Та  скуштувати  їх непросто  – вони  відразу мандрують  до столиці і за кордон 

Сади і ягідники агрофірм «Волинські сади» і «Євро-фрукт-груп» легко можуть конкурувати з європейськими, бо у них усі сільгосптехнології за вищими стандартами, а продукція має міжнародні сертифікати. У цім переконалися учасники виїзного семінару, який відбувся у нашому районі і привів на землі Стенжаричівської і Микитичівської сільрад, які нині у підпорядкуванні Устилузької об’єднаної територіальної громади.

Уже шостий рік на цих землях господарюють агрофірми «Володимирські сади» й «Євро-фрукт-груп», якими успішно керують Володимир Гарун і Леонід Крощук. Уся їхня продукція на Володимирщині довго не затримується – її доправляють на склади у Київ, а вже звідтіля наші фрукти, ягоди і овочі везуть у країни Європи. Словом, попит на них добрий. І, очевидно, не спроста.

Аби побачити сади і ягідники,  автобусами  їдемо на поля. Вони простягнулись недалеко від Стенжарич, й далі – у бік Микитич і Коритниці. За селом, під самісіньким лісом зупиняємось перед рівними посадками суниці, що займає площу 20 гектарів. Її на гектарі 48 тисяч кущів. Тут росте кілька сортів різних строків достигання – «флоренс», мальвіна», «вікторіана», «хоней», розповідає директор «Євро-фрукт-груп» Леонід Крощук, котрий займається вирощуванням ягідників і овочів. У міжряддях не побачили жодного бур’яну. Аби ягоди не бруднилися, у сезон збору міжряддя мульчують соломою, опісля її приорюють – це і є природна органіка. Біля рослин вервечкою лежать тонкі краплинні стрічки з отворами  – по них подають воду й рідке підживлення – кожна рослинка отримує свою порцію. Це дозволяє раціонально використовувати добрива. Такий крапельний полив тут скрізь – на  посадках малини, ожини, овочах плантаціях, у садах.

Ці агрофірми єдині в районі, хто використовує нові у наших краях технології – крапельне зрошення, яке в Україні у фермерів та виробників усе більше набуває популярності. Це дозволяє пришвидшити урожайність, запобігає  ерозії ґрунту, зменшує поширенню хвороб і бур’янів, бо земля зволожується тільки біля коріння. Оглянувши «дорослі» суниці, які слугують маточниками, йдемо на поле, де ростуть молоді рослини, які подекуди вкриті плодами – на смак вони кислуваті, але ароматні.

Минулого року тут вперше посадили малину трьох сортів – гінкі пагони в’ються на шпагатах. Кущі привезли з Тернопільської області, й тамтешні спеціалісти приїжджали на Волинь з консультаціями. Усі рослини, мов на підбір, ніби очікували приїзду гостей. Малини цього сезону зібрали з гектара п’ять тонн, але це не межа, каже Леонід Сергійович, бо очікують урожай до восьми.  Ремонтантні сорти «зєва», «аміра», «хімботоп», як і усі культури, також «поставлені» на фертигацію – під кожну рослину подається вода і добрива.

На площі понад гектар рясніють ягодами кущі ожини сортів «честер», «трепл кроун» (потрійна корона») і «натчер». Технологія вирощування майже така як і у малини, але ожина перевершує її за врожайністю, більш стійка до хвороб і шкідників. Бажаючі мали можливість поласувати ягодами просто з кущів, які не мають колючок. Плоди великі, з блиском. Аграрії розповіли: ці сорти виведені  в Америці, а сюди їх завезли з Тернопільщини.

По  сусідству  з ягодами овочі – солодка кукурудза, селера, броколлі, цвітна капуста. Ці культури власники називають «пілотними», бо кожного року пробують вирощувати щось нове.

До слова, перш, ніж визначитися з культурами, керівництво агрофірм перевірило грунти у мікробіологічній лабораторії Волинської філії державної установи «Інститут охорони ґрунтів України». Й лише після цього взялися за вирощування, повідомив начальник департаменту агропромислового розвитку облдержадміністрації Юрій Горбенко. А начальник управління агропромислового розвитку РДА Юрій Кравчук додав: тут в основному грунти супіщані, мало родючі, але подивіться, які дорідні врожаї на них збирають!

Допоки усі смакували ягодами, міський голова Устилузької територіальної громади Віктор Поліщук розповів, які сільгосппідприємств зареєстровані на їхній території та скільки грошей надходить від них у бюджет від оренди землі.

Цікава інформація прозвучала від керівника ТзОВ «Добрий сад» Віталія Ішмурата, котрий приїхав сюди аби також поділитись досвідом. Шість років тому він створив приватне підприємство і об’єднав 250 підрядників, які вирощують малину у чотирьох районах і 36 селах  Волинської області. А починав так: перший маточник малини посадив на присадибній ділянці свого підрядника та ще взяв в оренду до 20-ти гектарів землі. Опісля знайшов людей, котрі забажали вирощувати ягоди при умові, якщо врожай здаватимуть йому. Відтак, підприємець підписав угоди на п’ять років, дав підрядникам посадковий матеріал, а ті зобов’язуються самостійно вирощувати малину на певних умовах. Пан Віталій забирає ягоди просто з поля у свою тару. Їх везуть на підприємства, де стоять потужні холодильники, там заморожують, а опісля відправляють, здебільшого, на експорт. Перші два роки були найважчими, та згодом підрядників усе більшало, бо у селі, як кажуть на голому місці, люди на десяти сотках заробляють по 20-30 тисяч гривень, а з цієї площі збирають до півтори тонни ягід. Оскільки малиновий сезон короткий, то ще забезпечив селян розсадою полуниці й ожини. Отож, вже  робота є не з липня, а з травня і триває до листопада, а то й довше, й від цього виграють усі.

Далі поїхали дивитися сади, які займають понад 50 гектарів. Основною діяльністю агрофірми «Волинські сади» є вирощування яблук і саджанців, та ще виробництво натуральних соків Premier прямого віджиму з яблук і суниці, розповів директор Володимир Гарун, котрий не встигав відповідати на запитання після того, коли учасники семінару побачили рівненькі рядки невисоких яблунь, у яких гілля гнулося від плодів. Їх цікавило буквально усе: сорти, захист, ціна, збут…

«Це сорт «гала», вже партію відправили  на склади-холодильники, ще  одну – у столичні супермаркети, – господар показує на велетенські ящики з яблуками, де вони одне іншого краще, й припрошує  скушувати. А смак у них солодкий-солодкий. – У день збираємо до ста тонн, а з гектара до 60-и виходить. Може б мали ще більше, та  школять весняні заморозки.  Таокї пори кілька  ночей підряд палимо тюки з соломи, так дерева обкурюємо димом. Та одного року морози попсували 40 відсотків саджанців. У сезон наймаємо людей,  в окремі дні  їх працює до чотирьох сотень. Роботу мають не тільки місцеві, а й приїздять з Володимира. Розраховуємося щодня, а щоб не виникали черги, наш метикуватий технічний працівник спростив процедуру. Кожному робітнику видаємо бейджик з номером, за допомогою якого ведеться облік продукції, і таким чином легко все підсумовуємо».

Наші яблука їдять здебільшого у країнах Європи. Та власники українсько-польсько-голландського підприємства ще хочуть продавати продукцію в Азії, бо мають  сертифікати якості системи ХАССП (НАССР – Hazard Analysis and Critical Control Points) і GlobalG.A.P, а це означає що вона безпечна. Як і соки, котрі агрофірма «Володимирські сади» виробляє у Володимирі-Волинському, але, на жаль, їх тут не купиш, бо відразу їх доставляють у столицю й за кордон.

Уже опісля, смакуючи продукцією місцевих аграріїв, почула бувальщину, яку розповів голова фермерського господарства Микола Юнак, котрий тут також орендує землі. Одного разу, завітавши на оптовий ринок у Київ, купив кілька ящиків соку, бо його вельми там розбирали. А приїхавши додому, на етикетці прочитав: «Виробник: ТзОВ «Володимирські сади»…

Тетяна АДАМОВИЧ.

comments powered by HyperComments
- реклама -