На головну з редакційної пошти Як ми військові містечка газифіковували

Як ми військові містечка газифіковували

Я приїхала у Володимир-Волинський у грудні 1968 року. Прибув контейнер з речами, вивантажили його надворі, бо квартири не було. Протягом дня нам дали житло без зручностей – однокімнатну квартиру без кухні. Опалення – піч на твердому паливі, вода – колонка далеко від нашого 48-го «досу», до нього я особисто прокопала траншею від магістрального водопроводу з території в/ч 61557 і сантехнік встановив колонку.

18 вересня 1970 року ми закупили вугілля, привезли його, за пів дня  сама його закидала в сарай, а на ранок почались пологи, під час яких народилась семимісячна дівчинка, яка за 19 днів у пологовому будинку померла.

- реклама -

Працювала  я в квартирно-експлуатаційній частині Міноборони СРСР. Після  таких поневірянь  звернулась до начальника КЕЧі підполковника Наконечного з пропозицією добиватись газифікації житлових будинків, у яких проживали військовослужбовці гарнізону. Він відразу підтримав цю ідею, дав дозвіл на просування цього питання через обком партії, облвиконком в Міноборони про виділення коштів на газифікацію. Наших військових містечок ні в яких планах на газифікацію тоді не було, в титульному списку вони не значились, а, відповідно, і коштів не могло бути.

Однак на мої листи у вищезгадані органи відреагували позитивно і справу вирішили: гроші дали, проектну організацію, а саме «Укржилремпроект», підрядника визначили (спеціалізоване будівельно-монтажне управління з Луцька), КЕУ і ПРИКВО виділили будматеріали й устаткування.

До 1976 року у Володимирі-Волинському були газифіковані будинки: №№ 51, 68, 94 на вулиці Ковельській, 27, 35, 37 на Тельмана, 26 на Жовтневій, військове містечко № 3. Військові містечка №№ 1 і 2 були в проектно-кошторисній документації, вихідні документи готувала я (узгоджувала розгортки димових і вентиляційних каналів, трасу укладення газопроводів до містечок). А у липні  поїхала на місце служби чоловіка – у Забайкальський військовий округ.

За п’ять років повернулась, ішла  повним ходом газифікація військових містечок № 1 і № 2, і до 1990 року її завершили.

Вважаю, що якби не почали ми на початку 70-х кампанію газифікації, після 90-х ніхто б нічого не вирішив. Так лишились негазифікованими будинки  23 – 45 у в/м на вулиці Матросова і військове містечко № 4 на Устилузькій.

Хочу підкреслити, що кошти на газифікацію не розікрали, роботи виконані доброякісно і мешканці будинків офіцерського складу мають пам’ятати, що до цього доклади максимум зусиль і волі начальник КЕЧі Олексій Наконечний, печі під газ переклали робітники ремонтно-будівельної групи, а також допомогла група матеріального постачання КЕЧ ПРИКВО: за нашим замовленням надходили матеріали, труби, запірно-регулююча арматура. Своєчасно видавались наряди на відвантаження вогнетривкої і червоної цегли. Я не знала спокою, треба було все це пропихати, просити про надання всього необхідного для газифікації.  Горджусь, що моя лепта у розвиток міста була чималою. Багато зусиль доклала і до газифікації села Жовтневого. Доводилось на якийсь час і дітей залишати на знайомих, сусідів, оскільки чоловік був на збиранні врожаю: за шість років – тричі, то в наряді, то у відрядженні. Отож моїм дочкам теж дісталося від всіх цих турбот.

У мої службові обов’язки газифікація не входила. Доплат до основної роботи за це я не мала. Це була моя ініціатива і я її з гідністю і честю втілила в життя.

Ніна ПИЛИПЧУК.

 

comments powered by HyperComments setImmediate$0.9264260836484925$1
- реклама -