На головну Новини Як зробити  місто доступним для кожного

Як зробити  місто доступним для кожного

   Люди з інвалідністю– частина нашого суспільства, вони щодня живуть поруч з нами, мають такі ж права, трішки більше потреб і елементарні бажання – свободу пересування та відчуття власної гідності.

За даними управління соцзахисту населення, 1541 людина, а це 5 відсотків жителів нашого міста, живуть зі статусом «з інвалідністю», частина за загальними захворюваннями, але частина за такими, при яких для життєдіяльності необхідне створення спеціальних умов. І наша держава у своїх численних законах, актах і указах їм це гарантує. У Володимирі-Волинському  проживає 241 людина з інвалідністю першої  групи, 91 пересувається за допомогою інвалідного візка. Маємо більше сотні людей з порушенням опорно-рухового апарату і утрудненням ходи, близько сотні людей мають проблеми із зором або слухом. І маємо місто, наше спільне, яке, відповідно до законів, має бути однаково зручним для всіх, а ще – маємо бажання принаймні спробувати це зробити.

- реклама -

Трішки передісторії. Навесні виникло питання можливості придбання спеціально обладнаного автомобіля для перевезення людей, що пересуваються в інвалідних візках, на баланс наших соцслужб. Це дало би можливість створити службу соціального таксі. І люди з інвалідністю, вільне пересування по місту яких утруднене певними захворюваннями, мали би змогу користуватися послугами цього авто, тож поїздка у лікарню, соцзабез чи будь-яке інше місце більше не була би для них проблемою. Але це обговорення навіть не дійшло до рівня міської ради , бо ще на рівні громадська організація-соцзабез дійшли до висновку, що не знаємо, чи насправді маємо потребу у такому авто, чи користуватиметься воно попитом. Ось тоді і виникла ідея проведення свого роду аудиту проблем людей з інвалідністю, які проживають у місті, а за його результатами, відштовхуючись від їхніх реальних проблем, написання ррограми інклюзивності на найближчі п’ять років.

Що таке «інклюзивне місто»? Це місто, рівнодоступне для всіх, де не лише забезпечено фізичний доступ до інфраструктури для всіх категорій громадян, а і є відчуття комфорту, рівності та безпеки. Виходячи з реалій, це все звучить доволі фантастично, але враховуючи нові правила містобудування, які гарантують безбар’єрність середовища, розвиток інклюзії в навчальних закладах, та, вибачте, щорічне зростання кількості людей з інвалідністю,  розпочинати з чогось треба.

Усі капітальні ремонти вулиць і доріг виконуються (мають виконуватися) з врахування потреб всіх категорій людей, але доступність міста не зводиться лише до пониження пішохідного переходу (і асфальтують далеко не всі вулиці), ще є доступність адмінбудівель, закладів культури, харчування, магазинів, банків і т.д. і т.п., тактильні та візуальні смуги, дублювання шрифтом Брайля, доступний транспорт, спортивна інфраструктура, і ще багато іншого.

При міській раді функціонує комітет доступності, членами якого є представники громадських організацій людей з інвалідністю, управління соцзахисту та інших служб міськвиконкому, які і працюють над цією темою. Що зробили: провели ряд зустрічей за участі УТОГ  та УТОС, визначили основні проблеми; розробили інтерактивну карту роззосередженості проживання людей з інвалідністю, що пересуваються в інвалідних візках; розробили пам’ятку та анкету і почали проводити анкетування.

Ось тут найбільше потрібна допомога читачів: у місті проживає 1541 людина з інвалідністю, прийти до кожного ми фізично не в силі, тому анкету орієнтували на «візочників», оскільки їм найскладніше – і до них реально ходимо, але висловити свою думку, поділитися проблемою, залишити пропозицію чи побажання може кожен.  Це можна зробити в  кабінеті 1 управління соціального захисту населення особисто, або ж вас вислухають за телефоном 2-07-77 (соцзабез), чи 0630396814 (голова ГО «Берег надії» Олена Кандиба), або заповнивши онлайн-анкету на сайті міста або у соцмережі Фейсбук.

Знаєте, коли мені сказали, що у нас 90 «візочників», я спіймала себе на думці, що насправді  за час проживання  у місті бачила, може, чоловік  десять з них, – але ж і решта є. Іноді батьки приходять в організацію і розказують про знайомих, з якими колись їздили разом в санаторії і лікували дітей поки ті були малі,  а зараз половина з них і з будинків не виходять. Бо то насправді є складно, складно фізично, але значно складніше психологічно, і проблема дуже часто у головах батьків. Всі хочуть бачити сонце, гуляти, мати друзів, і всі мають на це право. Це робота з двох сторін: суспільство відкривається до людей з інвалідністю, фізичні бар’єри з часом зникнуть, але і ми (тут я пишу як мама дитини з інвалідністю) теж повинні побороти страх і сором’язливість, і разом прийняти той факт, що люди з інвалідністю є повноправними учасниками нашого життя.

Чи вдасться нам розробити програму інклюзивності міста, залежить від нас із вами, чи включать її вже в бюджет міста на 2019 рік, буде залежати від депутатів та керівництва міста, а от як буде йти виконання та втілення у життя цієї програми, вже залежатиме від кожного жителя Володимира-Волинського, його небайдужості, відповідальності та толерантності.

Олена КАНДИБА,

голова ГО «Берег надії».

comments powered by HyperComments
- реклама -