У стародавніх літописах є інформація, що у 1268 році володимирський купець, німець Маркольт запросив до свого двору на обід князів Василька, Льва і Войшелка…
Які страви подавали на купецький стіл у Володимирі 750 років тому, ми навряд чи вгадаємо. Пекли вочевидь на вертелах поросят, баранів, рибу, яку ще й варили й захолоджували, подібно до сучасного заливного. Запивали ту смакоту хлібними квасами, ягідними наливками, хмільними медами…
Однак серед рецептур, зібраних співробітниками історико-культурного заповідника «Стародавній Володимир» від старожилів та шанувальників традиційної місцевої кухні у рамках оголошеного міською радою конкурсу до наступної «Смаковиці по-володимирськи», також є досить цікаві й смачні наїдки.
Струганина
Цілком могли тоді подати князям струганину, про яку розказала володимирська господиня Віталіна Жумірук. Для цього на кілограм м’яса
потрібен кілограм солі. Розділивши м’ясо навпіл, треба обкачати кожен шматок у півкілограмі солі і залишити в глибокій посудині на дві доби у прохолодному місці. При появі ропи зливати її. Через два дні знову обкачати, кожен шматок м’яса у півкілограмі свіжої солі і поставити в холодильник. Ще через два дні м’ясо дістати, промити, обсушити сухою серветкою. Обкачати в спеціях до м’яса, прованських травах, перці, лавровому листі. Загорнути м’ясо у марлю, туго обмотати і зав’язати нитками. Повісити у сухому місці на протязі. М’ясо буде готовим до вживання через місяць, коли добре просушиться і пров’ялиться. До столу подається тонко нарізаною стружкою, через це і називається струганиною. Таке солене і в’ялене м’ясо готували у давнину, коли не було холодильників та морозилок.
Затірка із конопель
Можна припустити, що стояла перед князями і гаряча затірка, про яку розповіла пенсіонерка Віра Дердюк. Для цієї старовинної страви у макітрі до кашоподібної консистенції розтирають насіння конопель, додають борошно, сіль. Замісивши тісто, розкачують його у тонкий круг, нарізають рівними довгими смужками, складають їх одна на одну і ріжуть, як на лапшу. Кидають в окріп і готують до готовності. Засмачують шкварками. Бабуся розповідає, що цей рецепт згадали в її родині у тяжкі й голодні воєнні роки.
Картопляні пизи
А от пизи,про які розповів Віталій Павловський, навряд чи куштували князі у 13 столітті, бо тоді у Європі ще не знали картоплі. Для страви потрібно вісім картоплин. Чотири бульби натерти як на деруни, відкинути на марлю, відцідити, а сік відставити, аби крохмаль осів на дно посудини. Решту картоплі зварити в «мундирі», почистити і пропустити через м’ясорубку разом з цибулиною. Змішати варену картоплю із сирою. Додати відстояний крохмаль, яйце, сіль, перець та небагато борошна, аби можна було сформувати з підготовленої маси кульки діаметром два- три сантиметри. Можна покласти в середину м’ясний фарш і тоді кульки будуть трохи більші. Опускаємо сформовані кульки-пизи в киплячу воду. Варимо три-п’ять хвилин без начинки і сім-п’ять хвилин з начинкою, після закипання. Витягамо шумовкою, даємо стекти, засмачуємо підсмаженим салом з цибулею.
На десерт князям могли подати хамулу – вишневий кисіль, але заправлений замість крохмалю борошном.
