Свято Різдва Христового, яке ми відзначили цими днями, без сумніву, увійде в історію величною подією для українського народу, адже, окрім народження Спасителя, ми святкували і офіційне визнання української церкви у церковному світі.6 січня у Стамбулі, у резиденції Вселенського патріархату на Фанарі, Вселенський патріарх Варфоломій урочисто вручив главі новоствореної Православної церкви України митрополитові Епіфанію томос про визнання канонічної автокефалії ПЦУ. Таким чином Київський патріархат офіційно увійшов в родину православних церков світу, як визнана і канонічна православна церква. На цю тему ми поспілкувались із єпископом Володимир-Волинським і Турійським  УПЦ КП Матфеєм.

– Владико, як довго українська церква йшла до отримання томосу?

- реклама -

Цього українська церква чекала понад триста років. Після здобуття Україною незалежності, вперше церква була близькою до автокефалії у 2008 році під час візиту Варфоломія до Києва за президентства Віктора Ющенка, але тоді спроба провалилась.У квітні минулого року процес утворення єдиної помісної православної церкви розпочався зі звернення нашого єпископату до Вселенського патріарха Варфоломія з проханням про надання томосу, тобто документу про автокефалію та утвердження автокефального статусу української церкви в нашій державі. Цей процес пройшов вдало, хоча , як розповідають учасники переговорів та сам Філарет, чинився шалений тиск і спротив з боку Росії та тамтешньої церкви, який є безпрецедентним.Отож, 2018 рік насправді унікальний і буде вписаний, як у державну, так  і нашу церковну історію, завдяки тим величним подіям, на які ми всі так довго чекали.

Поділіться, будь ласка, своїми враженнями від участі в Об’єднавчому соборі, учасником  котрого були і ви.

Собор був досить складним, але з Божою допомогою ми це пройшли, тому що мета була єдина і основна, а відтак вдалось відкинути все і утворити таку благословенну церкву, яка в подальшому не повинна бути політичною інституцією, а месійною – такою, що буде працювати для народу і майбутнього нашої держави .Як сказав наш Святійший патріарх Філарет, ми всіх приймаємо і всіх вислуховуємо, але за однієї умови – якщо вони виступають за Українську державу, її незалежність та добробут. Таким лейтмотивом розпочалось і предстоятельство Блаженнішого Епіфанія, котрий також наголосив, що двері нашої церкви відчинені для всіх. І це дійсно так. Але було б набагато приємніше, якби брати з московського патріархату теж долучились. Якби в Успенському соборі і єпархії не зачитували звернення синоду зі словами про розкол, а натомість приєдналися б до процесу створення єдиної української церкви.

Як зазначив правдиво в своєму інтерв’ю колишній очільник Володимир-Волинської єпархії МП митрополит Вінницький Симеон, вони 22 роки зомбували людей,  вводячи  в оману, спеціально спекулюючи на питаннях канонічності. Духовенство УПЦ (МП) розказувало, що лише воно є канонічним, а представники інших православних церков неканонічні і, відповідно, спасіння їм не буде.Тепер ситуація є діаметрально протилежною. УПЦ (МП) стала в Україні неканонічною. Зрештою, вона може втратити свій юридичний статус, якщо не змінить назву – адже цього тепер вимагає відповідний закон, ухвалений Верховною Радою.

Розумію, що в Україні є прихильники «русского мира», Путіна та Кирила, але частина їх вже залишає нашу країну, адже  такі ідеали треба сповідувати у сусідній державі, а не в нас. Наша концепція повністю відрізняється від московської, яку написав псковський чернець Фелофей ще  у 16 столітті і де зазначено, що Москва є третім Римом. Батько Івана Грозного цар Василь прийняв цю концепцію «третього Риму». А відтак  «русский мир» несе гегемонію москвичів стосовно всього православного світу. Тому ми не приймаємо цю концепцію, яка є чужою для українців, адже для нас Київ є другим Єрусалимом. Це наша столиця, наша духовна колиска. А Дніпро є нашим другим Йорданом. Треба розуміти різницю між цими двома концепціями.

– Як далі розвиватимуться події? Як працюватиме українська церква у новому статусі?

– Отримання томосу є лише початком, адже потрібно об’єднати людей, об’єднати церкву, об’єднати розум і свідомість громадськості навколо того, що ми не йдемо всупереч чужим інтересам і бажанням, а діємо у результата своїх бажань та інтересів. У першу чергу, бажання мати свою церкву, яка слугуватиме українському народу, яка будуватиметься на засадах патріотичності, національного відродження, буде рівна серед інших і нестиме головну місію – жити з Христом, проповідуючи людям Христа та бути максимально відкритою для всіх.

Хоча, хочу зазначити, ми не будуємо нову церкву, як таку, а просто отримуємо новий статус. Коли Вселенський патріарх Варфоломій видав свою постанову, то зазначив: «Ми повертаємо церкву України в статус, який вона мала до 1686 року». Тобто до часу анексії нашої церкви московським патріархатом. Повернувшись до цього статусу, ми обрали предстоятеля, утвердили об’єднання, і тепер продовжуємо нашу працю разом із Вселенським патріархом заради майбутнього України. Ми не відлучаємо росіян від лона церкви, адже вона є для всіх національностей. Але, звичайно, основоположним є розуміння того, що це є помісна українська церква Української держави.

– Чи є вже охочі парафії московського патріархату приєднатись до автокефалії?

– Є вже такі парафії, що хочуть приєднатись, але ми цей процес не можемо нагнітати та пришвидшувати, адже ще нема зареєстрованого статуту, а також не затверджені інші юридичні аспекти. Коли звертатиметься парафія зі священиком чи без нього, то ми повинні дати якийсь лист-гарантію чи указ, а оскільки перереєстрація буде тільки відбуватись, ці нюанси є дуже важливими.

– Які перспективи того, що до української православної церкви долучиться і українська греко-католицька церква?

Допоки у нас нема євхаристійного спілкування і є богословські протиріччя з римо-католицькою церквою, то, звичайно, не може бути ніякого єднання і з греко-католицькою, яку можна назвати дочірньою інституцією римо-католицької, де главою церкви є Папа Римський. У нас дещо інша інституція, адже ми визнаємо главою церкви Ісуса Христа. Патріархи, митрополити, предстоятелі церков – це лише очільники, а главою є Христос. Тому догмат про папство є дуже великим протиріччям у єднанні православних з католиками. Ми можемо заплющити очі на канони та правила, але догмат про непогрішимість Папи і першинство його у церковному світі є тим наріжним каменем, що стоїть на шляху об’єднання.  Хоча прогрес у цій справі є, адже ми визнаємо таїнство католицької церкви, так само, як і вони наше. Тобто діалог є, але поки що нема фундаментальних основ.

– Яким був минулий рік для Володимир-Волинської єпархії?

– Що стосується нашої відродженої єпархії, то найвизначнішою подією для нас  торік  був перший візит Святійшого патріарха Філарета, який він здійснив у день пам’яті святого Стефана. Це стало великим поштовхом для єпархії, адже приклад нашого духовного батька, котрий, попри свій поважний вік, продовжує трудитись на духовній ниві, не може не надихати. Беремо активну участь у всіх сферах церковного життя, займаємось благочинністю.

Голова нашого синодального відділу у справах благодійності архієпископ Сергій Донецький неодноразово звертався з проханням надати посильну допомогу, яку ми, з допомого парафіян, збираємо та відправляємо на Київ. Ці продукти та кошти витрачаються на потреби нужденних на ході – дітей сиріт та притулку для престарілих, що на окупованій території.

– Протягом останніх років, відколи в Україні 25 грудня стало вихідним днем, ведуться розмови про перенесення святкування Різдва саме на цей день. Яке ваше бачення?

– Можу висловити лише свою особисту думку з цього приводу, адже думку церкви раніше Помісного собору озвучувати не можу. А передувати цьому має своєрідний народний референдум. У людей нині постає питання як же правильно святкувати Різдво – 25 грудня чи 7 січня? Але правильні обидва варіанти, тому що християни західного світу святкують Різдво за григоріанським календарем, а православні за юліанським, згідно якого, 25 грудня – це 7 січня. Взагалі дата народження Христа є умовною, тому нема жодної проблеми, коли його святкувати, головне, щоб святкували Різдво Христове, а не просто якесь католицьке, православне чи протестантське свято. Не варто забувати, хто головний у цьому святі і чому ми його відзначаємо. Вважаю, що з цим не варто поспішати, а церква, врешті, прийме правильне і виважене рішення. А те, що уже другий рік поспіль 25 грудня в Україні є вихідним днем, вважаю правильним, адже це своєрідна шана нашим братам католикам, котрі живуть в Україні і святкують Різдво за західним стилем. Досі, замість того, аби йти в костел на месу, їм доводилось йти на роботу, як у звичайний будній день.

Тетяна ІЗОТОВА.

comments powered by HyperComments
- реклама -