На головну Інтерв'ю Ювілейна «Осіння пісня» Сергія Шишкіна

Ювілейна «Осіння пісня» Сергія Шишкіна

   «Зачем приходит осень, когда никто не просит? С её приходом все кончается, как сон…» – лунало з усіх радіоприймачів та «блакитних» екранів понад 30 років тому. Багатьма улюблену «Осєннюю пєсню» у виконанні одного з кращих колективів радянської України  ВІА «Світязь» написав ще тоді нікому невідомий 19-річний юнак з Володимира-Волинського Сергій Шишкін. Вже згодом час написання пісні, котра стала шлягером, став точкою відліку його творчої діяльності, якій виповнюється чотири десятки років. Кращі свої пісні єдиний відомий вітчизняний бард-піаніст Сергій Шишкін уже за два тижні виконає на малій сцені палацу мистецтв «Україна».

Невелика двокімнатна квартира в одному зі спальних районів міста. У  вітальні, яка править Сергію за кабінет, багато доглянутих кімнатних рослин, а стіни всіяні різножанровими картинами, подарованими друзями-митцями. А епіцентром цієї затишної кімнати є робочий стіл із комп’ютером та клавішним інструментом – саме тут він творить свою музику, пише пісні і виношує творчі задуми. Останній доробок Шишкіна –  написана улітку українська версія «Осінньої пісні»

   – На танцях ми її «лабали» ще у 1977 році, – каже Сергій. – А вже за два роки, коли в ансамблі «Світязь» змінився художній керівник, яким став Василь Зінкевич, я передав в обласну філармонію кілька власних пісень. Серед них була і «Осіння пісня», котра швидко «прижилась» у репертуарі ансамблю. І ось Олімпіада 1980 року – спортивні  змагання у Києві та концертна програма, одним з учасників якої був і колектив із Луцька. Пригадую, як прибігає Андрій Шоцький на роботу (на той час Сергій Шишкін працював викладачем у музичній школі – кор.) з очима «по п’ять копійок» і каже, що чув мою пісню по телевізору! Важко описати те, що я відчув, коли і сам побачив цей концерт на центральному телеканалі та оголошене диктором: «Музика Мусієнка, слова Шишкіна».

Мабуть, коли Шишкіну поставлять пам’ятник, то на ньому він буде зображений із кавою та цигаркою, адже без цих двох речей він не уявляє свого життя. Усі підписники володимирського барда у соцмережі Фейсбук добре знають про рубрику #кававШишкіна, куди потрапляють світлини із гостями митця, які п’ють його фірмову каву на кухні. Ось і наша зустріч із Сергієм відбулась у такому ж форматі – із ароматом кави та у легкому серпанку цигаркового диму.

«Українська музика може бути ще й такою…»

У статті, присвяченій відомому володимирському барду у «Вікіпедії», зазначено, що своєрідний старт Сергій Шишкін отримав після отриманого призового місця на музичному фестивалі «Оберіг» у 1989 році. Але насправді старт його творчої діяльності покладено ще у ранньому дитинстві під час навчання грі на фортепіано у музичній школі. І вже в 13 років  у Сергія з’явились амбіції щодо написання власних пісень.

– Перше публічне виконання авторської пісні відбулось на випускному у 8 класі рідної 3-ї школи, – пригадує, посміхаючись, композитор. – У школі я навчався на відмінно, тому на випускному вечорі був одним із тих, кому надали слово. Але замість того, щоб підійти до мікрофону, сів за піаніно  і заспівав «Моя родная школа», здивувавши тим самим однокласників та вчителів.

   Випускний у 8-му класі був для Сергія справжнім прощанням зі школою, адже одразу після цього поїхав вступати до Луцького музичного училища, яке і стало альма-матер починаючого барда-піаніста. Каже, що це був найбільш плідний на композиторську діяльність період у його творчому житті, коли за місяць могли народитись одразу декілька пісень, абсолютно різних за змістом та настроєм. Нині ж хоч і нечасто з’являються свіжі пісні з-під його пера та клавіш, утім, це обов’язково соціально значущі речі, написані під враженням від пережитого або ж як реакція на ситуацію в країні. Такими є відома «Майданна колискова», «Скажи, Володимире», «Ще не кінець зими» та інші.

Після «Осінньої пісні» наступною композицією Шишкіна, яка  «вистрелила» в радіоефірах, була «Босанова», яка хоч і не стала хітом, та не залишалась непоміченою своєю самобутньою стилістикою. Наступного року на цю пісню було відзнято кліп, у якому Сергія Шишкіна можна побачити у незвичному для нього амплуа естрадного виконавця.

Сергія Шишкіна називають одним із засновників української співаної поезії, яка від звичайної пісні відрізняється тим, що текст тут не відходить на другий план. Таку музику завжди варто слухати у першу чергу серцем, а не вухами. Як правило, це потужні авторські пісні, які можна назвати сучасним кобзарством. Заснували такий жанр ціла плеяда авторів-бардів: Андрій Панчишин, Марія Бурмака, Стас Тризубий, Олександр Смик, Едуард Драч та Сергій Шишкін. Музикант із Володимира вирізнявся тим, що акомпанував собі не на гітарі, а на фортепіано. На другому «Оберезі», у 1990-му, Сергій отримав гран–прі, а на третій «Червоній Руті» – титул лауреата. Пізніше він брав участь у журі кількох знакових фестивалів, таких як «Тарас Бульба», «Срібна підкова» та інші.

«Доклався до того, аби у нас була альтернативна музика»

Надихнувшись прикладом колег з невеликих українських міст, Шишкін вирішив створити музичний фест для молодих виконавців і у рідному Володимирі. Адже не лише у столиці, а і у маленьких містечках повинна розвиватись культура та доброякісна українська музика.

   – Колись мене заводило, коли чув, що це неможливо зробити, а я брав і робив. На ту пору це був свого роду подвиг, за який я «вигрібав» дуже довго – багато хто навіть не гребував плюнути в душу при зустрічі, бо він знає краще, як все має бути. Ну ось і фестивалю, врешті, не стало… Але він був протягом двадцяти років. І через нього пройшли найбільш відомі на той час виконавці. Володимирська публіка хотіла бачити розкручених «попсяків», які коштують дуже дорого. А я мав на меті підтримку молодих та перспективних музикантів, яким би сцена «Володимира» могла дати гарний старт, – розповідає митець.

Окрім фестивалю, у Володимирі Сергій Шишкін організовував та проводив ще чимало мистецьких імпрез, таких як «Живий погляд» та «Бренди Волині», котрі об’єднали багатьох молодих та вже маститих музикантів краю.

Згадуємо з Сергієм зародження українського шоу-бізнесу у 90-х роках та нових на той час зірок, яких запалювали такі фестивалі як «Червона рута» та «Тарас Бульба». Все тоді починалось досить втішно та багатообіцяюче, втім, невдовзі на сцені з’явились гурти-«одноденки» із примітивними текстами та мелодіями пісень. Такі музичні композиції разом із російською естрадою заполонили теле- та радіоефіри. Тож в який момент щось пішло не так?

– З дерибаном частот під час другої каденції Кучми, – каже Сергій. – А  також із приходом «дурних» грошей та так званих «фахівців», які насправді ними не були. Адже звідкіля їх стільки раптом узялось від столиці до райцентру, де масово відкривались ФМ-станції. Кожен перший-ліпший міг стати ді-джеєм, який раптом починав розбиратись у музиці, у формуванні плей-листів та у тому, що таке «неформат». З почуттям виконаного обов’язку можу засвідчити, що доклався до того, аби у нас була альтернативна музика. І сидячи тут, на краю України, я свідомо працював над цією альтернативою, створюючи різного роду проекти. Відчував, мабуть, якусь необхідність, бо був певен, що комусь це щось може дати. Адже хтось же мав протистояти системі, яка і досі заточена на «причесування талантів по саму шию». Особливо подалі від Києва.

Це зараз важко повірити у те, що колись Сергій Шишкін був російськомовним, тому, відповідно, і пісні писав також російською, адже у радянський час це вважалось більш актуальним та «модним». Каже: очі почали відкриватись із настанням перебудови, коли більш доступною стала інформація про Голодомор, про знищення української еліти та масові розстріли у тюрмах. Поступово сформувалась зовсім інша свідомість, тож востаннє російською Сергій Шишкін написав декілька текстів ще на початку 90-х.

   – Можливо, зараз у вітчизняному шоу-бізнесі і відбувається своєрідний сплеск нового українського контенту із введенням квот, але спеціально ситуацію не відстежую, бо це мені вже просто не цікаво, – зізнається бард. – Хоча, заходячи в черговий раз за цигарками до магазину, чую, що на тому ж радіо «Мелодія» зараз звучить значно більше українських пісень. Як це не дивно, але рідко слухаю музику, бо за все життя настільки нею пересичений, що найкращою мелодією зараз є тиша.

Довгий час музика була для мене роботою, і коли тепер отримую у Фейсбуці якісь композиції з рекомендацією прослухати їх, то це також сприймаю як роботу. Інколи для душі можу увімкнути польську музику своєї юності чи інші речі, на які натрапляю у мережі. Повиходив нарешті з усіх журі і вирішив ще трохи пограти для власної публіки, яка все-таки є, як не дивно. Тому що довгі роки  мене і мені подібних переконували у зворотному. І не тільки переконували. Опускання планки завжди приводить до рівня нуля і нижче. І ніяка дорога візуалізація разом з технологіями не прикриє відсутність думки як такої.

 Ювілейний концерт на головній сцені країни 

Про особливе відзначення 40-річчя своєї творчої діяльності Сергій Шишкін замислювався задовго до цієї дати – ще кілька років тому планував організувати ювілейний вечір у столиці, але тоді ще і гадки не мав, що відбудеться він у національному палаці мистецтв «Україна». А допоміг, як завжди, Його величність випадок.

– З гендиректором палацу «Україна» Романом Недзельським затоваришували віртуально у Фейсбуці, – продовжує розповідь Сергій. – Спочатку він звернув увагу на те, як я з кимось «рубаюсь» за українську музику, а потім через спільних друзів довідався, що саме я є автором однієї з його улюблених пісень. Ось так завдяки «Осінній пісні» зав’язалось наше спілкування. Коли  Роман дізнався про мій ювілейний творчий вечір, одразу ж запропонував провести його в «Україні». Такою можливостю не зміг не скористатись.  Навіть зробимо спільно один чи кілька номерів.

Невдовзі у Києві відбулась і перша зустріч Сергія Шишкіна з Романом Недзельським, під час якої визначились із датою майбутнього концерту – 4 листопада. Наразі уже відомі імена тих, хто розділить цього вечора радість із ювіляром – Роман Коляда, Віталій та Дмитро Капранови, Галина та Леся Тельнюк, Григорій Лук`яненко, Василь Карапулько, Едуард Драч, Іванна Ворошилюк, Леся Мудрак, Сергій Шишкін-молодший, Валерій Ленартович та група «Дайте спокій». Ведуча заходу – Галина Бабій. Квитки на концерт для справжніх гурманів української співаної поезії, який відбудеться в Малому залі  «України», можна придбати на сайті палацу мистецтв.

– Усіх своїх друзів, які виступлять на ювілейному вечорі, шаную за те, що вони є індивідуальностями, які просувають у маси різновиди української міської культури. Кожен, хто бував на моїх вечорах, знає, що це у будь-якому випадку буде цікаво – я  обов’язково буду провокувати, імпровізувати та балансувати піснями. Тому пропоную свій різновид забави для українських інтелектуалів, серед яких хочеться побачити і земляків із Володимира, котрі могли б згрупуватись і приїхати разом до столиці, як це було на моє 55-річчя.

Тетяна ІЗОТОВА.

comments powered by HyperComments
- реклама -