На головну Новини З глибокою вірою у неодмінну перемогу

З глибокою вірою у неодмінну перемогу

   Рівно два роки тому, коли Україна вшановувала своїх Захисників, він, 21-літній військовослужбовець, прийняв командування своїм підрозділом, а до цього – свій перший бій… Та ще раніше він прийняв свою сутність, те, ким він є, своє покликання і свій обов’язок. Бо українська земля, вкотре опинившись у полум’ї війни, голосом крові поколінь своїх вояків кличе до зброї народжених її захистити!..

– Пам’ятаю, як, будучи курсантами, ми з хлопцями, а з багатьма з них зараз служимо в одній бригаді, щовечора дивилися новини. І нас просто «розривало» від того, що діється на фронті, від неспроможності допомогти тим, хто був на передовій. Кожен рвався в бій, – пригадує наш побратим, командир одного з підрозділів нашої бригади, Андрій. – І незабаром кожен свій перший бій отримав – під Мар’їнкою, де в 2016 воювала наша 14 омбр. Я особисто – в першу ж ніч після прибуття в підрозділ. Звичайно, був і страх, і, напевно, юнацький максималізм. Допомогли в той момент підтримка і поради бувалих побратимів, які воювали вже не один місяць і навіть рік. А ще було усвідомлення того, що я на своєму місці, роблю те, що маю робити.

- реклама -

В родині Андрія військових не було. Тому рішення про те, аби йти навчатися до військового вишу, стало несподіванкою і для самого хлопця, і для його батьків. Однак, каже молодий командир, іще навчаючись у старших класах школи, не уявляв для себе іншого майбутнього – тільки шлях військового. «Виною» всьому, напевно, загострене відчуття обов’язку й справедливості Андрія, дивовижна для його віку розважливість, мудрість, виваженість, вміння долати перешкоди. Батьки прийняли рішення сина, але й зараз, після того, як він упродовж 2,5 років воює в найгарячіших точках Донбасу, шалено переживають за нього, особливо мама, зізнається наш побратим.

-Напевно, я її розумію, чи думаю, що розумію, але змінити нічого не можу і не хочу. Обравши шлях, як людина військова, офіцер, син свого народу і чоловік, – не зверну з нього. – Ділиться побратим, підрозділ якого стоїть на передньому краї Попаснянського напрямку. – Того ж самого очікую від усіх, хто поряд зі мною. Надзвичайно ціную в людях чесність, відкритість, простоту, почуття відповідальності, бажання навчатися новому, і, як це не банально, людяність. Без них своїм серед своїх тобі на фронті не вдасться стати. Та й повагу серед побратимів і підлеглого особового складу, авторитет і довіру можна заслужити тільки власними діями, своїм прикладом.

Наскільки розважливий і поміркований Андрій як командир на передньому краї, настільки екстремальний в захопленнях. Він стрибає із парашутом, займається роуп-джампінгом (стрибки з висотних об’єктів природного та промислового походження з використанням професійного альпіністського спорядження), захоплюється лижним спортом і футболом. Каже, парашутним спортом захопився ще в академії, на лижі став відносно нещодавно. А роуп-джапмінг і футбол – це для душі.

-В нас в академії був гурток парашутного спорту, і щоб потрапити туди, мені довелося докласти зусиль, бо місць там було тільки три, а охочих дуже багато. Наразі на моєму рахунку сім стрибків із парашутом, і звісно ж, планую збільшувати їх число, – впевнено каже наш побратим. – Щодо лиж, то потрапивши в минулому році в гори під час відпустки, не вмів на них навіть стояти, а повернувшись додому, одразу купив собі лижі – планую вдосконалювати те, чого вже навчився під час відпочинку. Якщо ж говорити про футбол, то грав за команду військової академії, і просто, в дворі, в минулому році у вільну хвилину влаштовували дружні футбольні матчі в районі виконання завдань за призначенням – з підрозділами, що стояли по сусідству. А роуп-джампінг… Навіть не знаю, як пояснити. Здається, на брак гострих відчуттів жалітися гріх, на передньому краї їх вистачає. Але що вдієш, подобається…

Про особисте життя небагатослівний і стриманий Андрій не говорить. Каже, секрет. А ми й не наполягаємо, щоб не зурочити. І впевнені, наш герой уже знайшов чи знайде собі гідну пару, і ми зможемо за них від душі порадіти – тоді, коли він захоче нам про це розказати.

А поки що Андрій просто робить те, що вміє, те, що обрав справою свого життя – захищає Україну. І можна бути певним, коли на «нулі» стоять такі як він – молоді, енергійні, завзяті, сповнені сил і любов до своєї землі, ми знищимо кожну сволоту, яку посягнула на нашу землю, нашу державу, нашу свободу!

– Витримки нам усім, побратими! Сили, мудрості й оптимізму, – щиро бажає Андрій. – Знаю, не за горами час нашої перемоги, коли під синьо-жовтими прапорами будемо прогулюватися Луганськом. Просто наберімось ще трохи терпіння й акумулюймо всі сили, які дали рідна земля та підтримка українського народу. Тільки вперед!

старший лейтенант Надія ЗАМРИГА,

начальник прес-служби 14 ОМБр.

 

comments powered by HyperComments
- реклама -