На головну Новини Забутий чудотворний хрест, що стоїть на…городі

Забутий чудотворний хрест, що стоїть на…городі

    Ще два десятки років тому до хреста, що розі вулиць 20 Липня та Карбишева не заростала стежина, протоптана паломниками, а нині він, уже майже призабутий, усе більше хилиться додолу. Так само, як і літня господиня цієї садиби, котра уже понад півстоліття опікується справжньою святинею, що стоїть на її городі. 

Цей старий металевий  хрест, що стоїть під ялиною на городі приватної садиби,  пам’ятаю з дитинства. Але якщо в юні роки якось не зважала на цей символ християнської віри, то нині стало цікаво – звідкіля він тут узявся та що означає? Припускала, що, можливо, він стоїть на місці якогось старого поховання, адже ця міська вулиця дуже давня. Тож журналістська  цікавість таки змусила постукати у двері цієї хатини.

- реклама -

Нам відчинила бабуся, котра, здається, не була здивованою цьому несподіваному візиту – одразу ж запросила увійти. Пані Валентина Лупенко розповідає, що кілька років тому до неї вже приїжджали журналісти зі Львова, аби написати про хрест на її городі і на підтвердження демонструє роздруківку статті, яку син віднайшов в Інтернеті.

– У цій хатині живу з 1962 року. А дісталась вона мені у спадок від матері, котра завжди мріяла жити у місті. Та, на жаль, не судилось їй тішитись новою оселею, адже невдовзі після того, як будинок збудували, мама померла. Мені тоді було 14 років, і я залишилась без житла, адже хату забрав чоловік, який нам її збудував. Добре, що відсудити хоча б половину будинку допомогла адвокат пані Журавель із Києва. Вона безплатно захищала мої права у суді, адже її син загинув на фронті, так само, як і мій батько, – тремтячим від хвилювання голосом розповідає пані Валентина.

Хрест на городі біля цього будинку був не завжди – до того, як на вулиці почали прокладати асфальт, він стояв на дорозі неподалік. Дорожні робітники його знесли і хотіли викинути, але покійний чоловік пані Валентини разом із сусідами уночі підібрав його і встановив на своєму обійсті, заливши, для надійності цементом.

– Я ніколи не була партійною, чоловік теж, тому ті люди, які часто приходили до нас з вимогою прибрати хрест зі своєї ділянки, впливу на нас не мали. Хоча нерви зіпсували добряче, адже побували посланці  з різних там райкомів не менше сотні разів. Приберіть, кажуть, а я відказую, що не приберу, бо я його не ставила, – розповідає жінка.

Уже потім сусідка розповіла Валентині, що колись тут жила дуже набожна польська родина, яка втратила аж 11 дітей, що народжувались щоразу мертвими, або ж жили не довше двох тижнів. Шукаючи розради  у своєму горі та, сподіваючись на допомогу, вони їздили по цілому світі – по різних монастирях та святих місцях. І ось в одному з них монах порадив подружжю поставити  на середохресній дорозі хрест, так звану «фігуру» у знак подяки Богові. Повернувшись додому, так і зробили, а вже невдовзі у них народилась дівчинка і така гарна, як казали люди, наче янгол. Пізніше лелека приніс їм іще й  хлопчика. В роки Другої світової війни родина переїхала до Польщі, а хрест так і лишився на цьому місці.

У 1953 році сталось справжнісіньке диво – хрест оновився. Очевидці розповідали, що він, наче світився зсередини. Слава про святиню стрімко  поширилась і з усіх усюд почали з’їжджатись паломники – в  основному, жінки, котрі мріяли народити дитину. Помолитись приходили і ті, у кого діти часто хворіють.

– Одного разу прийшла до мене дуже гарна жінка і хотіла дати цілу жменю золотих прикрас за те, що  доглядаю хрест. Та я відмовилась, бо і без цього доглядаю його, як можу – колись постійно підфарбовувала, вішала віночки, а зараз здоров’я нема, тому він і занепадає. Вже і менше людей сюди приходить, чомусь мало хто тепер  знає про цей хрест, – розповідає пані Валентина.

Пригадує жінка, що найчастіше помолитись до хреста приїжджали паломники з Львівщини, котрі чули про чудодійну силу хреста і вірили у неї. Бувало, що за день до сотні людей приходило. Та найбільше запам’ятала Валентина  жіночку з села Острівок, котра приходила до уквітчаного та обвішаного вишитими рушниками хреста  на кожне церковне свято. Їй таки вдалось вимолити у Бога сина, тож відчула велику вдячність перед цією святинею.

Пані Валентина нині доживає віку сама у половині старої хатини, де лише одна кімнатка і маленька кухня. Тут жінка жила зі своїм чоловіком,  тут народились і двоє її синів. Та чоловік вже давно помер, не стало і одного із синів, а другий живе у Польщі. Є двоє дорослих онуків. Пропрацювала все життя вихователькою у ДНЗ №3, який раніше був у приміщенні сучасної гімназії. Валентина Лупенко доглядала чужих дітей, за чиє здоров’я молилась на своєму обійсті біля хреста, котрий стоїть тут уже майже сотню років. І хоча в літньої жінки вже нема здоров’я, а допомагає по господарству соціальна працівниця, вона щоразу просить жінку залишити на городі стежину до святого хреста.

Тетяна ІЗОТОВА.

comments powered by HyperComments
- реклама -