На головну Господарюємо Захопливе й корисне пташине царство: як на Заріччі...

Захопливе й корисне пташине царство: як на Заріччі розводять цесарок

На обійсті у сільського господаря із Заріччя Миколи Веремійчика від пташиних звуків шумно і галасливо. У невеликій загорожі за сіткою жваво бігають сріблясті  цесарки з яскраво-червоними гребенями, гордовито ходять великі півні й кури породи «мастер грей» і «адлер», а усього птаства тут понад сім десятків. «Пантарки», так у народі звуть цесарок, надто полохливі, особливо коли побачать незнайомих.

– Для живності тут справжнє роздолля, через дорогу від будинку луг і річка, то птиці є де пастися, – чоловік показує у бік Луги. – Та трапляється роблять шкоду лиси, які, вочевидь, мають поблизу нори. Однієї пори загризли у селі багато  курей, а у мене фазанів. Зігнули металеву сітку в загорожі й повитягували кількох, а більшість подушили. Добре що хоч до цесарок не добралися.

- реклама -

Йдемо у загорожу, аби ближче роздивитися цесарок, у яких гарне блискуче пір’я у чорну крапинку. Господар підрізав їм крила, щоб не літали, все ж кілька перемахнули через сітку й полетіли на луг до курей. Нарешті ловимо одного самця, аби сфотографувати.

   – М’ясо цієї птиці має незвичний темно-фіолетовий колір, зате дієтичне, смачне, низькокалорійне, у нім майже не має жиру, яйця багаті на цинк, залізо, кальцій та вітаміни, та за поживністю подібні до перепелиних, тільки більші, – розповідає Микола  Петрович. – Вирощувати і розводити цесарок не важко, а для мене одне задоволення. Приходжу втомлений з роботи і відразу йду до свого птаства. Біля них відволікаюся від буднів, заспокоююсь. Особливо люблю спостерігати за пташенятами. Буває годинами просиджую біля них, то не раз дружина Світлана жартує: знову релаксував? Малі пташенята милі й потішні, і справді біля них забуваю про все на світі. Щоправда, дорослі галасливі, як сполохаються, кричать без упину, та все ж ці гарні птахи дарують радість і моїм рідним.

Чим зайнятися, аби корисно і не вельми клопітно? – так думав чоловік три роки назад, а тоді  вирішив розводити птицю. Познайомився Інтернеті з птахівниками із Запорізької і Донецької областей, які продавали  яйця фазанів порід «мисливський» і «румунський», цесарок «загорська». Не вагаючись купив їх, а інкубатор змайстрував ще раніше.

До слова, пташенята фазанів мало чим відрізняються від іншої птиці, хіба що надто меткі. Якось господар ненароком впустив коробку з ними, то не встиг й оком моргнути, як вони, мов горошини, розсипалися у різні боки й поховалися де тільки, ледве їх познаходив.

   – У яєць цесарок є своя особливість – вони мають товсту і міцну шкарлупу, й тому можуть довго зберігатися, – розповідає чоловік. –  У моєму курнику лежать такі поклади, вони середині давно висохли, а шкаралупа ціла. Зазвичай цесарки починають нестися в один і той же час, у квітні-травні. До цього готую гнізда, щоб птахи до них звикли. Облаштовую їх у затемнених куточках пташника, ставлю ящики або кошики, знизу кладу сіно чи солому. На відкритих місцях цесарки нестися не люблять, але, трапляється, гублять яйця на волі. Влітку самостійно можуть вимостити гніздо у зеленій траві чи у чагарниках. За сезон самочка несе до ста яєць, сама ж важить  понад кілограм (тушка самця до півтора кілограма). Ця птиця дуже розумна, бо, мабуть, «вміє» рахувати. Ніколи не буде нестися у гнізді, якщо там залишено тільки одне яйце, то на поклади лишаю їх кілька.

Пташенят краще виводити в інкубаторі, або  підкладати яйця іншим квочкам, бо цесарка не вельми добра мати. Коли цесарята підростуть, їх випускаю у двір на вигул. Для цього маю вольєр, де у нім сію фацелію, щоб птахи споживали вітамінні корми. Нині тут пастимуться курчатка м’ясо-яєчної породи «адлер срібний». Молодняк привіз із Київщини – там є ферма-інкубатор, яка лишилася з радянських часів й до сих пір функціонує. Та курчатам ця довга відстань у понад шість сотень кілометрів виявилася надто виснажливою, бо десяток їх загинуло у дорозі.

   Є у цесарят одна особливість – тільки-но вилупляться відразу шукають поживу і добре їдять. Перші дні годую їх круто звареними курячими яйцями, на третій день даю рослинну їжу, по краплях – риб’ячий жир, пізніше – пшоно. Люблять вони листя кульбаби, кропиву, й особливо – зелену цибулю. Коли не впильную й забіжать на город, то відразу прямують до грядок з цибулею. Вони, мов заведені, швидко бігають, шукають різних жучків і черв’яків. На волі ростуть швидко і менше хворіють, легко злітають на паркан або гілки дерев і  сидять на них. Коли ж якесь пташа відстане від усіх і почне пищати, до нього відгукуються інші, мовляв, ось ми тут, не барися. У курей же на писк курчати реагує тільки квочка. Молоді птахи навіть можуть  залетіти на дах будинку чи на височеньке дерево. А звідти спробуйте їх зняти! Якщо злякаються, то полетять невідь куди. Взимку вони ніколи не сядуть на сніг, бо чомусь бояться білого кольору.

Коли ж цесарки підростуть і вберуться у пір’я, уже можна відрізнити самочку від самця. Вони на відміну від курей майже ніколи не порпаються в землі, бо не вміють її  розгрібати, шукають їжу зверху.

Чи правда, що ці птахи їдять колорадських жуків? – запитую у господаря. Так, але у малих кількостях, отож якщо хтось скаже, що вони повністю знищують шкідників, не вірте, бо вони скоріше з’їдять усю городину, пояснює він.

Цесарки надто витривалі, майже не хворіють, як інша домашня птиця, легко переносять зміну клімату, невибагливі до умов й їжі. Споживають майже те саме, що кури та індики. Їдять сирі буряки, гарбузи, картоплю і моркву. Господар годує їх зерном пшениці та кукурудзою, на день згодовує вісім кілограмів зерна, у рік – три тонни. Зернові вирощує у Горичеві та Шистові, а біля будинку – городину, удобрює землю сидератами, має невелику пасіку.

Від хліва цесарки відходять далеченько, ховаються у чагарниках і перегукуються між собою. За цими звуками й відшукує їх. А коли вже кричать занадто голосно, то біжить до них, бо, трапляється біля річки ходять собаки і лиси, літають яструби. А буває самець, мов справжній лицар, кидається з ними у бій.

Мешкає Микола Веремійчик на батьківськім обійсті. Колись його рідні тримали корови і бики, тільки качок за сезон вигодовували понад сотню, отож і він змалку навчений до роботи, тож хоче розводити індикачок та індиків. У господарстві йому допомагають дружина Світлана та сини, котрі вчаться у п’ятій школі: Дмитро у четвертому класі, Назар – у дев’ятому. Хлопці, як і тато, беручкі до роботи, й коли той затримується на чергуванні, завжди його замінять.

Тетяна АДАМОВИЧ.

comments powered by HyperComments
- реклама -