Жінки-сестриці із Успенського собору розповідають, що на початку минулого тижня, у понеділок та вівторок, церковним подвір’ям походжав голуб. Не білий, звичайний сірий, походить, зупиниться перед входом у собор, поклониться й відійде. Наче хотів щось сказати, чи про щось попередити. Гуляв і по порогу, але до самого храму не заходив.
Диво з іконою вранці минулої середи першою помітила пані Валентина:
– Звечора у вівторок прибирала в соборі, протирала пилюку й біля образу, все було, як зазвичай. А вранці підійшла, щоб поставити квіти й побачила крапельки на обличчі й ризах Богоматері. Спершу подумки нарікнула на студентів-регентів, подумала, що неакуратно вішали лампадку. Але, піднявши голову, помітила, що лампадки над іконою ще немає! – Розмова відбулася того ж дня, жінку переповнювали почуття, від зворушення говорила схвильовано. Розповіла, що спершу слізки лилися із кутиків очей Богоматері, за кілька годин помітила, що мирточить і вушко Бого-Дитяти. Прозора дещо масляниста рідина має ледь вловимий приємний запах. На що схожий? Можливо, нагадує троянду…
Звістка швидко поширилася містом і вже того ж дня до собору поспішали володимир-волинці, щоб побачити диво. Адже можна життя прожити й жодного разу не побачити мироточення. Ще перед вечірньою службою до ікони вишикувалася черга віруючих, аби священик, тоненьким пензликом торкнувшись сльози на святому образі, помирував кожному чоло. Лише за перший день біля Братської Богоматері побувало з півтори сотні чоловік, не зменшувався людський потік і наступними днями. Серед прочан – не лише місцеві, є гості з різних куточків Волині, з інших областей.
За коментарем з приводу цієї незвичайної події газета «Слово правди» звернулася до ректора духовного регентського училища, протоієрея Олексія Никитюка.
– Так, це велике диво. У перші дні мира з’являлося більше, потім образ трішки підсох, зараз знову мироточить. За своє багаторічне служіння зрозумів, що у церкві немає нічого випадкового. Люди дарма кажуть, що чудес немає. Ні, вони бувають. Зокрема і такі, яке спостерігаємо цими днями у нашому храмі. Подібних прикладів чимало.
Щодо самого образу, то він дуже старовинний, пожертвуваний собору єпископом Васіаном у 1494 році. Це намолена не одним поколінням людей історична реліквія. Протягом більше половини тисячоліття (523 роки!) до неї приходили зі своїми радостями, бідами, сльозами, тривогами, спокусами, хворобами наші предки, заможні й простолюдини. Прохали про заступництво й дякували за щедроти, які дає Божа Матір роду людському.
Як розцінюю це явище? Як милість Божу до нас, – розмірковує отець Олексій. І пояснює, що для одних цей особливий знак Божий є попередженням, для інших – пересторогою. Бо у теперішньому світі часто відчувається духовний вакуум, людей надто захоплює стремління до матеріальних благ. Душевна порожнеча, бездуховність спонукає нагадати, щоб люди йшли до храму. Так, переживаємо економічну, й духовну кризу, складну політичну ситуацію, люди зараз зубожіли. Їх можна зрозуміти, бо мають самотужки викручуватися, щоб утримувати сім’ї, годувати і вдягати дітей. Але важливо, аби зарібки не засліпили духовності,бо людина щаслива лише тоді, як багата не лише матеріально, а й духовно. А духовність це наші традиції, звичаї, віра, наші святині. Господь зміцнює духовно й тілесно того, хто добросовісно трудиться і у певний час приходить до церкви, помолитися, подякувати Богові.
-То ж, насамперед, своїми дивами, і зокрема мироточенням ікон, Господь нагадує нам, щоб відсунули свої щоденні свої турботи й не забували дорогу до храму. Наша Матір Божа так звертається до нас: прийдіть, помоліться, попросіть, бо вже надто безпечно люди почуваються. Щоб не тоді до Бога – як тривога. Прислухаймося до своєї душі, до своєї християнської совісті… Подякуймо Богові за кожен прожитий день, за здоров’я, за можливість заробити. Маємо замислитися, бо чекає нашого розуміння, аналізу наших вчинків, покаяння, смирення. І не треба вину за свої помилки звалювати на час, бо і раніше були важкі різні часи.
Знаменно, що Богородиця у Свято -Успенському соборі замироточила саме у період Успенського посту, підкреслює отець Олексій. Це знак, що Матір Божа піклується про нас і любить, хоче, щоб ми не загинули і щоб були гідними пам’яті і справ наших предків, великих князів, святителів. Щоб не остигали у вірі.
Історична довідка. Братська ікона Божої Матері – одна із чотирьох основних святинь Мстиславового храму. Крім неї такими вважаються шанована Почаївська ікона Божої Матері, древній Хрест-Голгофа, що датується 14-м століттям та ковчег із часткою мощей священномученика Фаддея (Успенського), архієпископа Тверського, єпископа Володимир-Волинського.
Науковці з музею вважають, що зараз в соборі зберігається копія старовинної ікони. 27 серпня 1890 її оригінал разом із іншими старожитностями, що зберігалися у давньосховищі при Братстві Святого Володимира (звідси її назва), вивозили до Луцька, де її оглядав цар Олександр ІІІ. Ходили чутки, ніби згодом, вже у радянський час, цю ікону бачили в одній із московських квартир.
Ірина НАДЮКОВА.
