Як часто ми відвідуємо музеї? Згідно з результатами різних опитувань, які проводились серед мешканців міст та містечок України, більше половини респондентів бували у музеях лише кілька разів за все життя, та й то, здебільшого, ще у шкільні роки. На жаль, не є винятком і наше місто з понад тисячолітньою історією, в якому діє одна з найстаріших збірок старожитностей на Волині, поріг котрої переступали далеко не усі володимирчани. 18 травня історичний музей ім. Омеляна Дверницького разом з усією світовою спільнотою відзначає Міжнародний день музеїв проведенням безплатних екскурсій з оригінальним театралізованим дійством. Напередодні цієї події ми завітали сюди, аби дізнатись чим живе сьогодні правонаступник Давньосховища, започаткованого у Володимирі 130 років тому.
Десь під землею і досі знаходяться експонати довоєнного музею
Музей, якому у 2014 році присвоєно ім’я його засновника Омеляна Дверницького, хоч і почав своє існування у тому вигляді, як є зараз, лише після здобуття незалежності, по праву вважає роком свого народження 1887-ий. Адже наприкінці 19 століття володимир-волинський мировий суддя Омелян Дверницький, який активно займався краєзнавством, утворив Братство Святого Володимира, а при ньому Давньосховище – праобраз сучасного історичного музею. На жаль, більшість експонатів тих часів було назавжди втрачено у зв’язку із драматичними подіями першої половини 20 століття. З початком Першої світової війни унікальну збірку старожитностей було евакуйовано до Харкова, а в роки Другої світової, працівники відновленого музею, який діяв у міжвоєнний період, встигли врятувати частину найцінніших експонатів, закопавши їх у землю. Один з таких ящиків випадково було виявлено лише у 1995 році під час ремонтних робіт. Де знаходиться решта і досі невідомо.
У післявоєнний час Володимир-Волинський музей було відроджено під назвою «Народжені бурею». Основною його функцією було висвітлення революційної та бойової слави Волині, радянських досягнень у відбудові господарства та промисловості міста. Проте навіть в умовах радянської заідеологізованості музейна збірка постійно поповнювалася цінними предметами старовини – знахідками археологів, іконами, стародруками, виробами з металу, які надходили з ліквідованих комуністичною владою храмів, виробами народних майстрів. Значний внесок в розвиток музею зробив його багаторічний працівник і директор, історик та краєзнавець Петро Заклекта.
Нині в музеї зберігається понад 18 тисяч різноманітних експонатів, об’єднаних у групи «Археологія», «Нумізматика», «Образотворче мистецтво», «Фотодокументи», «Іконопис та сакральне мистецтво», «Письмові документи», «Декоративно-прикладне мистецтво» та інші. Чимало експонатів можна назвати унікальними. Зокрема, тут зберігається колекція монет, яка охоплює період з 6 по 19 століття. Серед експонатів є стародавні рукописи, друковані книги та рідкісні ікони, якими особливо дорожать музейники. За останні десять років завдяки співпраці із Львівською філією національного науково-дослідного реставраційного центру України вдалось відреставрувати майже всю колекцію сакрального мистецтва.
Після реставрації музей має зберегти свою автентичність
Нині будівля, в якій сто років тому проживав засновник першого музею на Волині і в якому вже понад 20 років зберігаються справжні скарби історичної минувшини нашого краю, у вкрай плачевному стані, адже і неозброєним оком помітно, що вона потребує реставрації – облуплений фасад та напівзруйновані сходи, котрі ведуть до парадного входу, хоч і посилюють відчуття старовини, утім аж ніяк не сприяють привабливості установи, з якої часто розпочинається знайомство гостей міста із древнім Володимиром.
– Реставрації наразі потребують фасад, сходи та вікна будівлі, – каже директор музею Володимир Стемковський, який вболіває за те, аби відреставрований музей не втратив своєї автентичності. – Приміщення потрібно відновити до того вигляду, який воно мало на початку 20 століття. А побачити це можна на збережених із тих часів фотознімках. Якщо були тут дерев’яні вікна, зроблені за оцінками німецьких спеціалістів, у міжвоєнний період, то, відповідно, їх у жодному разі не можна міняти на металопластик. Адже це не лише позбавить музей історичного шарму, певної туристичної привабливості, а і створить проблеми реставраторам, оскільки у 19 столітті були зовсім інші будівельні технології. Цілком можливо, якщо розпочати демонтаж «рідних » дерев’яних вікон, то можуть завалитись і стіни будівлі. Тому простіше та доцільніше відремонтувати, почистити існуючі вікна, поставити на них ущільнювачі та нові склопакети.
– На реставраційні роботи у історичному музеї з бюджету виділено півтора мільйона гривень. Коли повинні розпочатись роботи і чи вистачить цих коштів на весь комплекс?
– Наскільки мені відомо, то наразі визначаються з будівельною організацією, котра виконуватиме роботи, які повинні розпочатись улітку. Цих коштів повинно вистачити на реставрацію вікон та капітальний ремонт сходів, які буде обкладено гранітними плитами. За фасад, сподіваюсь, візьмемось вже наступного року.
– Яким ви бачите розвиток історичного музею, як вважаєте, можна підвищити інтерес туристів до цієї установи та до нашого міста, загалом?
– Наша історичність та автентика повинні бути одними із пріоритетів. Хотілося, щоб саме з музею починалось знайомство туристів із нашим містом, який має стати відправною точкою у захопливій екскурсії Володимиром, адже показати нам є що – поруч знаходиться унікальна кам’яна стіна монастиря капуцинів 18 століття, яку також потрібно рятувати від руйнування, залишки середньовічного оборонного валу, котрий починається з вулиці Івана Франка, проходить повз північну стіну музею під дерев’яною церквою, впритул підходить до стіни капуцинів (можна помітити в парку продовгуватий горбок) далі через вулицю Ковельську і закінчується на високому березі болота, що поруч із вулицею Шевченка. Неподалік скверу і одна з найстаріших міських вулиць Драгоманова, яка колись називалась Завальною, а за Польщі – Городецькою. Отже маємо такий невеличкий комплекс спогадів про середньовічне минуле колись потужного великого міста. Було б непогано розмістити невеликі сіті-лайти, де б відображались історичні світлини цих місць з короткою інформацією про них. Поставити у скверику побільше лавок, встановити оригінальних, в стилі 18 століття, кованих чи литих з металу або пластмаси ліхтарів.
Тобто навколо музею можна облаштувати комплекс оригінальних історичних атракцій. Вважаю, що громадськості варто активізувати свою діяльність саме з облаштування цього міського затишного куточка. Не різати дерева і не ганяти палками граків, бо, судячи з міркувань, котрі лунають у соцмережах, саме такий ось природній фактор заважає нашому історизму, а вміло все поєднати – природу, історію та сучасність. А музейники готові допомогти у цьому. Прийдіть до нас, поспілкуємось, виробимо одну робочу лінію, і потихеньку крок за кроком розпочнемо відновлювати, та зберігати набутки минулої історії Володимир-Волинського без зайвого галасу.
– Чи маєте вже якісь плани щодо святкування 130-річчя музею, яке відзначатимете у грудні цього року?
– Поки що ніяких планів щодо святкування не складаємо. Наразі у намірах лише відвезти до Львова на реставрацію останню партію ікон із фондосховища . Для нас це буде найкращим подарунком до ювілею. Сподіваємось також на сприяння місцевих спонсорів, які допоможуть з транспортуванням таких цінних експонатів.
До слова, окрім передбачених на реставрацію коштів у міському бюджеті, є надія на те, що може надійти фінансова підмога і з Луцька – нині у обласному центрі розглядають можливість виділення додаткових коштів з обласної казни. Тож, сподіваємось, що свій 130-річний ювілей музей ім. Омеляна Дверницького відзначатиме в ошатливому вигляді.

Тетяна ІЗОТОВА.

comments powered by HyperComments
- реклама -