На головну Новини Життєвий слід Андрія Микити – спомини про митця

Життєвий слід Андрія Микити – спомини про митця

Андрій Микита

Кожна людина залишає після себе якийсь слід на землі. Але тим, хто має причетність до мистецтва, до творчості, будівництва з цим простіше – їхні прижиттєві ужинки багатьма людьми бачаться ще довгі роки.
У суботу мине рік, як на стало знаного у місті чоловіка Андрія Микити. Той слід, який він залишив на володимир-волинській землі навіть з висоти вже минулих літ важко переоцінити. Журналістам нашої редакції не раз доводилося брати інтерв’ю у головного архітектора, у певний період – заступника міського голови, активного громадянина, яким сміливо занурився у вир боротьби за незалежність України і її утвердження.

Починав 1968 року інженером у районній архітектурі, доводилося набувати знання у так званих народних університетах. Не маю вищої освіти, однак життя мене навчило більше, ніж викладачі будь-якого вузу.

У команду Віктора Скромного потрапив 1975 року. Нам вдалося, як виняток для старовинного міста, віднести його до категорії міст обласного підпорядкування. .. Став його головним архітектором. Фахівцями інституту «Діпроміст» розробили генеральний план, проект забудови центральної частини міста. Розпочали висотне будівництво, спорудження заводу сухого знежиреного молока, очисних споруд, чимало інженерних мереж, об’їзні дороги в південному та північному напрямках.

Курс на зміцнення господарства міста було взято за керування ним Сергія Потурая. Працювалося з такими людьми важко, але плідно і цікаво.

Ніколи не шукав легкого шляху у житті. Мабуть, так змалку вихований, був десятою дитиною у сім’і,

Посада головного архітектора давала можливість мати і друзів, і ворогів. Постійно зачіпалися чиїсь інтереси. Часто рятувало те, що не місцевий, родинні і приятельські стосунки не обтяжували. Вважаю, що так звані «вороги» є мірилом, а то й стимулом нормальної роботи. Друзі, знайомі, бувало, кепкували: 28 років архітекторм, а будинку собі не зумів побудувати, де ж ті хабарі, про які стільки розмов.

Безпартійний, бо так легше працювати. Не обтяжують політичні справи, амбіції. Керуюся законами совісті і обов’язку перед людьми. Твердо переконаний, що треба чесно працювати і консолідувати всі сили для боротьби з комуністичним злом, яке й досі (інтерв’ю 1997 року) приносить державі розлад, політичні чвари, розруху.

Кожен українець, керуючись національноє свідомістю і гідністю, повинен усе робити для того, щоб наша держава вистояла і вийшла з того жахливого політичного бруду. Готових благ нічого сподіватися.

Він був справжнім архітектром, який бачив перспективу розвитку міста у різних площинах, каже нинішній міський голова Петро Саганюк. З багатьма керівниками міста працював. Піком його архітектурної діяльності можна вважати підготовку до тисячоліття нашого міста. У ці роки закладався парк «Слов’янський», місто благоустроювалося, у ньому виросло чимало новобудов.

Понад 40 гобеленів виткав разом із дружиною. Член Національної спілки майстрів народного мистецтва України. Учасник десятків художніх виставок у Володимирі, Луцьку, Ковелі. Багато робіт розійшлося по приватних і громадських колекціях України, ткані портрети Лесі Українки прикрашають один із санаторіїв Трускавця і музей у Колодяжному, гобелен «Мамині ружі» поїхав до Америки.

До фондів історичного музею архів свого чоловіка передала нещодавно його вдова, Галина Яківна. У ньому – багато цікавих матеріалів з історії Володимира-Волинського і Володимирщини, Волині, України, які послужать усім, хто цікавиться минулим рідного краю. Художник, архітектор, краєзнавець, світла і порядна людина, патріот свого краю Андрій Васильович за життя часто бував у музеї, спілкувався з його співробітниками. Вони вдячні родині Микит за передані матеріали і закликають добрим словом вшанувати пам’ять Андрія Микити, бо він назавжди залишиться у спогадах усіх, хто його знав.

За матеріалами газетних публікацій, спогадів, листів до редакції.

comments powered by HyperComments
- реклама -