На головну Новини «Живі» писанки Валентини Залуніної

«Живі» писанки Валентини Залуніної

Ювілейна виставка Валентини Залуніної «Писанка крізь призму дизайну», яка діє у культурно-мистецькому центрі, не перша у Володимирі-Волинському. Подібну, і також ювілейну, десять років тому майстриня відкрила спершу в нашому місті, а пізніше – у Києві, в музеї декоративно-прикладного мистецтва, куди її запросили столичні колеги. А було це якраз після закінчення магістратури у Київському інституті реклами. Там, виступаючи на конференції, вона показала свої писанки, які всім сподобалися, їх просили не тримати у сховку. Та ще й залу для виставки дали. Сюди вона приїхала з володимирськими писанкарками Лесею Мартинюк та Оксаною Білик, а також з Роксоланою Пономаренко із Львівщини, котра знається на технології висушування різних природних матеріалів, які разом з писанками поєднуються у гарні композиції.

   – Нашу виставку відвідали багато киян і гостей столиці, котрі бажали придбати експонати, отож довелося писати нові, здебільшого вночі. А столичні ціни – то не володимирські. Це принесло й матеріальне задоволення, – згадує майстриня. – Малюю писачком і патичком на не видутих, а «живих» яйцях, бо так мене колись вчила одна відома писанкарка, з якою познайомилася на фестивалі у Тернополі. Вона казала: у цілім яйці є «жива» душа і добра енергія, яка передається тому, хто торкнеться писанки, і вона лишається навіть коли воно висохне…

Наступного року жінка знову поїхала у Київ, але вже повезла писанки у музей, де в однім залі виставили картини відомої української художниці Катерини Білокур, в іншому – вироби нашої землячки і Роксолани Пономаренко.

- реклама -

На барвистих писанках Валентини Залуніної, а вона найбільш полюбляє червоні, жовті й зелені кольори, поєднані волинські та лемківські узори. Сонячні жовтий, золотистий, оранжевий кольори несуть тепло, дарують радісний, світлий настрій, надію, червоний прирівнюють до «красного», він несе в собі добро, радість життя, є головним символом Воскресіння, жертовності і небесного вогню. Зелений колір означає весняне пробудження природи, надію на гарний урожай. Блакитний – небо, повітря, здоров’я, коричневий уособлює землю і її приховану життєву силу. А ось чорний – барва потойбіччя, ночі, невідомого і таємничого – на писанці підсилює інші кольори, як у житті темрява дає змогу зрозуміти, що таке світло.

   Вона відшукує забуті символи, вчить студентів, аби ті переймали вміння у своїх бабусь і прабабусь. Символіка її орнаментів різна. Тут є знаки сонця, хреста – це Всесвіт, страждання, смерть і воскресіння. А ось сварга або ламаний хрест означає оновлення, рожа є знаком любові – таку писанку дарували коханій людині. Кривулька або безконечник символізує ниточку життя, вічність. Майстриня ділить яйце на сорок частин – це так звані сорокаклинці, кожен з яких показує вид людської діяльності або означає сорок днів посту, сорок святих. Тут є дерево життя, яке ніби стоїть у раю, і має листя і плоди різних дерев. Його основа, стовбур з’єднує підземний, земний і небесний світ, символізує також рід – матір, батька і дитину, тобто триєдність, що за християнськими звичаями відомі як Свята Трійця.

Майстриня розкладає переді мною кілька ескізів. На них дивні ружі й напівружі, грабельки з очеретом, ромбики і місяці. Їх їй принесли рідні володимирчанок Ольги Томашук і Зінаїди Шостакевич. У мешканки селища цукрового заводу пані Галіброди зустріла лемківські символи – зернята, крапинки, гачечки. А кольори волинських писанок червоні та жовті, й лише зрідка їх фарбують у чорні.

Талановита майстриня є учасницею і переможницею різноманітних всеукраїнських та міжнародних фестивалів і конкурсів, досліджує історію української писанки, є авторкою нових дизайнерських стилів у писанкарстві, малює картини – пейзажі, портрети, графічно передає свій душевний стан. За активну творчу діяльність у розвитку та популяризації писанкарства на Волині її відзначено дипломом  ім. Модеста Левицького.

А недавно її вихованці з педагогічного коледжу – Марта Остапик, Тетяна Мулька, Софія Гудим, Настя Булік і Ольга Бусько повернулись з перемогами із Вкраїнського фестивалю-конкурсу «Лемківська писанка». І це не перша перемога на конкурсах такого рівня.

Уже понад три десятки літ Валентина Залуніна мешкає у Володимирі – сюди доля закинула її після закінчення Ужгородського училища декоративно-прикладного мистецтва. У її пам’яті зринають часи, коли працювала у будинку школяра й потайки вчила дітей розписувати яйця, прохаючи їх, аби не розповідали про це дорослим. Її підтримувала і допомагала тодішня директор Валентина Трофимук. А щоб ніхто не бачив, вони зачиняли двері класу на ключ…

Тетяна АДАМОВИЧ.

comments powered by HyperComments
- реклама -