На головну з редакційної пошти Зі сподіваннями на «Орфеєве чудо»

Зі сподіваннями на «Орфеєве чудо»

«12 тез» Сергія Шишкіна на сторінках газети «Слово правди» стали «проміжним фінішем» його творчої біографії. 60 років мого давнього приятеля спонукають запитати себе: де його (наше) місце в історії українського відродження?

«Маленькі міста мають право на свою музику…». Тим паче, літописний Володимир. Маленький штрих до спогадів Сергія про «музичний родовід» міста: 1971 року ми, студенти педінституту, протягом цілого семестру у вихідні з доброї волі Богдана Берези грали на танцювальних вечорах у РБК «Yellow River» групи «Christie» і таке інше. З почуття симпатії до Богдана починалася моя велика любов до Володимира. Згодом у редакції обласної «молодіжки» шукав першої-ліпшої нагоди приїхати до Володимира, а Богдан Береза і його театр давали «інформаційні приводи» для відряджень. А вечорами у родині гостинного Ярослава Абрам’юка до і після півночі були ще програми Польського телебачення…

- реклама -

1981 року підготував серію публікацій до 1000-ліття літописного Володимира (1988), і автор  «Осенней песни» відкрив мені співану поезію. На слуху були Віктор Морозов, Боб Ділан, Леонард Коен, а наша зустріч із Сергієм біля роялю у РБК починалася з «музичної епітафії»: «А труп в цветущем мае подвержен разложенью…». Коли інший «старший брат» уже дихав на ладан, стало зрозуміло, що підказувала Сергієві його інтуїція. Я тішився записам його творів у  моєму диктофоні, його талант мелодиста захоплював.

На той час Луцьк задавав тон. 1988-го року перший західноукраїнський україномовний  фестиваль музики молодої генерації «Рок-культура-88» відкриває імена Леоніда Репети, В’ячеслава Хурсенка, Василя Жданкіна, Едуарда Драча, Олександра Смика, Олега Покальчука, і Сергій стає частиною цієї плеяди. Із духовних запитів молодіжної аудиторії народжується перший і наступні всеукраїнські фестивалі авторської пісні та співаної поезії 1989 і 90 років. «Колисанка» Сергія стає перлиною у діадемі «оберегівських пісень», а під час «Оберегу 92» Андрій Панчишин представляє наступні яскраві твори Сергія: «Мисляча людина» і «Остання миня»: відгомін катастрофи у Чорнобилі визначив чорний гумор цього блюзу.

Творчість Сергія Шишкіна пронизує дух історизму, властивий поезіям волинянки Оксани Лятуринської, живопису Олександра Дишка, графічним роботам Нори Сабової-Дишко. «Ми борсатись будем в історії нашій, шукає там кожен своє. А треба надпити із совісті чаші: це тільки якщо вона є». Пригадую  Сергієву величальну Володимиру під час тисячоліття міста у виконанні зведеного хору, яким диригував Дмитро Клюд. Тоді ж у фойє РБК з’явилася унікальна галерея за мотивами «Галицько-Волинського літопису» від художника Олександра Дишка. Сергієві поталанило зняти відеокліп на фоні цих робіт для програмного твору «Скажи, Володимире», перш ніж цей унікальний туристичний об’єкт опинився за «трикотажною завісою» торговища. Зустріч Сергія і Олександра відбудеться пізніше, у рамках нашого проекту «Кліо: назад до Європи»: серія пересувних виставок мистецького об’єднання «Куля» починалася у Луцьку та Володимирі і мандрувала історичними містечками Волині і Поділля.

Відродження забутих і народження нових традицій – один  із важливих напрямків нашої регіональної гуманітарної політики, а винятковим внеском Сергія та однодумців став  фестиваль «Володимир», його власна популярна та рок-музика, співана поезія, проекти з молодими музикантами, а останнім часом – відважна громадянська позиція в іпостасі блогера.

Особлива сторінка наших взаємин: 1993 року Сергій пише, презентує в облдержадміністрації для нашої робочої групи і майбутнього ректора Волинського університету А. В. Свідзинського гімн «Постань, високий храм науки», а після інаугурації першого ректора група «Демісія» виконує його. 16 липня минає чверть століття з часу Указу Президента, отож, протягом наступного навчального року у стінах університету  сподіваюся почути і побачити Сергія Шишкіна у циклі «Співці Великої Волині» з Василем Жданкіним, Миколою Тимчаком, Олександром Смиком, Юрієм Поліщуком…

Під завісу минулого тисячоліття з колегою Андрієм Шоцьким ми розпочали унікальний триптих. 1999 року Адміністрація Президента підтримує відзначення на державному рівні 800-ліття утворення Держави Романовичів, а Сергій Шишкін виконує у присутності Президента України свій твір «Володимир і Галич». Леонідові Кучмі дарують картину Олександра Дишка «Коронація короля Данила».  До 800-ліття від народження короля Данила (2001) виношували з Олександром Смиком задум пісенної опери, натомість літописний Володимир отримав історико-культурний заповідник і пам’ятник королю. 2005 року історичний триптих завершило вшанування пам’яті засновника Держави Романовичів Романа Мстиславича у день його смерті 1205 року.До міського бюджету надходить субвенція з державного бюджету – два мільйона гривень на збереження історико-культурної спадщини, ще два мільйони -2006 року…

Відродження історичної пам’яті стало ще одним напрямком нашої гуманітарної політики, отож справа вартувала серії ювілейних заходів: ми стали свідками повернення однієї з найбільших святинь християнського світу Чудотворної Ікони Холмської Богородиці, у Володимирі почав діяти державний історико-культурний заповідник «Стародавній Володимир», у тисячолітньому місті відновили після тривалої перерви реставраційні роботи, почалися спільні українсько-польські дослідження невідомих поховань жертв війни і політичних репресій e городищі у Володимирі, але все ще залишається таємницею доля корони і поховання короля Данила…

Спільні з поляками проекти  були покликані творити новий клімат українсько-польського пограниччя народів і культур. 2005 року  спільно з джазовим клубом ім. Мечислава  Коша у Замості ми з Гжегожем Обстом, Сергієм Єфіменком, Сергієм Шишкіним, Геннадієм Гусенцевим відроджуємо  мої «Музичні діалоги над Бугом» і починаємо новий спільний проект «Нью кооперейшн Замость-Луцьк» за участю лідерів польської джазової сцени Яна «Пташина» Врублевського, тріо Войцеха Нєдзелі, вокалістки Дороти Міськєвіч. Момент істини: Сергій Шишкін на батьківщині Марека Грехути у Замості виконує свій твір «Одинак», виступає з трубачем Олегом Баковським, британським тріо  Джуліана Томаса на наступних концертах у Луцьку і Володимирі.

2012 року співана поезія Сергія Шишкіна у проекті «Глорія Віта: 20 років з Україною»: спільно з польським бас-гітаристом Кшиштофом Щеранським Сергій грає і співає в університеті імені Лесі Українки і костелі міста Краснистав твори власні і Чеслава Нємена…

Твори Сергія Шишкіна з 1996 до 2018 року звучать у моїй авторській програмі «Такти і факти» на Волинському телебаченні і «Студії 3» на радіо «Луцьк ФМ».«Скажи, Володимире» відзначена  за підсумками 2017 музичного року як квінтесенція 40-ліття творчої діяльності Сергія Шишкіна, автора і виконавця, який «відроджує і утверджує споконвічну традицію живого звучання поетичного слова на українській музичній сцені». Це формулювання зафіксоване у спеціальному дипломі від нашого з Сергієм Єфіменком музичного фестивалю «Стравінський та Україна».

Так хочеться сподіватися на «Орфеєве чудо», що «впорядкована громада, народ не гірший від своїх сусідів» зрозуміє і поцінує роль співця у національно-культурному відродженні і схаменеться. Наразі українським співцям залишається наслідувати приклад Лесі Українки, її нову концепцію Сізіфової праці:«Я на гору круту кам’яную, буду камінь важкий підіймать і, несучи ту ношу тяжкую, буду пісню веселу співать». «Без надії сподіватись», «серед лиха співати пісні» – такий духовний максималізм знеохотить  кого завгодно, тільки не Сергія Шишкіна. І його постава притягує йому подібних, сильних духом з абсолютним слухом.

Свого часу Богдан Береза виношував ідею професійного театру для Володимира, але після нашої публікації «Пропоную експеримент» у «молодіжці» 1981 року в обкомі партії вирішили по-своєму: замість творити професійний театр для Володимира, запропонували Богданові очолити обласний-музично-драматичний театр. Сергій Шишкін творить свій «театр пісні». Сподіваюсь у недалекому майбутньому побачити плеяду його друзів і однодумців у пісенній опері «Король Данило» у літописному Володимирі.

І поза межами міста  у нас ще чимало справ. Після реставрації будинку, де жив і працював Ігор Стравінський, досі немає проекту благоустрою території між розкішними алеями. Громадський простір у межах унікального історичного ареалу необхідно підготувати для проекту, який я називаю умовно «фестини 1000 стилів» ще до того, як завершиться масштабна реставрація будинку Бєлянкіних-Носенків. Обидва почини з нашого боку українсько-польського пограниччя виняткові для доброго імені Волині у світі.

Ігор Стравінський шукав «істину сьогодення», Сергій Шишкін пише згідно з вимогами духовної ситуації своєї епохи. Молімо Бога, щоб та єдність поезії і співу, яка була такою важливою при зародженні музики, і надалі слугувала Сергієві у його пошуку відповідей на духовні запити покоління українського відродження.

Василь ВОРОН,

магістр державного управління.

 

comments powered by HyperComments
- реклама -