Новини

220 кляшторів Дмитра Антонюка

Архів
25 переглядів

До Володимира зі своєю новою книжкою про римо-католицькі кляштори (монастирі) в Україні минулого тижня завітав мандрівник, журналіст і гід Дмитро Антонюк. У своїй книзі він описав 220 таких об’єктів, до яких увійшло і три володимирських – єзуїтський, домініканський та монастир капуцинів.

Слово «кляштори» у назві використав, бо воно має латинську етимологію («clostrum», за одним зі значень – закрите приміщення, що використовується для релігійних потреб) і міститься українських словниках. «Позаяк я писав про римо-католицькі латинські монастирі, то вважав доречним вжити саме його», – пояснює автор.

Це вже сьома за ліком книжка журналіста і мандрівника. Починав із путівників, написав ґрунтовну працю «Польські замки та резиденції в Україні», а зараз з’явилася на світ ця. Дмитро розповів, що вона написана ще у 2013 році і мала вийти друком у 2014-му, однак київське видавництво в той момент передумало її видавати.  В подальші роки був зайнятий іншою роботою, зокрема, супроводом іноземних туристів. А потім почалася епідемія ковіду, яка паралізувала туристичну сферу – і Дмитро, скориставшись часом, який вивільнився, допрацював своє дослідження та випустив його у світ. Видання підтримав Польський інститут в Києві, також долучилася компанія «Plastics».

«Основна мета цієї книжки – показати актуальний стан пам’яток. Не менш важливим є бажання заохотити людей до мандрівок Україною, бо багато з цих об’єктів є в настільки плачевному стані, що за кілька років ми їх можемо й не побачити», – пояснює Дмитро Антонюк.

До книжки увійшли ті римо-католицькі монастирі, які з’явилися на нащих   теренах до приходу більшовиків, тобто до 1921 або 1939 року. Водночас про повністю втрачені кляштори автор не писав. Книга розділена на дві частини – текстову та візуальну. До другої увійшло більше 700 авторських кольорових фотографій. «Вибрати їх було надзвичайно важко, бо по кожному з об’єктів мав десятки цікавих світлин», – зізнається Антонюк.

На презентації він розповів про деякі пам’ятки. Виокремив ті, які збереглися в хорошому стані і завдяки зусиллям або місцевих громад, або їхніх користувачів відреставровані. Деякі із них приваблюють не лише цікавою архітектурою, а й важливими католицькими реліквіями, які у них зберігаються, зокрема – чудотворними іконами.

«Я радив би поїхати до Язлівця на Тернопільщині, в монастир сестер-непорочниць. Там неймовірна природа. Кляштор знаходиться посеред каньйону річки Стрипа, вкритого прекрасними лісами. Туди їдуть подружжя, які з різних причин не можуть мати дітей. Я побачив у кляшторі зошит, списаний подяками від пар, які після паломництва до Язлівця таки змогли дітей народити. Гадаю, це прекрасне продовження старовинної традиції документувати чудесні зцілення біля тої чи іншої святині», – поділився автор.

Мандруючи від кляштора до кляштора і роблячи світлини, Дмитро Антонюк зумів задокументувати справді унікальні речі – залишки розкішних фресок, вигадливо різьблені елементи інтер’єру і навіть давні графіті. Зокрема, він побував у келії невідомого ченця з колишнього монастиря бернардинів у Львові, стіни якої вкриті графіті. Зараз у цьому приміщення знаходиться обласний архів, у якому зберігаються свої ексклюзиви – наприклад, грамота, скріплена печаткою Влада Цепеша, знаного графа Дракула. А цікаві малюнки і латинські написи, якими повністю списана одна з келій, виявили під час ремонту. Досі вони ховалися під товстим шаром радянського тиньку. Для істориків-мистецтвознавців це справді безцінна знахідка.

На жаль, прикладів поганого ставлення до пам’яток, якими є будівлі кляшторів, також чимало. Прекрасні костели, міцні колись монастирські мури руйнуються через вплив стихій і байдужість людей. Серед тих, які зараз у найгіршому стані, Дмитро Антонюк називає домініканські клящтори у Чернелиці та Червонограді, бернардинські у Сокалі і Лешневі, єзуїтський у Житомирі тощо. І радить усім, хто цікавиться такими пам’ятками, найближчим часом їх відвідати. Бо ще за кілька років від красивих і цікавих споруд може не лишитися й сліду.

Досліджуючи історію і поточний стан римо-католицьких кляшторів, Дмитро Антонюк опрацював стоси літератури, багато спілкувався з місцевими краєзнавцями і відвідав кожен об’єкт, про який ідеться у його книзі. Бував не раз і у Володимирі. У своїй книзі із прикрістю зауважує, що не збереглося жодного зображення, яке б давало уявлення про вигляд костелу нашого домініканського монастиря. Однак відомо, що в головному вівтарі храму розміщувався чудотворний образ Ісуса Христа. Також автор переказує легенду про те, що в парафіяльному костелі, яким користувалися ченці ордену капуцинів, колись переховували польські королівські інсигнії (знаки влади).

Віталіна МАКАРИК.

Коментарі
Поділитися
Головні новини
Реклама
keyboard_arrow_up