На головну Новини А мамі радісно, як у домі гамірно

А мамі радісно, як у домі гамірно

36

Майже рік Лариса Пюрко носить почесне звання «Мати-героїня». Та ніяка висока державна нагорода не зрівняється з простими материнськими радощами. Для Лариси Антонівни набагато важливіше, аби були здоровими і щасливими її діти, у великій дружній родині панувала взаємопідтримка, а у домі було гамірно і весело.

Лариса з чоловіком вже майже володимирчани – тридцять три роки живуть у нашому місті. Сама вона родом із Львівщини, там у маленькому селі знайшла свою долю – хлопець саме приїхав трудитись водієм до місцевого колгоспу, поселився у дядька з тіткою, а вже за трохи на Волинь, у село Тумин, повертався з красунею-нареченою. До Володимира-Волинського їх теж привела праця. Обоє молодих людей влаштувались на роботу на тодішню нафтобазу, отримали кімнатку у гуртожитку. Згодом купили квартиру. Так і залишились тут.

- реклама -

Тут же підросли їхні діти: двоє синів та троє донечок. Найстаршому Ярославу уже 33, донькам Іванні, Марії та Ірині давно за двадцять, а найменшому Богданчику – 10 років. Для жінки велика родина – то не дивина, сама вона теж виховувалась у багатодітній сім’ї. А от у чоловіка лише один брат. Тим не менше, обидві батьківські родини завжди слугували зразком сімейних цінностей для дітей пані Лариси.
Найбільше вона радіє з того, що нікому із доньок і синів не притаманні навіть найменші прояви егоїзму. Вони з самого дитинства завжди були дружними, як це часто ведеться у великих сім’ях, старші доглядали за молодшими. А коли підросли, то мама навіть не боялась відпускати донечок на прогулянки, знала, що старший брат нікому їх не дозволить образити. Зараз четверо старших дітей уже одружені, мають свої сім’ї. А таке миле серцю слово «бабуся» лунає для Лариси Антонівни сімома дзвінкими голосочками.

Та попри те, що у кожного власне життя, власні клопоти, вся родина завжди готова до помочі тому, хто її потребує. «От, приміром, картоплю восени їдемо копати до одних, потім до других… Мені про допомогу просити й не треба – діти самі запитають, запропонують, – розповідає пані Лариса та додає, – я завжди їх вчила триматись разом, бо хто ж підставить плече, як не рідні брати і сестри».

І вони досі виконують добрі материнські настанови, часто разом трудяться, разом і відпочивають. Найщасливішою ця родина почувається тоді, коли всі приїздять до батьківської хати та збираються за великим святковим столом. Лариса пригадує, що й раніше дітям подобались сімейні виїзди на природу, пікніки з ароматним шашликом. Ця традиція зберігається й досі, до слова, всі люблять мамині смаколики, а вона й старається наготувати побільше, як сама каже: «За встановленим меню».

На запитання щодо відзначення незабаром душевного і світлого свята – Дня матері, Лариса Антонівна відповіла, не замислюючись, ні на мить: «Приїдуть, усі зберуться і вітатимуть!». Вона упевнена у своїх дітях, як ні в кому іншому. Знає, що вони точно не проминуть нагоди подякувати мамі за недоспані ночі, важку працю, поради і науку, за щедрість душі і теплоту серця. А у неї будуть світитись очі від того, що зуміла виховати дітей, якими пишається.

Чи важко було? Та ні, відповідає. Хіба, коли троє старших здобували вищу освіту – тоді із грошима було сутужно. Зараз уже все по-іншому. Старші син та донька проживають з сім’ями у селі Овадно, всі працюють, наймолодша дочка Ірина заміжня за військовослужбовцем, який несе службу у Бродах, що на Львівщині, а з мамою в будинку живе родина доньки Марії та найменший синок.

– Я часто думаю про майбутнє. – ділиться сокровенним Лариса Антонівна, – знаю, що за рік-два Марійка з чоловіком добудують хату і оселяться окремо, а там виросте і піде десь учитись Богданчик, а тоді, одного дня, в нашому домі стане тихо, а я не знатиму, чим себе зайняти…

Та жінка гонить від себе ці думки, зараз їй точно не до печалі. Ось уже тридцять п’ятий рік вона зводить дебети з кредитами, адже одного разу і на все життя обрала для себе роботу бухгалтера. Повертаючись додому, ще обходить господарство, адже має і присадибну ділянку, і курей. У вільний час любить почитати жіночі романи та шкодує, що вже не бачить вишивати, як раніше.

«У багатодітних мам практично немає відпусток, часу на себе, але якби вам зараз дали шанс провести кілька днів так, як ви хочете, то що б ви обрали?»- запитую. Вона сміється, погоджується, що дійсно й не замислювалась над тим, що відпустку можна провести без домашніх клопотів. І зізнається: «Якби дали шанс – поїхала б по світу, та й по чудовій нашій Україні поподорожувала би».

Юля ПАШКОВА.

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

два × три =