Війна змінила життя на постійну круговерть волонтерських дзвінків-повідомлень-поїздок.
Навчали військових керувати дронами і купували пальне за гроші, конвертовані з власних криптовалютних запасів – волонтерство навіть у нашому невеликому місті таке різноманітне. Андрій Садовський пригадує, як 22 лютого увечері ще в ролі ді-джея вів весілля, а вже за два дні прийшла війна, яка змусила змінити звичне життя на постійну круговерть дзвінків-повідомлень-поїздок та бажання якомога швидше наблизити перемогу.
Разом з товаришами Романом Горошкевичем та Дмитром Омелянюком, Олександром Бодапростою, Іриною та Романом Нікітіч, Іриною Каліщукі Аліною Місай він ось уже чотири місяці займається волонтерською діяльністю, пріоритетом якої, наголошує, є забезпечення потреб військових.
Перші дні війни видались майже без сну – тоді Андрій чергував разом з іншими адмінами спільноти «Твій Володимир». Хлопці слідкували за постійним оновленням інформації та одночасно коментарями читачів. Посипались переліки потреб від військових і все почалось із поставки першого комп’ютерного джерела безперебійного живлення до ЗРП.
«Оскільки за спеціальністю я – електрик, то й почав допомагати вишукувати необхідну апаратуру, спеціальні дроти, комп’ютери і ноутбуки для потреб військових частин, які дислокуються в місті та поблизу нього. Постійно тримав зв’язок з їх керівництвом. Часто доводилось не тільки збирати, а й лагодити техніку, яку віддавали люди. А ще нас просили навчити бійців управляти квадрокоптерами, тож Діма Омелянюк часто проводив їм такі майстер-класи. Після ремонту вона доволі непогано служить нашим захисникам. Власне, у перші тижні йшлося тільки про допомогу військовим, але незабаром з’явились також проблеми із забезпеченням цивільного населення продуктами, ліками, одягом», – розповідає Андрій.

Уже на початку березня йому з друзями довелось терміново переобладнувати приміщення, яке використовували як склад для зберігання музичної апаратури та студію звукозапису, під гуманітарний хаб. Перша допомога надійшла з Бельгії, згодом було багато вантажів з Польщі та Німеччини. Фактично через день три мікроавтобуси курсували на гуманітарні склади Грубешова та Хелму, звідки привозили чимало допомоги, тож функціонувати хаб мусив цілодобово, адже кожну наступну партію потрібно було перебрати, розсортувати, вивантажити за призначенням.
Було таке, що вщерть заповнювати десятитонну вантажівку, безліч разів відправляли гуманітарну допомогу мікроавтобусами, а деякі речі пересилали «Новою поштою» та за допомогою поштової послуги «ОLX-доставка». Найбільше вантажу йшло на Харківщину, де на той час руйнування були найбільшими, згодом – у інші області та міста України. Кавою, чаєм та спальними мішками забезпечували місцевий військкомат, у якому у зв’язку з мобілізацією постійно перебували сотні людей, а працівники трудились вдень і вночі. З оформленням документів на ввіз усього необхідного допомагали міськрада та райвійськадміністрація.
У ті ж дні волонтери спробували придбати перше авто для армії – кошти отримали від мецената, але й попрацювати над мікроавтобусом Т-4 довелось: небайдужі люди подарували для нього нові шини, майстри на СТО «Двіжок» зробили підвіску, обслужили автівку у компанії «Дизель-сервіс». Значний внесок у її ремонт зробив Андрій Ключук. Невдовзі мікроавтобус доставили у розташування 14-ї ОМБр.
Окрема тема – ліки. Як розповів Андрій Садовський, опрацювання такої допомоги потребує не лише багато часу і відповідальності, але й спеціальних знань. Окрім загальних обезболюючих чи кровоспинних препаратів надходили засоби для алергіків, хворих цукровим діабетом тощо. Траплялась і прострочена медична продукція, яку волонтери самостійно утилізовували. Зовсім нещодавно надійшли мед засоби для застосування під час процедури гемодіалізу – їх відразу ж передали до територіального медоб’єднання, де є таке відділення. Милиці та засоби реабілітації, а також памперси віддавали у геріатричні будинки та лікарні. Операційні інструменти та системи розсилали за запитами до різноманітних медзакладів у різних куточках України, переважно д військових госпіталів.
«Ми уже з допомогою наших місцевих лікарів налагодили співпрацю із багатьма медиками військових частин та госпіталів. Передаючи чергову партію допомоги, на коробках обов’язково вказуємо, що це посилка особисто для лікаря, аби уникнути необережного чи необдуманого самостійного використання медичних засобів військовими», – зазначає волонтер.
Не обходиться, каже він, і без курйозних випадків – одного разу поспіхом відправили замість лежака на фронт… дитячий манеж. Втім, військові посміялись і комусь із місцевих мешканців віддали. А бувають і прикрі моменти, наприклад, передане іншим волонтерам спеціалізоване дитяче харчування для недоношених малюків згодом хтось недобросовісний видавав за звичайний прикорм, хоча здоровим дітям така суміш не рекомендується.
Хоча березень для Андрія, як він каже, здавався однією безкінечною добою, гріють душу безліч знайомств із нашими захисниками та закордонними партнерами, які допомагають Україні. То польська Фундація Яна Замойського пропонує користуватись безоплатно їхніми автомобілями, то друзі везуть крутезну технічну допомогу для пожежних взводів аж із бельгійського Антверпена за 1700 кіломеррів, то всесвітній фонд «Анчайн» виділяє кошти на підтримку наших територій.
Але форс-мажорні обставини волонтерам часто доводиться долати власними силами. Так, під час кризи з пальним, якого потрібне ну дуже багато, хлопці монетизували власні заощадження криптовалюти, про яку, будьмо відвертими, у нас взагалі мало хто знає, а ці молоді прогресивні люди зуміли її намайнити.
«Зазвичай до нас звертаються, коли потрібно щось «на вчора», але намагаємось працювати оперативно», – стверджує Андрій і розповідає, що коли їде машина, хоч би й о третій ночі, хлопці поспішають до роботи. Навіть у день власного весілля, 22 березня, після негучної церемонії укладання «шлюбу за добу» наречений пішов вантажити гуманітарну допомогу. Втім, каже, усі святкування обов’язково відбудуться у мирні щасливі дні після перемоги, яку наближає кожен з нас.
Юлія ПАШКОВА.