Рік тому ми прокинулися від повідомлень, дзвінків, сповіщень у новинних каналах, які зводилися до одного слова: «Почалося». Повномасштабне вторгнення, про яке говорили і в яке до останнього не хотіли вірити, приголомшило всіх. Напередодні ми здали в друк черговий номер газети, першу шпальту якого прикрашали світлини з антивоєнного мітингу у Вроцлаві, а вже наступного дня його лозунги стали неактуальними: росіяни почали бомбити й обстрілювати ракетами українські міста.
Труднощі, з якими стикнулася редакція, – «покладений» хакерами сайт, інформаційний хаос, суперечливість офіційних повідомлень і гранична обережність у поширенні інформації від ключових осіб – дрібниці, порівняно з тим, чого зазнали люди під окупацією та обстрілами. І все ж війна настирливо стукала в наші двері: громади Володимирського району приймали переселенців, волонтерили, не покладаючи рук. І проводжали в останню дорогу своїх синів і дочок, які віддали свої життя на фронті.
«Слово правди» лишалася весь цей час поряд зі своїми читачами, із жителями Володимирщини. Прийняла у свій колектив колегу, яка врятувалася з окупованого Гостомеля. Розповідала натхненні історії волонтерського сподвижництва і взаємодопомоги. Фіксувала злочини росіян, розказані очевидцями, яким вдалося вибратися з охоплених війною міст. І майже жоден номер, на жаль, не обходився без портретів у жалобних рамках… За час повномасштабного вторгнення на фронті віддали життя більше 150 мешканців Володимирського району. Їхні імена та історії з великою шаною збережені на шпальтах нашої газети.
Війна травмувала усіх. Когось фізично, багатьох психологічно. Та, попри все, ми, українці, вистояли і стоїмо далі, надихаючи своїм прикладом цілий світ. І ми як колектив редакції «Слова правди» лишаємось вірними стандартам журналістики, нашим читачам і Україні. Продовжуємо розповідати про дивовижних людей нашого краю, підтримуємо Збройні сили, віримо у наших Захисників та близьку Перемогу, і мирне життя, що настане після неї.
