Новини

Активні молоді політики та тілесність в українській культурі: про що говорили на гутірках “КНЯЖОГО”

Архів
18 переглядів

Однією з частин фестивалю «Княжий», що нещодавно відшумів на березі Луги, були гутірки за участю відомих людей – політиків, письменників, істориків, телеведучих та музикантів. Впродовж двох днів у затишному затінку тополь зарічанського парку, в імпровізованій залі з солом’яними тюками для сидіння, збирались охочі до спілкування із тими, хто досягнув певних життєвих вершин та має вплив у тих сферах, в яких працюють. Пропонуємо вашій увазі найцікавіші моменти та цитати з гутірки першого фестивального дня.

Володимир Парасюк: «Не з наслідками війни треба боротись, а з причинами»

Володимир Парасюк – активіст Євромайдану, учасник російсько-української війни, народний депутат України 8-го скликання. Спілкування з ним було першим на суботній гутірці і зібрало чи не найбільшу кількість слухачів та охочих задати йому запитання та сфотографуватись. Говорили про війну на Сході, про політичну ситуацію в країні та інші реалії.

«За час депутатства усвідомив, що не потрібно боротися з наслідками війни, які нам постійно нав’язують, а з причинами. І якщо тим, кому війна насправді вигідна, обрубати їхні темні схеми, то це буде набагато ефективніше».

«Ми стояли на Майдані в першу чергу за нашу гідність, на яку хотіли наплювати. Це була Революція Гідності, яка запустила процес змін у нашій свідомості. За можливість змінюватись ми заплатили дуже високу ціну. І коли згадую, що я зараз живий, а когось із майданівських побратимів уже не має, то це допомагає мені приймати правильні рішення та рухатись у правильному напрямку».

«Радий, що маємо покоління молодих політиків, які об’єднались і запустили Антикорупційне бюро. Нам закидали відсутність досвіду, знань та освіти, але ми довели, що в усьому розуміємось. Довели, що в цій державі можливо забезпечити справедливість і вона працюватиме. Можливо не так, як хотілося б, але це знакові речі для незалежної України».

«У блокаді брали участь люди з усієї України, які розуміли, за що вони там стоять. І коли нам зателефонували люди Ахметова із запитанням, що хочемо за зняття блокади, то відповіли – звільніть наших хлопців з полону і подавіться своїм вугіллям! Наступного дня знову зателефонували і сказали, що нічого з цього не вийде. Тому що зрозуміли, якщо покажуть, що можуть вплинути на цей процес, то вся Україна одразу зрозуміє, чому ця війна відбувається».

Наступним кроком блокади буде знищення одного із ресурсів Медведчука, який пустив метастази і у Волинській, і у Львівській областях. Він далі продовжує робити темні речі через те, що має великі гроші. Спалювання офісів у Києві не дасть жодного результату – потрібно закрутити той вентиль, з якого він має мільярдні доходи».

«Приїжджаю в округ і одразу кажу, що грошей роздавати не буду, бо просто їх не маю, але якби і мав, то ніколи б не роздавав. Можу лише показати методи, як вирішити ті чи інші питання».

«Ситуація із безробіттям у моєму окрузі: прийшли японці і побудували два виробничі цехи, потім прийшли німці і побудували ще один на кілька тисяч робочих місць, і ось нещодавно зустрівся з тамтешнім керівництвом, а мені кажуть, що підприємству вистачає 700 працівників! Під час спілкування з виборцями кажу, що там є робота, а мені відказують – ні, ви краще «порішайте», щоб у нас на кордоні черг не було…».

Соломія Бобровська: «Зміни в країні творять 5-7 відсотків активних людей»

 


Соломія Бобровська – молодий політик, була першим заступником Міхаїла Саакашвілі, коли він перебував на посаді губернатора Одеської області. 28-річну рівненчанку ще називають «майбутнім української політики». Вона розповіла на гутірці про активну молодь, яка хоче щось змінити в країні, про роботу в Одеській ОДА, про те, чого їй вдалось досягнути разом із командою Саакашвілі та чого їй це коштувало.

«Через рік роботи в Одесі у мене виникло запитання «Як ми живемо в межах одного кордону?». Адже ментальність тамтешніх людей абсолютно проросійська».

«Ніхто не прийде і не скаже рецепт, як в нашій країні мають створитися певні інституції та реформи. Є лише унікальна українська модель, яка комфортна для нас».

«Зміни в країні творять 5-7 відсотків активних людей і ми їх досі не можемо назбирати. Але кількість людей, яка вийшла на Майдан була достатньою, аби злякати тих, хто сидить на Банковій та Інститутській».

«Я б просила молоде покоління брати на себе відповідальність та рухатись уперед. Наша пасивність та бажання швидше кудись виїхати, аби отримати власну вигоду, замість того, щоб залишитись і боротись, вбиває країну. Це дуже непросто, адже коштує великої частини приватного життя. Мені це коштувало купи нервів та шквалу критики. І коли в енний раз чула: «Возвращайся домой на Бандеровщину» було прикро та боляче, адже я у себе вдома, в своїй країні».

«Хочу анонсувати одну з політичних акцій, яка планується на осінь і в якій я беру участь, як співорганізатор, – це пропозиція зняття депутатської недоторканості. Якщо вважаєте, що це питання не на часі, то помиляєтесь, адже це ті речі, які можемо змусити зробити для того, щоб у наступну каденцію депутатів не прийшли ті, хто захоче прикриватись імунітетом, розв’язуючи свої бізнесові проблеми. Тому запрошую усіх на масштабні акції під стінами Верховної Ради, які відбудуться наприкінці жовтня та у листопаді».

Ірина Ігнатенко: «Ми живемо в набагато кращий час, аніж наші бабусі»


Ірина Ігнатенко – кандидат історичних наук, етнолог, народознавець, доцент КНУ ім. Т. Шевченка, авторка таких етнографічних бестселерів як «Народна медицина українців», «Жіноче тіло у традиційній культурі українців», «Життєвий цикл людини в обрядах та віруваннях українців». Дослідниця порушує теми, що століттями табуювалися в українському суспільстві.

Зі слухачами гутірок вона поділилась своїми історичними дослідженнями, які почались із вивчення народної медицини та знахарства,але згодом несподівано повернули в інше русло вивчення тілесності. Спілкуючись у селах із тамтешніми старожилками, нерідко мова заходила за особисте та інтимне – жінки згадували, як вони були молодими, як дівували та виходили заміж. Ці розповіді і надихнули на працю «Жіноче тіло в традиційній культурі українців».

Ця книга мене дуже змінила. Дорогі дівчата, коли ви її прочитаєте, гарантовано станете щасливішими, адже зрозумієте, що живемо в набагато кращий час, ніж наші бабусі, маючи такі можливості, які зараз сприймаємо як звичайні буденні речі».

«Нашим бабусям було не так просто – вийти заміж потрібно було рано – у 15-18 років, адже далі вже стара дівка. Неодружена 20-річна дівчина ставала вигнанкою у своєму соціумі, адже її переставали запрошувати на різні обряди, де її присутність вважалась небажаною».

«У багатьох регіонах існувала традиція спільного спання хлопців та дівчат на вечорницях, звідки з’являлись так звані покритки – жінки, які народжували поза шлюбом. І не тому, що такі розбещені, а тому, що просто не знали, звідки ті діти беруться, адже сексуального виховання в українських родинах не було».

«Увесь тягар відповідальності в стосунках був на дівчині – коли вона кохала, а він її піддурив, то це була велика трагедія, тому що хлопець міг одружитись з іншою, а покинута «збезчещена» дівчина вже вважалась гулящою та пропащою».

«Мене інколи запитують, чи я не соромилась питати жінок старшого віку про інтимні речі, на що завжди відповідаю – «Я соромилась слухати про те, що вони кажуть, адже бабусі, зазвичай, дуже відверті і охоче про все розказують».

«Цікавим відкриттям стало, що тексти колискових зачасту складали не мами, а старші доньки, які няньчили молодших дітей, поки батьки були зайняті роботою. У 6-8 років старші діти вже доглядали немовлят, але вони все одно були дітьми, через що траплялись нещасні випадки та каліцтва. Але до дитячої смертності, коли в родинах виховувалось близько десяти дітей, тоді ставилися простіше – «Бог дав – Бог узяв» казали українці. Одна жінка розповіла історію, як її мати поїхала до родичів у сусіднє село, а там саме ховали малу дитину, над якою гірко плакала жінка. От вона і каже до згорьованої матері: «Чого ти, дурна, плачеш? Через рік народиш нову дитину. Я розумію, було б горе, якби кабан здох!»

«В українському сороміцькому фольклорі часто фігурують такі герої, як баба і дід. Нам одразу ж уявляються люди похилого віку, а насправді для традиційної культури баба і дід – це жінка та чоловік, яким лише 35-40 років. Існувало правило – якщо ваша дитина одружилась і народила свою дитину, то ви переходите у статус «діда-баби», яким вже не можна разом спати. Суспільство не схвалювало, якщо у старших людей народжувались діти, висміювали і називали таких дітей «бабичами»».

«У весільній обрядовості була така традиція як «комора». Після весілля молодят заводили у комору з розстеленим на сіні рядном. А гості тим часом чекали надворі, аби потім перевірити, чи «чесна наречена» після пред’явлених «доказів» – закривавленого простирадла або сорочки».

«Довгий час сороміцький фольклор був забутий, але це неправильно, тому що це частина нашої культури. Тим паче, що такі пісні ніколи не співались вдень на вулиці, де були діти, а найчастіше на весіллях, якраз коли молодих відводили до комори. Одружені старші жінки співали про те, що молодий має зробити з молодою у шлюбну ніч, тобто це свого роду була настанова та рекомендація через пісню».

Тетяна ІЗОТОВА.

Коментарі
Теги: Ірина Ігнатенко, Володимир Парасюк, гутірки, Княжий, Соломія Бобровська, Тетяна Ізотова
Поділитися
Головні новини
Реклама
keyboard_arrow_up