На головну Війна Активний і креативний п’ятиднівський жіночий «батальйон»

Активний і креативний п’ятиднівський жіночий «батальйон»

837

Звично ліпити вареники чи вперше шити спідню білизну – під час війни не буває неважливих умінь. Так вважають жінки із П’ятиднівського старостинського округу, які ось уже майже чотири місяці беруться за будь-яку роботу, завдяки якій хоч трохи легше буде воювати нашим захисникам. На розмову з журналістами досі не зважувались, бо розуміють, що тих, хто щиро працює в тилу заради перемоги, досить багато. Але чи ж не тому й треба писати про це? Бо кожному українцю дорога рідна країна, як і країні найдорожчий – кожен. 

Перші дні війни для наших мешканців виявились морально найважчими,- пригадує староста Мар’яна Дячук, якій у свої 26 довелось знаходити слова і рішення, аби заспокоїти людей, – тоді всі практично цілодобово стежили за марафоном новин, а до старостинства звертались з єдиним питанням – «що робити?»

- реклама -

Бездіяльність була нестерпною, а серед людей ширились тривога і страх, і тоді місцеві чоловіки, як і в багатьох інших селах, почали облаштовувати блокпости, на яких несли почергово варту. І хоч згодом багато з цих споруд довелось забрати, їхнє кількатижневе функціонування вселяло спокій у мешканців округу. А згодом до праці узявся і жіночий батальйон. Серед найбільш активних – Тетяна Губерук, Віта Гунько, Світлана Глинюк, Олена Остапюк та Альона Фісюк.

Наш священник, отець Василь Максимович, водночас є військовим капеланом, тож саме через нього дізнавались потреби військовослужбовців 14-ї бригади і намагались якось допомогти, – розповідає Мар’яна. Спочатку збирали для хлопців смаколики та цигарки. Багато господинь зайнялись випічкою, у кого не було на це часу – просто приносили продукти. Окрім армійців, величезну продуктову допомогу направили і в Маріуполь – лише за дві години завантажили домашньою консервацією, бакалією, овочами половину п’ятитонного мікроавтобуса, а незабаром заповнили його вщерть, аби врятувати від голоду якомога більше людей.

За деякий час жінки вирішили застосувати «важку кулінарну артилерію» – передавати на фронт тушонки, бо це і смачно, і дуже ситно. Основним продуктом стала свинина, яку для самодіяльного консервного заводу постачало ТзОВ «П’ятидні» або ж купували за зібрані серед односельців гроші, але господині частенько додавали до неї також м’ясо домашніх курей та кроликів. Обов’язково у кожну півлітрову банку клали трохи каші. Розраховували, що це й буде порція для одноразового споживання. Виготовили близько тисячі таких закруток. Але, як згодом виявилось, хлопці їхній кулінарний задум зрозуміли інакше. «Варили ми суп з вашою тушонкою. Такий уже він смачний виходить, пообідали наче вдома», – розповідали військові по телефону та щиро дякували жінкам за турботу. А ті раділи, що захисникам сподобалось. Загалом, кажуть, це найприємніше – читати вісточки з фронту, і неважливо, знайомі особисто з хлопцями, чи ні.

Найвеселіші відгуки п’ятиднівські майстрині отримували за… спідню білизну. Знаючи величезні потреби військових у такому елементі одягу, спочатку спробували купувати його у магазинах чи на ринку, але в середньому виходило 80 гривень за одиницю. Тож жінки вирішили скоротити витрати, самостійно шиючи трикотажні та ситцеві труси. Лекала розробила професійна закрійниця – свекруха Олени Остапюк. Трохи тканини надав керівник благодійного фонду Матері Божої Неустанної Помочі Микола Гінайло, дещо купили за зібрані у селі гроші, та й по власних шафах позбирали відрізи простої тканини. Тож не важко здогадатись, що більш як тисячна партія швейних виробів рясніла усіма можливими барвами і візерунками. Фотознімки у виробах сільських кутюр’є хлопці не раз скидали вайбером. А одного разу розповіли, що спідню білизну у квіточки навмисне притримували, щоб подарувати своєму побратиму з нагоди дня народження.

Тепер п’ятиднівські волонтерки вийшли на новий рівень – Альона Фісюк з допомогою майстрів Володимирського центру профтехосвіти розкроїла перші 30 трикотажних футболок. А ще пробують шити нижню білизну по типу «боксерок»  – викрійки знайшли і відповідну тканину уже закупили.

Нещодавно забезпечили й спеціальний збір спортивних штанів. Як розповів отець Василь, на поранених військових форму просто розрізають, а у них, крім неї, іншого одягу немає. Тож і збирали по селі хай ношені, але зручні спортивки, які вже доставлені до медзакладів, де лікуються хлопці з бригади. А ще не раз готували чималі передачі з рушників, засобів гігієни, тапочок.

Якщо чесно, то хлопці на передовій майже нічого не просять. Вони дуже скромні. І військові підрозділів, які тимчасово на період навчань дислокувались на території старостинського округу, були такі ж. Дисципліновані, помірковані, економні. Але наші господині, які за графіком їх годували, завжди намагались пригостити якнайкраще. І плов варили, і картоплю, котлети, супи, борщі. Як то мовиться, перше, друге і десерт. А молодь наша як згуртувалась – дівчатка наліпили для захисників три сотні вареників! – пригадує Мар’яна Дячук. І додає, що волонтерська робота помітно допомагає людям відволікатись від негативних думок і з оптимізмом рухатись до спільної перемоги ЗСУ і надійного тилу.

Так, заради благодійності на користь армії мешканці П’ятидень і Хрипалич брали участь у цікавих заходах, де було й дитяче свято, і запашний бограч для дорослих, і фотосесії, і ярмарок. Завдяки збору коштів тоді вдалось придбати для військових планшет, футболки, необхідні зараз засоби від комарів тощо. Дуже активно збір коштів на потреби армії ведеться у сільській церкві. Вражають, зізнається староста, люди поважного віку: отримуючи на руки 2,5 тисячі гривень і завжди вчасно сплачуючи за комунпослуги, пенсіонери умудряються щоразу приносити гроші для ЗСУ.

Не залишились осторонь людської біди п’ятиднівські родини, коли через усе село і на кілометри в обидва боки від нього розтягнулись черги автомобілів і автобусів, що везли до сусідньої Польщі біженців.

– Було важко дивитись, коли серед зими деякі мами везли дітей в одних піжамах, бо не встигли нічого узяти з дому, тікаючи від бомбардувань. Або коли одна мама забрала своїх і ще сусідських дітей, і тепер з цією напівголодною ватагою пробувала пішки перетнути кордон. Або коли всі не вміщались у машину і меншим доводилось їхати у багажнику, – пригадує Мар’яна, але радіє, що мешканці села несли до черги гарячий чай, борщ, бутерброди чи будь-яку їжу, кип’ячену воду для дитячих сумішей.

Щоправда, з посмішкою розповідає про нечувану дивину, коли одного разу з лісу до села вийшли аж п’ятеро чорношкірих хлопців. Ох і наробили вони своєю появою переполоху! Ще й порозумітись ніяк не вдавалось. Довелось викликати поліцію, але виявилось, що це просто іноземних громадян, які теж підлягають евакуації, недобросовісний таксист висадив уночі не біля митниці, а десь під лісом, то їм не лишалось нічого іншого, як зорієнтуватись на світло місцевого сільгосппідприємства.

До слова, саме керівникам та працівникам сільськогосподарських фірм найбільше вдячні п’ятиднівські волонтерки за допомогу. Директор ТзОВ «П’ятидні» Валерій Діброва є основним меценатом та усіляко підтримує всі їхні починання, Володимир Ліщук із цього ж підприємства допомагає з закупами і транспортом, за фінансової підтримки працівників насіннєвого заводу і завідувачів складів придбана тканина, долучаються до допомоги депутати Юрій Михалець і Андрій Кметь. «Бо тільки спільними зусиллями нам вдається те, що ми робимо», – каже Мар’янаДячук.

Така вона, війна… Нахабно стукає у кожні двері і змушує змінювати усталений спосіб життя та звички. Багато чоловіків із П’ятидень зараз несуть службу у Збройних силах, багатьом тільки-но прийшли свіжі мобілізаційні повістки. А у жінок свій фронт робіт, що полягає у постійній допомозі армії. Бо впевнені, що усі разом, кожен на своєму місці, ми зможемо здолати ворога і забезпечити Україні таку омріяну перемогу.

Юлія ПАШКОВА.

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

1 − 1 =