На головну Інтерв'ю Андрій ВЕРЕМЕЄНКО: Хочеться позитивних змін і в лікарні, і у місті

Андрій ВЕРЕМЕЄНКО: Хочеться позитивних змін і в лікарні, і у місті

1484

Нещодавно здавалося б тихе наше місто сколихнула неординарна ситуація, яка склалась у місцевому ТМО – мабуть, вперше за історію лікарні відбулось велелюдне зібрання на підтримку лікаря-травматолога Андрія Веремеєнка, який напередодні у соцмережах звернувся до містян із проханням виступити проти його звільнення. Було багато емоційних відео та коментарів з цієї події, а коли пристрасті трохи вщухли, Андрій Петрович завітав до редакції, щоб для широкого загалу прояснити деталі справи. І хоч планував спочатку просто лишити невеликий лист, все ж згодився на інтерв’ю, у якому розповів трохи про себе, а також про власне бачення реформування галузі медицини.

– Андрію Петровичу, чи завершився уже конфлікт?

- реклама -

– Я б не називав цю ситуацію конфліктом. На жаль, нездоровим може бути не лише пацієнт, а й конкуренція. Саме така конкуренція багато років існує в лікарні. Вочевидь, я нервую керівництво тим, що черги до мене на прийом завжди чи не найбільші. Як фахівець, відчуваю постійний тиск, розумію, що певній когорті людей у ТМО було б дуже вигідно, аби я через це прийняв рішення звільнитись самостійно.

Втім, і до звільнення «за статтею» теж недалеко. Мені оголосили вже дві догани: першу за ніби-то порушення професійної етики, хоча всі, хто мене знають, розуміють, що спровокувати мене на хамське ставлення до людей неможливо, а друга – за те, що допоміг «непрофільній» піцєнтці у період пандемії – з дозволу її лікаря, який у Луцьку проводив операцію, здійснив ведення її післяопераційної рани та зробив про це запис у її картці. Тепер уже думаю, що слід ці дисциплінарні стягнення оскаржити у судових інстанціях. Але для початку я попросив допомоги у людей. І ця підтримка жителів міста і району, які прийшли на мітинг, а також телефонували, писали повідомлення, відкрито чи приватно, переконала мене, що зараз звільнятись мені точно не варто.

Але, здається, йшлося також про те, що у вас із колегою виникла проблема з поділом робочого кабінету…

– Вважаю, що це проблема, якої могло б не бути при правильних підходах до господарювання. 12 років я працював без належних умов, але довго добивався, аби у одному з приміщень між 11 та 9 кабінетами обладнали малу операційну, необхідну для роботи травматолога. Там був спочатку склад непотрібних речей, потім цей кабінет разом із сусідніми хотіли обладнати під кабінети сімейних лікарів, згодом – під бухгалтерію. Я ж відстоював завжди свою точку зору, і кілька років тому дійсно на ремонт цього кабінету виділили 80 тисяч гривень з міського бюджету. Я тоді узяв під контроль кожну копійку, не просто стежив, а брав безпосередню участь в його облаштуванні, підбираючи усе від облицювальної плитки до бойлера. А згодом поставив там власне обладнання: операційний стіл, тумби під нього і для ліків, світильник з безозоновою бактерицидною лампою, весь інструментарій та прилади, якими користуюсь під час операцій. Та навіть орхідеї у горщиках.

Я був би не проти ділити цей кабінет з кимось із колег, але не розумію, чому саме у нім, за наявності багатьох вільних приміщень, поруч із пацієнтами, які звертаються до мене з ранами та переломами, мають проводитись косметологічні процедури.

– А що б ви запропонували в цій ситуації?

– Моє бачення таке: у цих приміщеннях варто створити повноцінний травмпункт з ургентним, цілодобовим прийомом. Логічно було б, коли разом із травматологом там перебував би хірург. Ці спеціалізації ефективні у поєднанні.

До речі, кілька років за контрактом я працював у Лівії. Це африканська країна. Але саме там побачив, наскільки важливою є синергія кількох спеціалістів: травматолог асистує хірургу, хірург – гінекологу при кесарському розтині, поруч завжди терапевт. І все це у звичайному ургентному відділенні, куди навіть машина швидкої допомоги напряму в’їжджає, аби не тратити час на тривале транспортування потерпілого. Там же, на місці беруть аналізи крові, проводять УЗД-дослідження тощо. Те, що апарат для ультразвукової діагностики є у кожного лікаря, – там звичне явище. Але найбільш прикро, що це було 15 років тому. А ми й досі цього не маємо у нашій державі…

Тому вважаю, що у медицині потрібні докорінні зміни. Зокрема, у нашому місті. Не в ремонтах першочергова потреба, а в сучасному обладнанні, за яким були б закріплені лікарі, які уміють на ньому працювати. Не в відсутності кадрів проблема, а в кадровому менеджменті. Особисто знаю молодих лікарів, вихідців із Володимира, яким було відмовлено у працевлаштуванні, а дарма, адже вони мають тут житло. Натомість нещодавно роздано квартири приїжджим спеціалістам, придбані за кошти громади. І це добре, але чому це відбувалось без жодного обговорення на зборах колективу?  Власне, питань ще багато.

-У коментарях хтось вам радив зайнятись приватною практикою …

– Розумію, що це найлегший шлях. Але я не бізнесмен, за мільйонами не ганяюсь. Трохи веду приватні прийоми, але розумію, що такі медичні послуги людина має отримувати в комунальному закладі безплатно. Мені навіть було неприємно, коли усіх пацієнтів, які записувались до мене на прийом у поліклініці, відправляли у лікарняну касу платити благодійні внески, не всі ж можуть це зробити.

А ще знаю, що багато лікарів, які мають приватну практику, стараються не консультувати людей по телефону, а кличуть у платний кабінет. Я ж щодня маю до 10 дзвінків, на які мушу дати вичерпні відповіді. Колись років зо сім працював на добровільних засадах у клубі «Любарт», займався з кількома дітьми з інвалідністю, а також допомагав виправляти поширені серед підлітків сколіози. Не повірите, але навіть на 1 січня заняття діти відвідували, щоправда, моя дружина трохи сердилась за це. Але я просто люблю свою роботу. Мабуть тому з 2005 року не був ні дня на лікарняному і навіть дозволені після здавання донорської крові дні не брав для відпочинку, увесь карантин теж працював. Мої знайомі та пацієнти знають, що я нікому не відмовляю у допомозі, не зважаю ні на які статуси і достаток людини. Тільки дуже хочеться створити для своєї роботи достойні умови. А для людей – доступне лікування.

– Як будете це втілювати в життя?

– До цього часу ніколи не цікавився політикою, але тепер йтиму в депутати. Хочу свій практичний досвід реалізовувати у конструктивних рішеннях щодо галузі медицини. Я вивчав структуру багатьох клінік у різних країнах, дивився, що є ефективним, а що ні. У мене є ряд ідей, в тому числі й до використання приміщення лікарні, яка у нас доволі простора. Наприклад, вважаю, що нижній поверх поліклініки слід пристосувати під діагностичне відділення, де буде зручно пацієнтам отримати результати аналізів, обстежень, а усі адміністративні кабінети можна перенести на верхній поверх. Хочеться позитивних змін і в самому місті – бачив не раз центральні площі різних міст, де вирує життя, а в нас центр міста не має вигляду, не притягує жителів і гостей Володимира.

–  А яким є ваше життєве кредо?

– За будь-яких обставин залишаюся щасливим. Бо у мене є сім’я, двоє чудових синочків. А людям бажаю, щоб усі були здоровими. І хай береже вас Бог!

Юлія ПАШКОВА.

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

1 × чотири =