Війна як єднає серця, так і розлучає рідних та близьких. Наші воїни-захисники не знають, чи зможуть побачити маму з татом, сестру з братом, коханого або кохану. Ми ж надіємося, що вони зможуть залишитися живими, , що вища сила їх убереже. Мали таку надію і рідні нашого Героя.
Юрій Град народився і все своє недовге життя мешкав у Володимирі. З 1-го по 9-й клас навчався у школі № 2, однокласники згадують його щирим і добрим, він умів підтримати, підбадьорити та запевнити, що все буде гразд.
– Кожний класний керівник, напевно, найкраще пам’ятає свій перший випуск. Юра був у ньому. Не помітити його було неможливо: гарний, акуратний, усміхнений, завжди ввічливий як з хлопцями, так і з дівчатами. На відміну від багатьох однолітків, не соромився нести портфель дівчатам, пригощав цукерками всіх. У нього було вроджене почуття справедливості. У спірних питаннях друзі завжди цікавились його думкою. Хлопець приймав розумні й об’єктивні рішення. Однокласники знали, що він не буде брехати ні заради оцінок, ні заради авторитету, ні для того, щоб сподобатись. Таким учнем був і у 5-му, і у 9-му класах, таким Юрій залишиться для всіх назавжди, – поділилась своїми спогадами класна керівниця Галина Ярославівна Никитюк .
Здобувши спеціальність техніка-електрика у Володимир-Волинському технікумі гідромеліорації, пішов працювати спочатку на меблеве підприємство ТзОВ «Гербор-холдинг», потім – на ТзОВ «Венгер».
У жовтні 2000 року Юрій Град був призваний на строкову службу, яку проходив у званні молодшого сержанта у 44-му полку міста Володимира-Волинського на посаді радіомеханіка, а згодом був призначений начальником радіостанції, демобілізувався у квітні 2002 року.
– Того дня я поверталася з роботи, а Юра наздогнав мене і попросив дозволу провести. Вже біля дому сказав, що хоче, щоб я стала його дівчиною, і дав три дні на роздуми. Я розсміялася, бо його слова стали для мене несподіванкою. Ми почали зустрічатися, за пів року одружились, і він став ніжно називати мене – «моя градушка». Вже потім зізнався, що коли вперше побачив, для себе вирішив: буду його, – пригадує дружина героя Ірина Град.
У шлюбі майже один за одним народилося донечка Оля та син Віталій. Юра любив поратися по господарству, дбати про живність, обробляти город, щось майструвати. А от їхати кудись на відпочинок категорично відмовлявся.
З 2007 року і до повномаштабного вторгнення трудився електромонтером у філії ПраТ «Волиньобленерго». На роботі користувався авторитетом, його поважали, до нього дослухались, казали: «Немає Юри – немає роботи». Між собою жартома називали його «градусом» через прізвище. Молода родина жила, працювала та займалась вихованням дітей, будувала плани на майбутнє і мріяла дожити до старості та няньчити онуків. Усе змінила ця клята війна.
25 лютого 2022 року Юрію принесли повістку і він без вагань пішов до ТЦК. Спочатку проходив службу в охороні 14-ї ОМБр, а 9 травня призваний у частину А-1008 і призначений командиром відділення першого взводу п’ятої роти другого механізованого батальйону 14-ї ОМБр імені князя Романа Великого. І вже в липні головний сержант на позивний «Град» вирушив у зону бойових дій.
У лютому 2023 року їхню бригаду перекинули на Харківщину, там отримав контузію і проходив реабілітацію в одній із лікарень Києва, а в квітні приїхав на десять днів додому у відпустку.
– У розмовах зі мною Юра не приховував, що ситуація є складною через брак озброєння та людей. Траплялось, його з побратимами не було кому міняти на позиціях, він перебував там по кілька тижнів. 19 листопада ми розмовляли востаннє. Юра попередив, що йде на позиції і зателефонує, як повернеться. У його голосі була напруга, відчула, що щось не так. Але не стала питати, бо розуміла, що відповіді не буде. Ми попрощалися, як виявилось згодом, назавжди, – розповіла дружина.
Юрій Град загинув внаслідок артобстрілу на куп’янському напрямку. Один із осколків потрапив у ключицю, інший пройшов повз бронежилет і поцілив у серце.
– У той день, а це була п’ятниця, мені стало зле, навіть ліки не допомагали. Серце тріпотіло, здавалося, вискочить з грудей. А в суботу з невідомих причин стала сильно плакати. Сама собі не могла пояснити, чому душу рве на шматки? Якби ж могла знати, що саме того фатального дня мого Юри не стане, – ділиться спогадами дружина полеглого Героя Ірина.
Життя 42-річного володимирчанина обірвалося у п’ятницю 2 грудня 2023 року внаслідок ворожого обстрілу у Куп’янському районі на Харківщині.
Під кінець робочого дня у ЦНАП, де працює Ірина Град, зайшли представники ТЦК та СП. Через декілька хвилин її покликала директорка. Увійшовши до кабінету і побачивши пляшечку з нашатирем на столі, вона відразу зрозуміла причину їхнього візиту.
– Донечка про смерть батька дізналась із соцмереж, і відразу зателефонувала: «Мамо, це правда, що тата більше немає?» Та найважче, що мені потрібно було зробити, то це повідомити свекруху. Сама не наважилась, а звернулась до дівчини племінника, яка має медичну освіту. Ми всі дуже важко перенесли загибель Юри. Нам й досі не віриться, що його більше немає. Інколи здається, що він там, на фронті, і просто не виходить на зв’язок, – говорить Ірина.
Прощання із полеглим військовим відбулося у Свято-Юріївському храмі 8 грудня 2023 року. Коридором шани містяни провели молодшого сержанта володимирськими вулицями до Федорівського кладовища.
На похороні був один із побратимів, від якого Ірина дізналася, що той завдячує життям Юрію. Одного разу під час виконання бойового завдання він ледь не наступив на розтяжку. І якби не Град, котрий вчасно помітив небезпеку, його вже не було б у живих. А зі слів ще одного побратима, з яким Ірині вдалося порозмовляти телефоном, дізналась, що Юрій ціною власного життя врятував іншого військовослужбовця, що її чоловік – справжній герой.
Юрія Града нагороджено медаллю «Хрест свободи», нагрудним знаком «Золотий хрест» та пам’ятною відзнакою Князівський хрест Героя «Навіки в строю» (посмертно).
Після загибелі Юрій часто снився дружині – то він в окопі з автоматом, то вони разом йдуть засніженим полем. У крайньому сні ніжно обійняв Ірину, поцілував і сказав, що кохає. Більше не снився. Портрет Юрія Града розміщений на алеї Слави Володимира. У бібліотеці школи, де він навчався, оформлений альбом пам’яті й стенд пам’яті. У червня цього року родині Юрія Града вручили звання “Почесний громадянин Володимир-Волинської міської громади”.
Йдуть у засвіти найкращі… Ті, кому б творити Україну, будувати її майбутнє. Натомість вони стають нашою історією, героїчною пам’ятю і вічним болем.
Людмила Макаренко,
завідувачка бібліотекою ліцею № 2
