Тетяна Грицюк до повномасштабного вторгнення займалася господарською діяльністю у рідних Жашковичах Павлівської громади. Її основна справа, до якої також за можливості долучається чоловік і троє синів, – вирощування малини, яка росте на полі, площею у гектар. Правда, каже жінка, зараз бракує часу для догляду за кущами чи збору ягід, адже в основному зосереджується на волонтерстві: у своїй громаді організовує збори коштів, речей та харчів для захисників. Власним бусом відвозить допомогу в Луцьк, а вже звідти військові та представники волонтерських осередків, зокрема й Сергій Добродомов, знаний як волонтер «Дєд Волинь», доставляють усе на передову. Як багатодітна мама почала збирати цигарки для оборонців, як жінці, яка ніколи не працювала у сфері культури, вдається організовувати благодійні ярмарки та акції – про це у нашій розмові з пані Тетяною.
– З чого розпочався ваш волонтерський шлях?
– Волонтерити я почала з березня 2022 року. Бачачи увесь той жах, що відбувався у країні, дуже хвилювалася. Тож вирішила робити те, що в моїх силах, щоб допомогти нашим воїнам наближати перемогу. Спершу стала поширювала у фейсбуці дописи волонтерів про збір різного виду допомог. І якось до мене написали з луцького волонтерського осередку «Дєд Волинь» з пропозицією організувати у своїй громаді збір цигарок або ж коштів на їх придбання для воїнів на фронт. І я погодилася. Бувало, у тиждень 500 пачок цигарок збирала. Хоч і розміщувала у соцмережах номер своєї картки, але тоді мене ще не настільки добре знали, тож гроші перераховували нечасто. Тому здебільшого купувала за свої – викопувала саджанці малини, вирощенням якої займаюся уже кілька років, продавала їх, а за вторговані кошти купувала “куриво” для воїнів. Згодом за прикладом моєї луцької команди, вирішила організовувати благодійні ярмарки з виступами місцевих аматорів сцени, аби зібрати більші суми на придбання необхідних бійцям речей.
-А ви маєте досвід роботи у сфері культури?
– Ні, я ніяк не причетна до такої діяльності. Побачила, як роблять колеги у Луцьку, й загорілася ідеєю також провести благодійний захід. Розпочала з того, що на сторінці у фейсбуці створила допис, у якому закликала волонтерів з Павлівської та сусідньої Іваничівської громад об’єднатися, аби спільно організувати ярмарок й концерт для збору коштів для ЗСУ. Відтоді ми й співпрацюємо. Спочатку не все вдавалося, однак це нас не зупинило. У червні провела перший марафон у Павлівці. Це було нелегко, адже на той час ще не мала команди однодумців та й загалом підтримки у громаді. Звернулася до сільського голови, який визначив місце для проведення – територію колишнього санаторію «Шахтар». Тоді знову через соцмережі поширила оголошення із запрошенням долучитися до ярмарку місцевих господинь з випічкою, народних умільців із виробами. Також звернулася до членів місцевого вокального колективу «Берегиня», а вже вони підказали кого ще з аматорів сцени запросити, і так ми залучили вокальні колективи з Будинків культури з різних сіл нашої ТГ. А дитячу програму допомогли організувати аніматори з Володимира. Тоді загалом вдалося зібрати майже 40 тисяч гривень. Це був абсолютно новий досвід. Виконую якісь домашні справи, а думками вся в організаційному процесі: вирішую, куди б ще подзвонити, кого б запросити, пригадую, хто з місцевих випічкою займається чи миловарінням… Приємно, що усі до кого зверталася –зголошувалися до участі.
– Скільки загалом таких заходів провели?
– Усіх і не порахую. Немало їх було. Кілька разів організовували благодійні ярмарки у Павлівці, а згодом вирішили розширити географію. Надумали провести благодійний захід у Горохові і це вдалося, хоч я там нікого не знала. Через людей вийшла на керівницю будинку культури, якій розповіла про свої наміри, вона підтримала, а ще задля погодження організаційних моментів порадила звернутися до міського голови. І щойно до нього зателефонувала, він став у всьому сприяти: запропонував місце для проведення, організував забезпечення порядку, підготував апаратуру для концерту, столи для продажу товарів, лавки для глядачів. Також допоміг музичний виконавець Сергій Скулинець, керівник благодійної організації «Молода Україна». Зібрали 8 тисяч 500 гривень, які долучили до придбання авто для 50-го батальйону тероборони.
Згодом були благодійні заходи в Іваничах, які допомагала організувати Олександра Шептор-Крась, в Луковичах та інших населених пунктах.
Паралельно із організацією заходів продовжувала збирати кошти на цигарки, а ще започаткувала онлайн-марафон у фейсбуці «Моя чашка кави для ЗСУ», оголошення про який оприлюднювала щоранку, вказуючи номер рахунка. І люди скидали по 50 гривень. Зібравши певну суму, купувала блок-два цигарок і волонтерами передавала воїнам, також коли чула, що хтось з громади збирає передачу рідним, цікавилася, чи цигарки передати. Згодом почали купувати речі для поранених, які проходять лікування у госпіталях в Луцьку, Володимирі: шльопанці, білизну, засоби гігієни.
– Для яких підрозділів здебільшого збираєте допомогу?
– О, всіх не пригадаю. Якщо надходять запити від військових, намагаємося їх закривати. Збираємо і харчі, й одяг, й амуніцію. Все, про що просять воїни. Організовувала збори для своїх односельців. Наприклад, одному з них потрібні були рації, тож зібрали кошти й купили три такі прилади. Для мене усі воїни – як рідні. За кожного болить серце. І якщо звертаються з проханнями, стараюся допомогти. Найважче, коли не встигаєш цього зробити, коли уже запізно…
-Знаю, що ви доволі часто відправляєте на передову автівки з допомогою. А самі відвозите?
– Щотижня одну-дві автівки з громади завантажую допомогою на схід. Хоч я і водійка з 18-річним досвідом, однак особисто допомогу на передову не доставляю. Звожу своїм бусом у Луцьк, а там вона перевантажується у автомобілі, які все доставляють у підрозділи.
– Чи стало зараз важче проводити збори? Хто ваші помічники?
– Скажу відверто – хто допомагав, той і допомагає, а хто ні, то і не береться. Все ж вдячна кожному за підтримку – фінансову та речами. Під час оголошення зборів люди зносять пакунки прямо до мене додому, інколи у приміщення закладів у Павлівці, дещо купую самостійно за зібрані кошти, готуємо адресні передачі. Тісно співпрацюємо з місцевими волонтерами – церквою «Благодать», Юлією Мацюк, мої найперші помічниці сестрички з Валентина і Злата Роди з села Самоволля.
Багато допомагають благодійні фонди «Віримо в Україну», «Старе місто Луцьк». Знаєте, дуже цінно, що нині об’єднуються всі волонтери – із нашої та сусідніх громад, з області. Спочатку так не було, кожен був сам по собі. Працюємо відкрито, тому завжди маємо фото і відеопідтвердження, що уся допомога доставлена до адресатів. Крім того, на своїй сторінці звітую про зібрані кошти, стараюся нікого з доброчинців не забути й подякувати за їхній внесок.
– Ви організовуєте також цікаві акції як «Подарунок для солдата» чи «Здійсни мрію дитини». Розкажіть про них.
– Торік до Дня захисника України у мене виникла ідея провести благодійну акцію «Подарунок для солдата». Її озвучила голові громади Андрію Сапожнику і отримала підтримку. Участь у ній узяли школи й дитсадки Павлівщини – кожна дитина від себе зробила подарунок для військового, звісно, з допомогою батьків. І нас дуже потішив результат – гори коробок і пакуночків для воїнів, у які діти поклали каву, чай, цукерки, печиво, шкарпетки – хто що придумав, й обов’язково – листівку з побажанням захиснику чи малюнок. Ці подарунки потішили воїнів на передовій, у госпіталях. Дехто з дітей написав свій номер телефону, тож до них писали чи телефонували зі словами вдячності захисники. Мій молодший син Максим теж зробив такий пакуночок, вказавши номер телефону. Згодом і з ним зв’язався воїн – його тезка, подякував, розповів про себе й навіть фото надіслав.
Ще одна акція, яку провели, – «Здійсни мрію дитини». Напередодні Дня Святого Миколая вирішила привітати дітей полеглих воїнів, їх у громаді 13. Про усіх дізналася у сільраді, завітала до кожного, аби поцікавитися, якого б подарунка вони хотіли, а згодом за переліком усе намагалася придбати. Хтось мріяв про ляльку, хтось – про павербанк, смарт-часи чи навушники. Ці подарунки з жителем громади в образі Святого Миколая вручили дітям. Тоді такі кучугури снігу були – по пояс, та заїхали до кожної оселі, щоб подарувати краплинку радості. Було дуже щемливо.Також тоді до нас доєдналися благодійний фонд «Віримо в Україну», який надав продуктові набори, і мама загиблого воїна Софія Дармофал, яка очолює ГО «Герої не вмирають».
– Чи проводили збір допомоги для постраждалих через підрив Каховської ГЕС жителів Херсонщини?
– Так, окрім постійної допомоги військовим, зосереджуємося на підтримці й цивільного населення, зокрема, постраждалих від затоплення на Херсонщині. З Павлівки відправили три машини з продуктами, одягом, речами, засобами гігієни, протигрибковими препаратами. Також три автомобілі вирушило з Іваничівської громади.
– З якими труднощами найчастіше стикаєтеся?
– Знаєте, зараз працювати стало набагато легше, все організовано, напрацьовано. Важко, коли трапляються запити, які не можемо терміново закрити. Та роблю все, що можу. Часто доводиться просити про допомогу, дзвонити, домовлятися, переконувати. Інколи лягаю спати, а думки не дають заснути – шукаю варіанти, до кого звернутися, хто не відмовить. Не раз і руки упускалися через людську байдужість. Та знаю, у цій війні маємо бути об’єднаними, кожен на своєму місці повинен робити все можливе задля наближення перемоги.
Валентина ТИНЕНСЬКА
