Петро Царик із Заставного був єдиною втіхою і розрадою для своєї матусі. Так уже розпорядилася доля, що ростила сина одна. А хлопчик у дитинстві, та й вже коли став дорослим, був добрим та слухняним. Мама бачила що ще з ранніх літ її Петрусь захоплювався малюванням. Не раз, коли брала його з собою на роботу, а працювала жінка багато літ у рідному селі завідуючою бібліотекою, син брав до рук папір та олівці і годинами міг тихенько сидіти за улюбленим заняттям. Пізніше захопився столяркою. Багато його дерев’яних виробів були просто неповторними. До речі, це його хобі пізніше стало чи не головним заробітком. Бо замовляли йому і меблі, і гойдалки…
Коли до рідного обійстя привів невістку і у молодій сім’ї народилися дві донечки, Петро не раз їздив на заробітки, але поспішав повернутися додому, де його з нетерпінням чекали матуся, молода дружина та його милі дівчатка Аня і Богданка.
Їхня господа давно стала й справді окрасою вулиці та села, бо молодий господар дбав про це і все умів зробити власноруч. Життя набирало обертів і було й справді таки щасливим. Усе змінилося 24 лютого 2022 року.
Безперечно, дуже шкода було Петру залишати, як кажуть, без чоловічої руки своїх рідних, але не ховався від призову, бо розумів, що мусить, як і багато інших чоловіків, йти і боронити Україну від ворога. На жаль, не оминула безстрашного солдата ворожа куля. Осиротіли враз і матуся, і дружина, і донечки. Словами не передати того болю, який ятрить їхню душу. Але життя триває
З часу загибелі Петра Царика сталося чимало змін. Дружина, придбавши житло, переїхала жити до Нововолинська. Тепер Аня та Богданка навчаються у ліцеї міста. Але ні їхня матуся, ні вони не поривають зв’язків з рідним селом, бабусею Любою та громадою. До речі, з отриманих за втрату чоловіка коштів, дружина та донечки спонсорували 400 доларів на придбання для ЗСУ старлінга. А у Різдвяні свята втрьох колядували і щедрували, йдучи від хати до хати. Зібрані кошти у сумі 1300 гривень також передали на потреби нашої армії, яка ось уже два роки боронить рідну державу від клятого ворога.
Шестикласниця Аня Царик тішиться тим, що від татуся їй передався хист до малювання. Свої роботи вона дарує рідним, друзям. А нещодавно у фойє ЦНАПу Литовезької об’єднаної громади розгорнули персональну виставку її нових творінь, з якими залюбки знайомилися всі , кому в тих чи інших справах доводилося бувати тут. До речі, за короткий час всі картини юної художниці, ціна кожної з яких становила 300 гривень, розкупили, а, відтак, наблизили дівчинку до втілення у життя ще однієї її мрії – придбати для ЗСУ дрон-«камікадзе».
Звичайно, поки що потрібної суми ще не зібрано, але бажаючі можуть кинути гроші у спеціально облаштовану для цього у приміщенні ЦНАПу Литовежа скриньку або переказати будь-яку суму на картковий рахунок у Приватбанку матусі Ані – 4149 4993 9769 0916 ( Тетяна Царик).
Кажуть, патріотами не народжуються. Ними стають. Як стали такими рідні воїна-героя Петра Царика – простого сільського хлопця з глибинки, чиє коротке життя має слугувати прикладом для мільйонів українців. Впевнена, що десь там, у засвітах, татусь гордиться своїми донечками – маленькими патріотками України, за волю і незалежність якої він віддав свої молоде життя.
Валентина ПЕТРОЩУК
