Останній дзвінок та прощальні акорди випускного вальсу пролунали для нас у далекому 1974-ому. Саме тоді ми, вже колишні учні 10-А класу другої міської десятирічки, вступили у таку очікувану дорослість. Не терпілося розпочати самостійне життя, власними руками створювати своє намріяне майбутнє. Частина із нас розлетілася у різні кінці країни, щоб здобути подальшу освіту й повернутися кваліфікованими фахівцями, дехто знайшов свою життєву стежину далеко від рідного міста, а хтось ніколи не залишав нашого затишного Володимира.
Звичайно, завжди намагалися не випускати однокласників з поля зору. Перетинаючись, ділилися радощами і проблемами, співчували, радили, намагалися підтримати одне одного. Тому зустріч біля рідної школи через довгих 50 років для всіх нас була такою бажаною.
Отож днями на цей ювілей зібралося десятеро учнів колишнього 10-А. Рая Мечнік, підприємиця, приїхала зі Львова, а всі інші – володимирці. Оля Мацигановська – колишня вчителька музичної школи, Саша Хільчук – військовий пенсіонер (саме він, до речі, ініціював цю зустріч), Валя Семенюк – колишня робітниця швейної фабрики, Ярослав Ковалюк – головний інженер водоканалу, Сашко Майоренко – десять років очолював відділення Пенсійного фонду у місті, Сергій Павлов – колишній підприємець і дві Валентини, організаторки зустрічі, – Гуковська, головна бухгалтерка ПП «Скло-Центр» та Рудьо – вчителька англійської мови у рідній школі.
Упізнаючи один одного, обіймалися, цілувалися і плакали від збентеження і щастя. Пригадували той незабутній час – цікаві уроки й наші веселі дитячі бешкети на перервах, екскурсійні поїздки й романтичні шкільні вечори. Згадували наших учителів – мудру, вимогливу і дуже добру класну керівницю Євгенію Федорівну Лахтюк, учителів-предметників Адама Арсеновича Євчука, Федора Івановича Іваніва, Віру Василівну Плахтій, Юрія Максимовича Хиляка, Анатолія Васильовича Михаляка, які викладали математику, українську мову й літературу, географію, англійську мову, фізичне виховання. На жаль, усі вони вже відішли у Засвіти. Пом’янули і покійних наших однокласників.
Ми розповідали один одному про своїх дітей та онуків. Із особливою пошаною говорили про синів і рідних наших однокласників, які зараз на фронті наближають Перемогу.
Розходилися близько опівночі з приємними почуттями і домовилися про наступну зустріч у мирній Україні після Перемоги.
Валентина ГУКОВСЬКА
