Новини

Бог у правді, а не в силі

Архів
10 переглядів

З отриманням Томосу про автокефалію в української церкви додалось нових турбот. Не скрізь процес приєднання парафій до ПЦУ відбувається мирно. Та за будь-яких умов, при всіляких труднощах людей завжди рятують терпіння і надія на Бога.

Незадовго до величного християнського свята, за кілька днів до президентських виборів, говоримо з єпископом Володимир-Волинським і Турійським Матфеєм. На жаль, не можемо обмежитись лише темами духовності і віри. Адже політика нині міцно увійшла в наше життя, з’явились нові тривоги та нові очікування.

– Владико, з якими думками вступаєте у передпасхальний період? Це радісне свято, але чи є щось, що примушує хвилюватись?

– Світле Христове воскресіння, Пасха Христова – це найбільше свято для всіх нас, християн, які повинні любити, надіятись на Бога, вірити, що попри всі негаразди, суперечки і непорозуміння, Господь нас не залишає. Тому ми спокійні, які б у нас не були життєві випробування, все можемо подолати, усе пройти. Переживаємо, звичайно, за долю держави, українського народу, але, як віруючі, повинні пам’ятати, що воля Божа є над нами.

Коли палав Нотр-Дам у Парижі, було дуже зворушливо спостерігати, як молоді люди коло собору ставали на коліна і молилися до Богородиці. Бо навіть якщо спалюється будівля, навіть якщо щось руйнується на наших очах, важливо, щоб не руйнувалася наша душа, щоб ми навчилися навіть у таких найважчих доленосних обставинах бути вірними Богу і уміли йому довіряти.

– Досить символічно звучать ваші слова у переддень виборів. Багатьом здається, що є загроза руйнування держави.

– Треба бути спокійними. Ми пережили стільки президентів, вони були різні, багато робив для України і для свідомості українців Ющенко. А кого вибрали після нього? Попри все, пережили і період часу, коли країною керувала людина, що була кримінальним злочинцем. І ці випробування, хоч і дуже важкі, пережили. Тому вболівати за долю держави треба, молитися за неї та народ треба, але при цьому віддаватися на волю Божу, а не думати, що все пропало і наближається катастрофа.

У нашій історії були періоди Руїни, Чорної ради, поразка української революції 1917-18 років. Через що? Не могли домовитись, єдності не було. Тоді, сто років тому, втратили свою незалежність, а потім, у 30-х роках, пережили найстрашнішу трагедію, яка закарбувалася в генетичній свідомості народу, – голодомор. І коли президент каже, що все подолаємо, все зможемо, то повинні розуміти, до чого він нас закликає: щоб ставали кращі, впевненіші, щоб вірили, що Україна буде достойною ланкою цивілізованої Європи.

– Нещодавно українська церква отримала Томос про автокефалію. Якою є його роль для сьогодення України, і в історичному розрізі зокрема?

– Я хочу нагадати, що Томос – це вінець нашої церковної незалежності. Але боротьба продовжується. Автокефалія української церкви має тисячолітню історію. Нині закидають, що це Порошенко навмисне перед виборами пішов на такий крок. Вибачте, починав цей рух не Порошенко, а ще за князя Ярослава Мудрого був поставлений перший незалежний митрополит Київської Русі Іларіон, без згоди Константинополя. І потім боротьба  за автокефалію велася завжди. Згадаймо, у Могилянську добу у нас був випущений Катехізис, його сприйняли всі східні патріархи і дали своє благословення на впровадження саме того українського Катехізису всій соборній апостольській православній церкві. Що робив Петро Могила, те впроваджували усі церкви, адже саме він упорядкував літургійне служіння тощо. Могилянська доба – це розквіт науки, історії, богослов’я, у Московському царстві ще не було університетів, а ми вже мали Острозьку, Києво-Могилянську академії.

Рух у бік незалежності і автокефалії тривав завжди. І коли професора Лотоцького, міністра віросповідань, та професора Івана Огієнка, який потім став знаменитим митрополитом Іларіоном, Симон Петлюра посилав у Стамбул саме з питань автокефалії української церкви, то казав, що треба виборювати автокефалію і не просто, а патріархат – щоб Москва була відсічена від України і не претендувала на першість над Києвом. Бо тоді розуміли, що без автокефалії не буде ні Української держави, ні українського народу. Церква – це душа народу. І допоки будемо мати залежність від іншого релігійного центру, ні про яку державну незалежність чи самостійність нації мови йти не може.

Згадаймо сумні події 2014 року. Тоді у Києво-Печерську лавру прибула різдвяна реліквія «Дари волхвів». Згодом сам бойовик Гіркін у інтерв’ю розповідав, що це була спецоперація з прикриття контррозвідки ФСБ зі збору даних у разі інтервенції та окупації України. Вони приїжджали в монастирі, паломницькі поїздки, і цьому усіляко сприяли представники церкви Московського патріархату. Згадаймо, як ще давніше, у 2006 році, тривали протистояння за собор Святої Катерини у Чернігові, коли церкву не хотіли віддавати Київському патріархату. Тоді під нею стояли палатки одіозної Наталії Вітренко із прапорами Новоросії і закликами «Нє допустім раскольніков!». Усе це було прямою підготовкою, наслідки якої пожинаємо нині.

І тому Томос і автокефалія – це справедливе завершення нашої боротьби. Але зараз починаємо нову сторінку – утвердження, прозріння. Чому парафії переходять з МП в ПЦУ? Тому що люди бачать різницю, де українська церква, а де є церква окупанта, іншої ідеології. Бо як прийшов «русскій мір» на нашу землю? Не з іконою, не з молитвою, а з «градами» та автоматами. Але що б не було, ми віримо, що перемога з нами, тому що з нами Бог.

– У разі зміни президентського курсу чи не бачите загрози для автокефалії?

– Ні, не бачу. Коли прийшов до влади Янукович, він взагалі хотів ліквідувати Київський патріархат. Йому це не тільки не вдалося, він ще потім став прихильником отримання автономії української церкви. Так само маніпулювали свідомістю людей, коли у 2012-13 роках казали, що треба підписувати Асоціацію з ЄС. І всі були впевнені, що її підпишуть, бо така була президентська політика. Та Янукович грався з Кремлем, і коли зрозумів, що його «зажимають», відмовився. Але люди – не відмовились. І тому, що би нам не робили і що б не казали, наші люди, церква не відмовляться від свого автокефального статусу, від Томосу, від церковної незалежності.

– Скільки церков уже приєднались до ПЦУ?

– Володимир-волинська єпархія, яка охоплює шість районів Волині, поповнилась уже 37 церквами, зокрема, у нашому районі до ПЦУ перейшло вісім церков, а також одна міська.

– Під час зборів громад з приводу вирішення питання переходу з уст священиків МП часто досі звучала пропозиція почекати до виборів, не спішити. Це сподівання на те, що у разі зміни президента процес переходу церков до ПЦУ буде зупинено?

– Ідеологія Московської церкви завжди опиралась на сильних світу цього, мовляв, якщо влада підтримує, тоді і ми сильні. Я ж, виступаючи перед парафіянами нашого кафедрального собору Різдва Христового, завжди кажу: цінуймо те, що завжди були українською церквою і не залежною ні від кого. Ще 27 років тому до нас прийшли люди і повірили. Починали з підвалів, не мали спонсорів, а завжди надіялися на парафіян, на людей віри – і ми змогли відродити собор з великої занедбаності. І ніколи не чекали, що хтось із влади прийде і дасть чи то якісь преференції, чи то кошти.

Так-от, хочу сказати, що далі буде продовжуватись процес, яка би влада не була. Ми, звичайно, за справедливі вибори, закликали людей совістю голосувати, щоб підключали розум, а не тільки емоції, щоб не тільки популістськими гаслами керувалися, але й майбутнім України. Адже, як справедливо було сказано, не дивись на Україну, як на землю прадідів, дідів і батьків, а дивись на неї як на землю своїх дітей, внуків і правнуків. Не треба боятися змін. Треба думати, а що я конкретно роблю для того, аби була Українська держава і церква.

– Як ви ставитесь до закидів, що священики нині занадто заглиблені у політику? Адже церква має бути відділена від держави.

– Священики не агітують, вони проповідують. І якщо священик взиває до совісті, до вирішального вибору, то в цьому немає нічого політичного. Ми є громадяни цього суспільства, живемо в Українській державі, і наші парафіяни такі самі громадяни, які ходять голосувати, які хочуть знати в тому числі і нашу думку. Закиди можуть лунати які завгодно. Знаєте, про Ісуса Христа, який ходив по Святій Землі Ізраїля, проповідував, навчав, поширювали різні чутки. Християнин, який читає Євангеліє, бачить, які там закиди були: що він зціляв силою князя бісівського Вельзевула, що він не платить податків римському кесарю, що він бунтує проти Римської держави. А Христос казав, що Його царство не від світу цього, але він плакав над Єрусалимом. Є знаменитий образ, картина, де вночі, при повному місяці, Христос сидить над Єрусалимом і плаче. Плаче, бо йому не була байдужа доля співвітчизників, жителів того міста, тих, хто щиро вірував.

– Хочу поставити останнє запитання – від наших читачів з села Сусваль. Їхня громада більшістю голосів прийняла рішення про перехід до ПЦУ, є і офіційно зареєстровані документи. Однак парафіян у приміщення церкви не пускають, ключів не дають. Люди навіть хвилюються, де святкуватимуть Пасху?

– Будь-яке самовизначення громади парафіян повинно бути неконфліктним і проходити в мирний спосіб. На жаль, нині часто використовуються заїжджі провокатори, які влаштовують сутички.

Але ми не залишимо громаду Сусваля наодинці, без духовної опіки. Просто їм треба набратися терпіння. Прикро, коли застосовується груба фізична сила, хочеться, щоб громада увійшла в церкву, помолилася, щоб для неї були відчинені двері, щоб не було перепон. Я вірю, що все розрішиться мирним шляхом, звичайно, паска буде освячена. Хотілося б, щоб це було в храмі, при загальній радості всієї громади Сусваля, при радісному співі, пасхальному єднанні. Та якщо нам посилаються такі випробування, то ми і їх переживемо. Наш Господь переміг фарисеїв і книжників, тих, хто узурпували верховну владу в Ізраїлі, і казали йому на суді Синедріону, чи так тобі личить відповідати первосвященику, і били Христа по лиці. Господь був розіп’ятий і навіть смерть зазнав, але воскрес. Так і ми отримуємо удари, і якщо наругу якусь переживаємо чи терпіння, то повинні знати, що Господь нас не залишить, і ми все одно побачимо перемогу правди. Бо де правда, там Бог.

Світлана КОШИРЕЦЬ.

 

Коментарі
Поділитися
Головні новини
Реклама
keyboard_arrow_up