Новини

Болісна ціна військових перемог – сім загиблих захисників у районі

Архів
73 переглядів

І знову радісні звістки про успіхи нашої армії перемежовуються з гіркими новинами про чергові втрати. Своїх доблесних синів оплакують громади нашого району. Запам’ятайте імена Героїв!

Петро Гальчун (с. Хорів, Локачинська громада)

Гарних, порядних дітей виростив житель села Хорів Петро Гальчун. Тішився онукам. Дбав про свою родину. Із невичерпною любов’ю і незміримим болем розповідає про Героя його донька Олеся:

«Таточко мій був найдобрішою людиною в цілому світі. Ніколи нікого не образив, ніколи нікому не відмовив у допомозі, нічого нікому не жалів. Татові було лише 51 рік, все життя прожив у рідному Хорові. Працював, господарював, їздив на роботу в Польщу. Старався для своєї сім’ї, для дружини та доньок, пізніше і для улюблених внуків. Тато надзвичайно сильно любив своїх двох внучок-двійняток та меншого за віком онучка. Для них ніколи нічого не шкодував і старався, щоб у них все було. Також прищеплював любов до всього українського, можу сказати відверто – був справжнім українцем.

Від відповідальності та від повістки не ховався, гордо йшов виганяти нечисть російську з нашої землі, щиро вірив , що зможе щось змінити, казав: «Я йду туди, щоб москалі не прийшли сюди до вас». Тато не хотів бути героєм,але й осторонь сидіти не міг, казав: «Хлопці двадцятирічні йдуть,  що ж вони вміють і знають? А я ж таки служив».

До останнього не могла повірити, що загинув мій таточко, навіть побачивши, навіть доторкнувшись… Досі не вірю, що тато більше не подзвонить, не напише, не прийде. Уявити не можу, як ми без нього будемо жити,адже куди не глянь до всього приклав свою руку тато, те сам зробив, те ремонтував,а те купив для нас. Люблю його і буду любити скільки буду жити на цьому світі».

Петро Гальчун загинув проводячи зачистку від російських окупантів визволеного південного українського села.

Олександр Ткачук (смт Локачі)

Воїн із Локач Олександр Ткачук народився 12 вересня 1979 року. Навчався у Локачинській школі, вищу освіту здобув у Львівському державному аграрному університеті.  Тривалий час працював у Локачинській філії Оваднівського професійного ліцею: був викладачем, завучем. Пізніше проживав у Нововолинську.

Коли розпочалася війна, Олександр Ткачук, будучи військовозобов’язаним, без жодних зволікань і заперечень став на захист рідної Батьківщини. До останнього подиху Герой був вірним присязі, даній українському народу Загинув у бою – 10 вересня під час контрнаступу на Харківщині, звільняючи українську землю від рашистської нечисті.

Василь Блажевський (с. Холопичі, Затурцівська ТГ)

Василю Блажевському було 39. Разом із дружиною Людмилою та дітьми він проживав у селі Холопичі. Пройшов АТО, у 2015 році брав участь у боях, стоячи на захисті цілісності і незалежності нашої держави.

Після демобілізації повернувся додому. Не звик сидіти, склавши руки, тож працював на будовах, дбав про свою родину. Повномасштабне вторгнення росії 24 лютого застало Василя у Німеччині, де був на роботі. Міг би й продовжувати працювати. А натомість поспішив додому, у рідну Україну, щоб захистити її від рашистів.

Захисник воював у складі 14-ї бригади. Загинув Василь на Харківщині, яку силами нашої бригади було звільнено від рашистів. Без батьківської підтримки залишилося двоє синів Василя – дев’ятикласник Артем та п’ятикласник Денис. Поховали Героя у селі Холопичі.

Олександр Войчик (с. Бужанка, Поромівська ТГ)

Гинуть на цій війні чоловіки у самому розквіті сил. 39 років було і  захиснику України Олександру Войчику, який відважно став на захист рідної країни.

Житель села Бужанка Пороміської громади служив навідником третьої роти аеромобільного батальйону. Воював проти рашистських зайд на Донеччині. Там і віддав життя за незалежність і волю України і мир та спокій для усіх нас.

Вадим Куницький (с. Древині Іваничівська ТГ/ м. Київ)

Уродженець села Древині, що на Іваничівщині, Вадим Куницький жив і працював у столиці. Був учителем інформатики спеціалізованої школи № 254 Святошинського району міста Києва.

Талановитий педагог, душа колективу, світла, щира, добра людина з незламною вірою в життя – так про нього розповідають колеги. Саме таким запам’ятається він учням, які на його уроках не лише здобували знання, а й отримували заряд натхнення та підтримки.

Старший син і опора для своїх батьків, люблячий батько, відданий патріот України. Він завжди прагнув бути на передовій: і на освітянському фронті, і захищаючи Батьківщину від ворога. Вадиму Куницькому було  лише 30 років, коли він загинув у результаті артилерійського та мінометного обстрілу з боку противника. У Героя залишилися дружина, донька, батьки та брати.

Микола Хорощук (с. Губин, Затурцівська ТГ)

За свободу та незалежність України віддав своє життя і Микола Хорощук, житель села Губин, що в Затурцівській громаді, який  захищав рубежі нашої країни на Харківщині.

У травні Миколі виповнилося 34 роки. Військова справа і захист рідної землі не були для нього чимось новим – адже ще в 2014 році, коли росія вперше порушила цілісність наших кордонів, чоловік підписав контракт із ЗСУ і подався на передову. І зараз, разом зі своїми двома братами, гнав російського окупанта з української землі.

Микола Хорощук був відданий присязі, адже до останнього подиху боронив землю, захищав Україну та усіх нас. Він був люблячим сином, найкращим братом, хорошим товаришем та побратимом.

Ігор Гаврилюк (м. Нововолинськ)

 Сумна звістка цього тижня знову не оминула шахтарське місто. Отримавши важкі поранення у бою на Донеччині, у госпіталі Дніпра помер житель Нововолинська Ігор Гаврилюк. Герою було 39 років.

Народився і навчався воїн у Нововолинську. Тут мешкає його мама, яка нині оплакує сина – Героя, що вписав своє ім’я в історію нашої держави, але так рано віддав за неї своє життя.

Редакція газети «Слово правди» висловлює глибокі співчуття рідним і близьким загиблих захисників. Вічна пам’ять і шана Героям!

Коментарі
Поділитися
Головні новини
Реклама
keyboard_arrow_up