Новини

Боротьба із коронавірусом та за гідність: інфікований володимирчанин розповів свою історію

Архів
26 переглядів

Із майже трьох десятків жителів міста та району, у котрих було діагностовано коронавірус, наразі публічно оприлюднили персональні дані лише 44-річного володимирчанина Ігоря Подзізея. Новину про те, що на COVID-19 захворів колишній директор ЗОШ №1, опублікувало одне із місцевих інтернет-видань. Зараз чоловік перебуває на лікуванні у Нововолинській інфекційній лікарні, а після повного одужання планує позиватись до суду на Володимир-Волинське ТМО, звідки, як він підозрює, і відбувся витік інформації у ЗМІ. Спеціально для газети СП Ігор Подзізей погодився розповісти про перебіг захворювання, роботу лікарів та інше «коронавірсне закулісся».  

– Перші симптоми відчув 7 травня  пообіді – спочатку був головний біль і незначне підвищення температури до 37,3. Звичайно, засмутився, тим більше, що берігся, як і більшість з нас, бо ставився до цієї інфекції досить серйозно, тож у громадських місцях завжди носив маску та дотримувався соціальної дистанції. На ніч цього ж дня температура піднялась уже вище 38-ми градусів, – розповідає  Ігор.

Вранці наступного дня чоловік вирішив звернутись зі скаргою на підвищену температуру до сімейного лікаря, до якого тепер можна потрапити лише пройшовши через фільтр у лікарні. Окрім температури у нього не було жодних симптомів, які спостерігаються у більшості інфікованих – ані кашлю, ані болю в горлі чи нежитю. Легені при прослуховуванні теж були чисті. Саме це стало приводом, що у тесті, який Ігор попросив йому зробити, йому спершу відмовили. Проте чоловік наполіг і йому таки зробили експрес-тест, який показав негативний результат та ПЛР. Дещо заспокоївшись, Ігор пішов додому лікувати ГРВІ (адже саме такий діагноз йому спочатку поставили) та чекати результатів тестування полімеразної ланцюгової реакції.

Протягом дев’яти днів очікування чоловіка щодня лихоманило, але температура не зростала вище 39 градусів. Лікувався «антигрипозними» чаями, порошками та таблетками. Температуру збивав парацетамолом. На четвертий день лікарка порекомендувала додати антибіотик та зробити рентген легень. Знімок не показав запалення, натомість йому сказали, що це звичайний бронхіт. Хоча кашлю у нього не було.

– Один раз навіть вирішив, що нарешті одужав, тож почав хазяйнувати – приводити  до порядку себе і оселю. Але на ніч температура знову підвищилась. Спочатку до 37,5, а потім  38 і вище. За 5 днів змінив таблетований антибіотик на ін’єкційний. Знайти когось, щоб колов без результату тесту, в мене не вийшло. Довелося їздити до мами… На дев’ятий день від здачі тесту, орієнтовно о 21-й годині, отримав дзвінок від сімейного лікаря. Відразу зрозумів, що з хорошим так пізно не телефонують… Тим паче це була неділя, – далі розповідає Ігор.

Найбільше  схвилювало чоловіка контактне коло осіб, а найбільше – старенькі батьки, яким теж зробили тести і наразі чекають результатів.  Оскільки  інших симптомів у чоловіка так і не з’явилося, то лікування він міг продовжити і амбулаторно, проте йому не давав спокою знімок рентгену, адже для більш точної картини потрібно зробити томографію. Через те, що цю процедуру можна  пройти лише у Нововолинській лікарні, вирішив лягти у тамтешнє інфекційне відділення на 11-й день своєї хвороби. До медичного закладу Ігоря привезла карета швидкої допомоги, яку викликала сімейна лікарка.

Про те, що місцеве інтернет-видання повідомило про його хворобу, він дізнався від знайомих. Одразу ж зателефонув заступнику головного лікаря Володимир-Волинського ТМО і повідомив про свій намір подавати на них до суду. Після цього дзвінка із вище згаданої публікації зникло прізвище чоловіка.

– Дані, які можна оприлюднювати про інфіковану людину – це максимум рік народження та місце роботи.  Як пояснила журналістка, що вказала у публікації моє прізвище, зробила це, бо я публічна особа. А яким чином вона це визначила? За яким індикатором публічності? Тим паче, що я на даний час ніде не працюю і вже років з десять не очолюю навчальний заклад. Та й можна було  подзвонити такій «публічній особі» і запитати чи можна вказати моє прізвище.  Адже виходить, що кожен із нас є незахищеним, бо де гарантія, що завтра чиєсь прізвище так само буде оприлюднене. Мало кому що стрілить у голову і на моїх дверях щось напишуть чи ставитимуться потім як до прокаженого. Хоча я і не збирався особливо приховувати те, що захворів, і готовий був ділитись своїм досвідом, проте факт порушення Закону «Про захист персональних даних» мене обурив, а відтак планую позиватись до суду, – зазначив володимирчанин.

На думку Ігоря, підозрювати на інфікування коронавірусом можна кожного жителя України, адже більшості з них не робили тести. Найбільшою проблемою на сьогодні є нестача лабораторій в країні, адже ті, що є, не справляються із щоденною кількістю нових біоматеріалів.  Щоб отримати результат ПЛР-тесту людям доводиться тижнями чекати на результат.  Нерідко вони не мають цього часу, бо кожен день – боротьба за життя.

Уже минуло більше десяти днів, відколи Ігор Подзізей розпочав боротьбу із хворобою, лікуючись в медичному закладі Нововолинська. В інфекційній лікарні його розмістили у чотиримісному боксі, де лежать чоловіки з таким же діагнозом. Лікують за протоколом, причому абсолютно безплатно. Заплатив Ігор лише за томографію. Як виявилось, він недаремно хотів її зробити, адже знімок показав двосторонню пневмонію. Каже, що нововолинські лікарі його приємно здивували, адже, незважаючи на небезпеку, усі привітні та впевнені у тому, що роблять. Ось уже декілька днів як в Ігоря перестала підвищуватись температура і наразі він чекає результатів двох повторних ПЛР-тестів. А одразу після одужання таки планує судитись із володимирськими медиками, аби відстояти свою честь та гідність.

Тетяна ІЗОТОВА.

 

 

Коментарі
Поділитися
Головні новини
Реклама
keyboard_arrow_up