Новини

Боже, нам єдність подай!.. Очільники християнських конфесій Володимирщини – про створення Помісної Церкви

Архів
31 переглядів

Православні віряни України терпляче очікують звісток із Константинополя. Адже після підтримки Верховною Радою звернення Президента до  вселенського патріарха Варфоломія, Священний Синод, за повідомленням ЗМІ, розпочинає процедури, необхідні для надання автокефалії Українській Православній церкві.  Поділитися думками про своє бачення перспектив створення в Україні єдиної автокефальної церкви журналісти газети «Слово правди»  запросили очільників найчисельніших  володимирських конфесій.

Митрополит Володимир-Волинський і Ковельський  Володимир

   – Цей процес має відбуватися, але на основі канонічних законів церкви. Підтримую об’єднання українських церков і вірю у нього. Тільки, мабуть, ініціативу повинні брати у свої руки церковні особи. За стіл переговорів мають сісти представники усіх трьох конфесій української православної церкви – Московського патріархату, Київського, автокефальної – нам вирішувати і ми цю силу маємо. Хоча, можливо, доведеться  переступити якісь свої внутрішні перепони, перестороги.

За це має братися не світська людина, якою є Президент держави. Звичайно, добре, що він це розпочинає. Але, вважаю, має скликати церковних ієрархів і сказати їм: «Святі отці, робіть щось! Об’єднуйте церкву в Україні!»  А сам має займатися добробутом громадян, миром у державі, процвітанням країни. Коли люди житимуть заможно і щасливо, тоді віруючі самі скажуть – пора нам об’єднатися. А поки що Україна – одна із найбідніших країн Європи, у нас йде війна, ми не можемо зберегти маленького миру, то як братися за великий мир?

Зустрічався із  народними депутатами України, які голосували і «за» і «проти» пропозиції Президента  Петра Порошенка про підтримку звернення до Вселенського патріарха. Один із них сказав: «Знаю, що серед нас є такі, які працюють не на церкву, а на політику, що керувалася б ззовні»…

Наш народ уже не такий, як був раніше, його вже не обманеш. Ми – така багата країна, але чомусь у нас багатіють тільки олігархи, як будяки на полі.

Маю сумніви, що коли буде об’єднання православних церков, то греко-католики відкинуться від свого Риму і прийдуть до православної української церкви. А для нас не Рим, а Київ – наша матір. І з ним будемо жити і вмирати.

Єпископ Володимир-Волинський і Турійський і Матфей

   – Питання автокефалії  означає повну незалежність від яких би то не було центрів. Тобто, що церква – самоврядна, самокерована і самоочолювана.

Бажання мати автокефалію завжди жило в України. Можемо пригадати події за Ярослава Мудрого, коли він самочинно, без згоди Константинопольського патріарха, призначив митрополитом Київським Іларіона,  монаха-схимника, затворника Києво-Печерської лаври. Собор єпископів Київської Русі висвятив його на митрополита Київського. І допоки князював Ярослав Мудрий, успішно тривав період Київської митрополії. Тоді існував і княжий Володимир з єпископом Стефаном, пам’ять якого відзначаємо 10 травня.

Питання про автокефалію порушувалося ще  від зорі нашої державності. Однак різні політичні ситуації віддаляли його. Варто згадати  події 100-річної давнини – проголошення автокефалії урядом УНР і звернення до вселенського патріарха. Тоді, на жаль, відповіді українці не отримали, бо до Києва увійшли війська Муравйова,  почалася громадянська війна. На той час не було виконано два моменти – не було власного війська і власної  церкви, за яких вже святкували б 100-річчя своєї держави.

Питання української автокефалії стоїть дуже гостро. Але не боїмося цього. Бо маємо помісну церкву в Україні, це Київський патріархат. Маємо самоврядні церкви,  приймаємо самостійні рішення. Але хочемо, аби це питання було впорядковане і з боку матері-церкви – Константинопольського патріархату. Тому що Московська церква – нам не матір. Якби вона нею була, то ми б не відійшли від неї. Бо матір піклується про свою дочку, а не посилає озброєне військо, проводить анексію, окупацію…

Ми вдячні президенту Порошенку і державній владі. Сьогодні у нас є відновлена з допомогою народу армія, можливо, ще із недоліками. А коли буде армія і церква, незалежна від ніяких центрів, будемо мати українську державу на віки. Вважаю, процес, який розпочали державна влада і ми як церква увінчається успіхом. Патріарх Філарет часто підкреслює, що Бог там, де є правда. Ми на правдивому шляху. Для України церква-матір – це Константинопольський патріархат, а не Московський, що по суті є церквою-дочкою Київської митрополії. Не московське було хрещення, а київське. Ми не будемо ворогувати не з Росією, ні з Москвою, ні з ким би то не було. Усіх старатимемося любити і нести світло своєї Христової правди.

Мені імпонує, коли політики і церковні діячі кажуть – дивімося на нашу землю, як на землю наших дітей, онуків і правнуків, а не лише дідів-прадідів. Бо історію змінити не можна, а майбутнє – у наших руках. Бог нам у поміч.

о. Марко Максимів, 

Чину Святого Василія Великого,парох і настоятель храму Святого Йосафата:

Українська Греко-Католицька Церква не втручається в справи православних церков, та підтримує таку справу, адже всякий поділ – не від Бога. Один Бог, одна віра, одне Хрищення – це ідеал, до якого повинні стремитися всі християни.

У кінці 16-го століття була подібна ситуація. Тоді Київська митрополія приступила до Унії, тобто єдності з Апостольською Столицею в Римі. Всі єпископи (крім Львівського і Перемиського) на чолі з митрополитом Київським Михайлом Рогозою бачили великий занепад Церкви в Україні,  Константинопольський патріарх не сприяв її розвитку, тому вирішили відновити єдність з Апостольським Престолом в Римі. Тоді церковна ієрархія розуміла потребу єдності Церкви в українському народі, перебуваючи під гнітом різних окупантів. З однієї сторони гнітила царська Росія, з другої – панська Польща.

Потрібно було мудрої, виваженої політики з  боку церковної ієрархії. І вона знайшла правильне рішення, яке увінчалося підписанням Унії в Бресті 1595 року. Це дало змогу з однієї сторони захиститися від латинізації, тобто зберегти свій обряд, церковні звичаї, культуру, з другої сторони – Церква відкрила перспективи, можливість навчання в університетах Західної Європи, постали нові монастирі, закладалися школи, гімназії під проводом монахів, по містах і селах проводилися місії й реколекції. До народу доносилося Боже Слово у знаних видавництвах Почаєва, пізніше –  Жовкви й Мукачева. На самій Волині в 17-18 століттях налічувалося понад 100 монастирів Василіанського Чину. Доречно згадати й вихідця з нашого міста Йосафата Кунцевича, яких був опорою й ревним подвижником Унії. Девізом життя святого було бажання Христа Спасителя – “щоб усі були одно”.

Тому добре повчитися з уроків історії Церкви, народу і зробити правильний висновок. Наш народ заслужив мати свою одну помісну, канонічну Церкву, навіть без “другого” чи “третього риму”. Святий Володимир прийняв Хрещення 988 року з Візантії  коли ще не було ганебного розколу в християнстві, що наступило щойно 1054 року.

І нині всі християни України повинні об’єднатися і твердо стояти на каменю правдивої віри. Єдність сама не прийде. Потрібні добра воля, треба відсунути людські амбіції й меркантильні цілі, необхідна наполеглива праця про духовне благо Церкви й всього народу. Тому кожний крок до єдності, до порозуміння важливий. Потрібно всім, кому не байдужа доля України, її майбутнього, просити у Всевишнього  єдності для Церкви й Народу, бо в ній сила й добробут. Боже, нам єдність подай!

 

Коментарі
Поділитися
Головні новини
Реклама
keyboard_arrow_up