Новини

Чому володимир-волинська депутатка вчиться бути «рівнобедреною»

Архів
10 переглядів

У Сумах чотири дні працювала національна школа–тренінг «Жіноче лідерство як ресурс розвитку громад». Захід відбувся у рамках програми відновленняя миру і діалогу для внутрішньо переміщених жінок «Голос жінки має силу 2020», а фінансувався Інститутом міжнародних культурних зв’язків (IFA) за кошти Міністерства закордонних справ Німеччини. Волинь, з ініціативи прес-клубу, представляла Світлана Федонюк, журналістка, викладачка кафедри культурології СНУ імені Лесі Українки, депутатка Володимир-Волинської міської ради, де очолює комісію з питань освіти та культури. Чого навчилась у школі-тренінгу та як збирається впроваджувати нові знання у громадське життя області? Чи планує розвивати жіноче лідерство у місцевому самоврядуванні? Про це та інше – у розмові зі Світланою Федонюк.

(Журналістка Світлана Федонюк і телеведуча Наталка Войтович. Тренінг з жіночого блогерства. м. Луцьк.)

– Світлано, насамперед, давайте пояснимо читачам: що у широкому та вашому особистому розумінні означає лідер, жіноче лідерство?

– Сучасне лідерство – не державна посада, неофіційний статус, а вплив на прийняття рішень у громаді. На думку наших сумських тренерок – кандидатки політичних наук Андріани Костенко і гендерної експерти Крістіни Сахно, до лідерів тепер відносять не лише керівників, а й активних учасників громадсько-політичного життя. Тобто, будь-хто з громади може об’єднати людей навколо ідеї, навколо себе, з метою спонукати чи навіть змусити владу ухвалити, або змінити котресь з її рішень. Сьогодні лідерство перестає бути «в руках» чоловіків. Усе більше жінок ідуть у владу, створюють громадські організації, місцеві ініціативи. Жіноче лідерство нині є своєрідним трендом самоврядування в умовах децентралізації. Для України, де жінки складають більшість населення, а значить і більшість виборців – це особливо важливо.

– Чому, на вашу думку, саме жіноче лідерство сприяє процесам децентралізації?

– Бо жінка у своїй природі більш гнучка й схильна до суспільного діалогу, до мирного способу вирішення конфліктів. Жінка здатна керувати непомітно, вести за собою лагідно, з-під килимка. Звісно, якщо вона справжній, харизматичний лідер, а не хитро підсунута громаді якимось «татусиком». У нашому розбурханому політикою, зболеному війною суспільстві важливо уміти керувати м’яко, по-жіночому. Жінка-лідер більше співпрацює, ніж наказує. Жінка завжди хоче домовитись заради миру. І усе це робить громаду відкритою до змін, ефективнішою.

– Ви зараз говорите про жінку, наділену владою?

– Не тільки. Звісно, влада дає можливість напряму впливати на поведінку інших. Проте керівників, які досягли влади лише завдяки посаді у службовій ієрархії і керують людьми виключно з цієї позиції, називають формальними лідерами. Вони мають владу над підлеглими, бо останні залежать від них у зарплаті, розподілі та виконанні робочих завдань, кар’єрному просуванні. Є ще і неформальні лідери, люди з певними ідеалами чи переконаннями. Навколо таких гуртуються добровільно, без матеріальної мети.

– А до якого типу лідерок відносите себе?

– Психологічна причина моєї громадської активності – невиправний перфекціонізм. «Якогось милого» прагну перетворювати, удосконалювати світ. І ще я ідеалістка. Досі думаю, що усі люди прагнуть кращого життя, порядку, злагоди. Колись, у відвертій розмові, чиновник одного з міст намагався мене просвітити, казав: мовляв, запам’ятай, з десяти людей – вісім бовдурів, а працювати можна лише з двома, періодично їх караючи, перетрушуючи, аби слухались.

– І що, переконав?

– Напевно, ще не «доросла» до такої філософії. Хоч пережила чимало болю та шокових прозрінь за свою п’ятирічну депутатську каденцію, що у жовтні добігає кінця. На щастя, люди, виборці мене не розчарували. Навпаки – спонукали до особистісного розвитку, підказували. Інколи – ультимативно. Люди – моє усе, мій батіг і пряник одночасно.

– То за що найбільше критикували виборці? І за що «винагороджували»?

– Як не дивно, критикували не за голосування чи бездіяльність, а за… чаювання з мером, спілкування з колишніми «регіоналами» чи радикальними націоналістами. Дехто навіть не розмовляє через це. Пояснювала: є журналісткою, не є і не була членом жодної партії, тримаю баланс, хочу чути усіх… А дякували за те, що за роки у міськраді не змінилась поведінкою, що далі називаю речі своїми іменами, що не роблю очевидно біле – чорним чи сірим, а чорне – не відбілюю. Люди дякували добрим словом, інколи досить своєрідно – на базарах – подарованими пучками редиски, зелені, лотком яєць. Хтось писав відгуки на сайти чи тихо «лайкав», хтось телефонував чи перестрівав на вулиці. Це дуже зворушує емоційно. Як і брудна, анонімна критика з сексистським душком.

– Що саме маєте на увазі?

– Якийсь писака назвав мене «недожінкою», натякаючи, напевно, що незаміжня, бездітна. Наразі. На думку моїх виборців, пасквіль був замовлений тими, хто приписував мені авторство Фейсбук-ресурсу «Ганьба княжого міста». На «Ганьбі» вже до десяти тисяч підписників, там мочать усіх і кожного, хто чинить абсурд у Володимирі. А мене там раз чи два підхвалили, раз навіть захистили на словах. Такий собі Володимир Волинець, інформаційний Робін Гуд. Ось і склалось враження у керуючих містом чоловіків, що то моїх, журналістських, рук справа. Але після заяви друзів до Фейсбуку про цькування мене на основі гендерної нетерпимості публікацію зняли. До речі, дослідник Р. Бейлс виділяє два типи лідерства: емоційний та інструментальний. Емоційний регулює міжособистісні стосунки, створює сприятливий психологічний клімат у громаді, виступає як порадник і арбітр. Інструментальний бере на себе усе: ініціативу і відповідальність, мало дослухаючись до людей. «Вічні» мери малих міст часто є саме інструментальними лідерами.

– Але ж їх обирає більшість…

– От тільки не треба казати, що люди їм довіряють владу уп’яте чи ушосте! Це неможливо без певних технологій опосередкованого узалежнення виборців робочими місцями, зарплатами… Ми це побачили на виборах усіх президентів – ніхто не зайшов на третю каденцію! І невідомо чи зайде на другу… То чому мери тримаються по п’ять-шість? Люди ж ті самі обирають. Може секрет у тому, що територія міста менша, ніж країна, її легше взяти під контроль?

– Це емоційне припущення…

– Так, визнаю, я емоційна і прямолінійна у творчості та в громадській активності. Це мій «вороний коник», правда, інколи той коник стає дибки, стає моїм клопотом у комунікації з владцями. Вчуся бути «рівнобедреною» як трикутник, мов піраміда.Тому і поїхала на тренінг з жіночого лідерства у Суми.

– Які лідери є навколо вас? Можливо, у когось переймаєте мистецтво політичної «рівнобедреності»?

– У старших колег-депутатів, особливо – у випускників вищої партійної школи. В усі часи в політиці має панувати математика прийняття рішень, не лише «образотворче мистецтво», як у мене, до прикладу. Дізналась на тренінгу, що сучасна наукова думка виокремлює чотири збірні образи лідера. Лідера-прапороносця відрізняє власне бачення дійсності, піднята ідея, що здатна збурити маси. Лідер-служитель намагається виражати інтереси своїх прихильників чи виборців, діяти від їх імені. Лідер-торговець хоче привабливо подати-«продати» ідеї, переконати у перевазі саме його думок. Лідер-пожежник оперативно розв’язує найгарячіші проблеми. У реальному житті усі чотири образи поєднуються у конкретній людині, правда, у різних пропорціях. Мене оточують здебільшого лідери-торговці.

– На жаль?

– Тут однозначно важко відповісти. Напевно, час такий. Усе купується і продається. Безплатно вже майже ніхто не працює, бо мало ідеалів, ідей, мрій. Мало жінок у політиці. Дружин і дочок не беремо до уваги. Але… щоранку п’ю каву і, як мантру, читаю текст у рамці на стіні: «Іди спокійно через гамір й метушню. Будь у добрих стосунках з людьми, не зраджуй себе, наскільки це можливо. Сповіщай свою правду ясно, слухай те, що говорять інші, навіть дурні та невігласи, бо їм теж є про що розповісти. Але нехай це не застує тобі справжніх чеснот. Багато людей прагне високих ідеалів і скрізь є життя, сповнене героїзму… Будь собою».
Радянські керівники, які і нині при владі мають реальний, а не фейковий, не популістський досвід, через що не варто скидати з порядку денного, бо так звані «нові обличчя» часто ще у памперс ходять. Мало бути новим обличчям. Треба бути дієвим лідером. Але це неможливо, коли ти сам чи сама. Коли закони переписують так, щоб проста, неконтрольована олігархами чи діючою владою людина, не прошмигнула у ради.

– Ризикнете «прошмигнути» у депутатки на виборах до місцевих рад?

– У 2015 році я стала депутаткою міськради тому, що тоді закон вперше в історії України передбачив гендерну квоту для жінок – 30 відсотків у списках кандидатів. Володимирчани отримали змогу почути і мій жіночий голос. Тепер, щоб мати шанси на перемогу, мало особистісних рис. Навіть харизматичних. На виборах треба мати підтримку як зверху, так і знизу. А «зверху» у Володимирі мати її проблематично. Тут щовиборів є свої «нові обличчя», новоспечені жіночі активістки, які отримують «ярлик» на сидіння у новій раді. Тому, попри підтримку багатьох володимирчан, спрямую отримані у міськраді та у школі-тренінгу знання на допомогу іншому лідеру, сильнішому за мене. Допомагатиму йому стати головою ОТГ за межами Володимира. То цікаве завдання, бо там мер теж з категорії вічних.

– І що, є шанси запропонувати альтернативу політичній «вічності»?

– Колись здавалось, що чемпіоном України з футболу завжди буде «Динамо-Київ». Але на арену вийшов донецький «Шахтар» і змінив лідера. На роки. Днями «Шахтар» переміг «Олександрію» і знову став чемпіоном. Знову, як і колись «Динамо», бореться сам із собою, бо немає рівних суперників, відсутня інтрига… Вибори – це завжди інтрига. Навіть, якщо здається, що лідер прогнозований. Вважаю, що кожен свідомий громадянин повинен хоч раз у житті спробувати реалізувати право бути обраним. Інакше «немає чого на дзеркало кивати»…

Наталка ПАХАЙЧУК.

Коментарі
Поділитися
Головні новини
Реклама
keyboard_arrow_up