Новини

Чи буде у Володимирі-Волинському Центр соціальної реабілітації для дітей з особливими потребами?

Архів
54 переглядів

Ми і надалі залишаємося на самоті зі своїми проблемами. Вони настільки серйозні, що ніхто не наважується взяти на себе відповідальність і “зайву мороку”, щоб допомогти нам і нашим дітям. І ніби є прагнення влади, і створені передумови, а процес не йде. Чому? Не знаю. Напевно, добре, коли біда чужа, але що робити, коли ти живеш із цим щодня? Знову пишу з надією, що моя стаття потрапить у потрібні руки, і Центр соціальної реабілітації для дітей з особливими потребами у Володимирі – Волинському почне працювати.

Коли в сім’ї народжується особлива дитина, перше, що відчувають батьки –  це страх і повна розгубленість: що робити? до кого звернутися? із чого розпочати лікування?  І починаються роки поневірянь по лікарнях, пошук методів і ліків, які підійдуть саме вашій дитині, бо в неврології кожен випадок – унікальний, щось допоможе, а щось погіршить стан дитини. То тут, то там із сусідами по палаті обмінюєшся досвідом, щось підчитаєш, і головне – спостерігаєш за дитиною.

І так за 5-6 років  більшість мам знають про захворювання своєї дитини не менше, ніж районний невропатолог, а крім того – методи нетрадиційної медицини і взагалі немедикаментозні методи. Але за цей час кожна з нас проходить свій важезний шлях: сльози, нерви, відчай, втрачене здоров’я, а часто і сім’я, і, що найстрашніше, –  втрачений час, бо всі ці знання необхідні з самого народження, у перший рік життя.

https://www.youtube.com/watch?v=Xm8lpg3BSdY&feature=youtu.be

Пройшовши свій шлях, впевнено стверджую, що санаторно-курортне лікування двічі на рік для дітей з діагнозом ДЦП, порушенням ОРА, розумовою відсталістю чи ЗПР – це лише видимість піклування держави про хворих дітей. Ефективною є реабілітація лише тоді, коли вона щоденна і системна. Але не кожна мама може бути одночасно реабілітологом, логопедом, дефектологом і психологом, і при цьому підтримувати своє здоров’я в нормі. Це все дуже складно і морально, і фізично, і якщо нема належної підтримки, в один момент приходять відчай і апатія – перестаєш боротися і пливеш по течії, будь що буде.

У вересні 2015 року ми звернулися до міського голови з проханням створити у місті реабілітаційний центр для дітей з особливими потребами. Питання пройшло довгий період розгляду і наприкінці літа 2016 на сесії міської ради було прийняте схвальне рішення, а вже восени у своєму звіті Петро Данилович зазначив: “Ми створили нову установу – Центр соціальної реабілітації для дітей з особливими потребами” . Але одне діло створити щось на папері, а зовсім інше – втілити це реально в життя.

За вікном березень 2017, для центру є приміщення, закладене у бюджет міста початкове фінансування, але…. роботи не можуть розпочатися, бо нема керівника.  Вже 4 місяці ця посада залишається вакантною.  Звісно, створення нової установи – це не просто, але невже у нашому місті нема спеціаліста, який впорається із цією роботою? Не вірю.  Можливо, трохи зависокі вимоги до кандидатів на цю посаду прописали наші депутати, але я вважаю, що вони можуть їх і переглянути.

Іноді закрадається думка, що процес свідомо гальмується, але діватися нікуди: у світлі останніх реформ закладів інтернатного типу діти з затримкою психічного розвитку тепер переходять на інклюзивну систему освіти у звичайні школи, а чого чекати батькам дітей з розумовими вадами, ніхто не знає. Позиція держави наступна – інтернати своє віджили; піклування про дітей з особливими потребами мають взяти на себе місцеві органи влади; запроваджуємо інклюзію. А реалії показують, що суспільство поки не готове прийняти наших діток, і до нормальної інклюзії нам ще років з 10 перевиховувати свою свідомість. Так що треба ще трохи попрацювати, відстояти своє право, створити для наших дітей заклад, де їм буде зручно і де вони зможуть отримати кваліфіковану допомогу. Батьки, я знаю, нас багато, в анкетуванні взяло участь понад 60 сімей  які сказали “так, нам треба цей заклад”, залишився ще один крок – керівник.

Ось вимоги до кандидатів:

  •  Повна вища освіта відповідного напрямку підготовки (магістр, спеціаліст).
  • Післядипломна освіта в галузі управління.
  • Стаж роботи за фахом на посаді фахівця із соціальної роботи, соціального педагога, психолога або педагога: для магістра – не менше 2 років, спеціаліста – не менше 3 років.

Якщо ви знаєте людину, яка може очолити реабілітаційний центр – агітуйте її, якщо ви самі можете зайняти цю посаду – несіть заяву і документи у відділ кадрів міської ради чи управління праці і соцзахисту. Не будьте байдужими!

Олена КАНДИБА,
Голова ГО «Берег надії».

Коментарі
Теги: Берег Надії, Володимир-Волинський, діти з особливими потребаи, Олена Кандиба, реабілітаційний центр
Поділитися
Головні новини
Реклама
keyboard_arrow_up