Новини

«Вам варто побачити, у яких хороших умовах мешкають люди на схилі літ у стаціонарному відділенні для постійного проживання районного терцентру! Тут згуртований персонал на чолі з завідувачкою дарують дбайливий догляд та уважне ставлення, огортають теплом», – з такими словами до редакції зателефонувала добра знайома нашого колективу Марія Войтюк. Чудово знають цю жінку на теренах Володимирщини, адже значну частину життя вона присвятила роботі в органах місцевого самоврядування, займала керівні посади у відділах міськвиконкому. Та життєві обставини склалися так, що нині Марія Іванівна потребує сторонньої підтримки, яку отримує у цьому закладі. Вражена турботою та комфортними умовами проживання, жінка вважає, що колектив і сам заклад гідний найбільшої похвали. Тож напередодні Дня працівника соціальної сфери ми завітали у відділення, яке стало другою домівкою для багатьох людей на схилі літ та тих, хто лишився в цьому світі наодинці зі своїми недугами й потребує підтримки.

Відділення для трьох десятків підопічних

Відділення стаціонарного догляду для постійного проживання районного терцентру знаходиться у селі Льотниче на місці колишнього дитсадка. Відкрите воно у 2006 році. Відтоді простора територія і ошатна двоповерхова будівля, крок за кроком зазнаючи оновлень, перепланувань, ремонтів, перетворилися у затишне місце для проживання людей похилого віку та осіб з інвалідністю. Співзасновниками закладу, який розрахований на 30 місць, є Зимнівська сільська та Володимирська і Устилузька міські ради, а мешкають тут люди з усіх куточків укрупненого району.

«З кожним роком стереотипне мислення людей змінюється й приходить розуміння, що подібні заклади – хороший варіант для тих, хто хоче подбати про близьких, але через ряд причин самостійно не може піклуватися про них. Маємо приклади, коли діти, які мешкають за кордоном чи в великих містах далеко від рідного дому, переживають за літніх батьків і влаштовують їх у наш заклад, адже впевнені, що тут про них подбаємо. Проживають тут також одинокі люди похилого віку – таких більшість. Наші підопічні не лише отримують повноцінний догляд, увагу, лікування, а ще й можливість спілкування один з одним», – каже завідувачка відділення Олена Шушняк.

Нині у закладі мешкає 24 людини, семеро мають інвалідність, 15 осіб – старші 80 років – і усі не здатні до самообслуговування. Отримання послуг у стаціонарному відділенні можливе на безоплатній основі, на платній, і з установленням диференційної плати – усе обумовлюється індивідуально.

Коридорами відділення

Олена Михайлівна запросила пройтися коридорами відділення й показала, як воно облаштоване.

Найперше заходимо у їдальню, яка також у дечому нагадує вітальню, адже окрім столів з кріслами, тут знаходиться великий телевізор, а на меблевій стінці полиці заставлені книгами. Через це приміщення простуємо у праве крило будівлі. Зазираємо у так званий творчий кабінет, де рядочками виставлені роботи підопічних та знаходяться найрізноманітніші матеріали для їх створення – все для малювання й аплікацій. Як розповіла Олена Шушняк, до того, як очолити заклад, а відбулося це у 2008 році, вона працювала музкерівницею у дитсадку. Зізнається, що спочатку її лякала кардинально інша сфера діяльності, однак згодом вона зрозуміла, що підопічні відділення, як і колишні вихованці, потребують уваги, тепла, підтримки. Їм хочеться спільних занять, та й розраду знаходять за різними видами рукоділля. Тож започаткувала проведення творчих посиденьок, які відбуваються кілька разів на тиждень. Проводить їх завідувачка самостійно, уважно підбираючи тему. За бажанням, мешканці відділення можуть тут проводити час і самостійно.

– Наша Віточка часто приходить сюди щось малювати – ця справа їй до душі, – каже Олена Шушняк, а згодом пояснює, що у закладі мешкають не лише люди старшого віку, а й молоді чоловіки та жінки з інвалідністю, які втратили рідних, що про них турбувалися. Зараз таких троє. 31-річна Віта Бацанська проживає у відділенні з липня, а раніше неодноразово сюди приходила разом із іншими вихованцями ГО «Берег надії». На очах у колективу закладу зростав Михайло, якому 28 років, адже його мама працювала тут кухаркою. Усі переживали за юнака, коли той потрапив у автоаварію, внаслідок якої втратив зір. Після смерті батьків він не може мешкати самостійно, тож про нього тепер піклуються колишні мамині колеги. Галина, якій 38 років, оселилася у відділенні разом із мамою кілька років тому. Коли жінку прикував до ліжка інсульт, вона не змогла дбати про доньку з інвалідністю, тож сусіди поклопотали, аби обидві отримали стаціонарний догляд. Мама Галини, на жаль, померла.

Показала пані Олена кімнати, де проживають підопічні відділення. Вони окремі для жінок і чоловіків, для прикутих до ліжка хворих. Усюди – просторо, охайно і чисто. У кожній, окрім ліжок, є шафа, невеличкі столики для зберігання речей, у деяких – телевізори. Стіни прикрашають картини, а на підвіконнях визирають з-за шторок вазони. Кімнати наповнюють речами люди, які тут мешкають.

– Це наша Валентина Миколаївна, а це – пані Галина, – знайомить Олена Шушняк з жительками однієї з кімнат. – Валентина мешкала у нас ще до війни. Якось вона зламала руку й не могла давати собі раду, тож потрапила у відділення. Після початку повномасштабного вторгнення донька забрала маму до себе в Німеччину, але сумувала жінка на чужині, тож стала проситися назад на батьківщину й повернулася до нас.

Валентина Миколаївна розповідає про себе, намагаючись жартувати, та дізнаємося, що їй довелося зазнати багато болю у подружньому житті. Жінка розповідає, що має квартиру з непоганим ремонтом і, усміхаючись, додає, що у ній лише один килим – подарунок від колективу медичного батальйону військової частини з нагоди виходу на пенсію. 40 років пані Валентина працювала у медбаті операційною санітаркою. Нещодавно відзначила 77-річчя, з нагоди якого квітами й подарунками вітала її дружна родина працівників і підопічних відділення.

– Я була деякий час в Німеччині у такому ж закладі, то це як небо і земля. Тут набагато краще, я тут, як пані. Хороше харчування, догляд, усюди чистота. У нас хороша керівниця. Вона і роботу персоналу організовує, і з нами малює, й навіть танцює, – каже пані Валентина, пояснюючи, що у їхнє дозвілля включена навіть танцювальна й пісенна програми, гімнастика.

Коли знайомить нас пані Олена із іншими мешканцями відділення, всіх так турботливо називає «наша Ірочка», «наша Флорівна», «наша Петрівна»…

У лівому крилі будівлі на першому поверсі знаходиться кухня, пральня з пральними й сушильними машинами, а ще – приміщення для перебування захворілих людей.

На другому поверсі – адмінкорпус терцентру. Також тут розміщений медичний кабінет, у якому і ліки найпершої необхідності є, й засоби реабілітації. За головного тут медбрат Валерій Шевчук, який щодня на роботі й кожен ранок розпочинає з обходу, проведення певних процедур. Працює у відділенні на пів ставки лікарка Ірина Дубенчук, яка приїздить у щовівторка і щочетверга, а в решту днів – на постійному телефонному зв’язку, щоб контролювати стан здоров’я мешканців закладу.

Для послуг підопічних відділення – велика кімната відпочинку з диваном, телевізором, періодичними виданнями, які заклад передплачує для мешканців. На цьому поверсі теж розміщені кілька житлових кімнат. В одній із таких знайомимося з Ольгою Андріївною і Галиною Никифорівною – вони мають статус ВПО. Завідувачка розповідає, що торік у квітні 26 осіб евакуювали з подібного відділення терцентру у селищі Олександрівка, що на Донеччині. Дев’ятеро знайшли прихисток тут, у закладі, а 17 – в Берстечку.

Жінки кажуть, що тут отримують хороший догляд. Олена Михайлівна розповідає, що вони мають рідню. У Никифорівни син проживає в Греції й вряди-годи присилає мамі посилки з фруктами. А пані Ольгу нещодавно знайшла сестра Клавдія, тож тепер з посередництвом завідувачки сестри обмінюються інформацією. Ця практика досить поширена, адже не кожен тут має мобільний телефон, тож здебільшого тримають зв’язок із близькими через Олену Михайлівну.

У відділенні ми поспілкувалися й із Марією Войтюк. За словами жінки, тут працює чудова команда на чолі з завідувачкою та директоркою, їм не перестає дякувати за комфорт і затишок. Марія Іванівна розповідає, що після другого інсульту потребувала постійного догляду, а доньці несила було його надати через низку турбот про сім’ю й здоров’я близьких. Так жінка потрапила у цей заклад і була приємно вражена атмосферою тут.

– У нас вчасно розпочався опалювальний сезон, хоча тут були готові до різних викликів й подбали про електрообігрівачі у кожну з кімнат. Погляньте, який порядок, ні від кого стороннього запаху не почуєте, як і у кімнатах – колектив дбає про чистоту, здається, безупинно працює пральний блок. Турботливі санітарки не лише нас одягають й розчісують, змінюють постільну білизну, прибирають, а й виконують обов’язки на рівні середнього медичного працівника. Вони і тиск поміряють, й ін’єкцію зроблять, і проконтролюють, щоб ліки були прийняті вчасно, а кому потрібно – то й розітруть таблетки. У нас хороший медбрат – Валерій Миколайович, його цінуємо за відданість роботі й турботу про наше самопочуття. Але клопотів у нього насправді дуже багато, тож було б добре, якби він міг розраховувати на допомогу ще одного колеги, адже до пандемії тут працювало двоє таких медпрацівників, – каже Марія Іванівна. -У відділенні чудово працює колектив харчоблоку, готуючи смачні страви й прислухаючись до наших побажань. Я попросила приготувати улюблений селянський салат і невдовзі куштували його разом із усіма. А яка охайна територія закладу, заквітчана й чепурна. Окремо скажу про завідувачку: ця людина вміє зробити цікавими і змістовними наші будні й свята. Ми – діти післявоєнного часу й з нами так ніхто не займався. Тепер, на схилі літ, вміємо від душі відпочити й повеселитися. Дивуюся, де в неї береться стільки енергії, натхнення і вміння?

Ті, хто піклується про підопічних відділення

Про підопічних стаціонарного відділення дбає колектив з 14 осіб на чолі із завідувачкою: два кухарі, кухонний працівник, оператор машинного прання, сестра-господиня, медичний брат, лікар, шість молодших медичних сестер і одна молодша медична сестра-ванниця. Щоночі у відділенні чергує дві молодші медсестри. За словами Олени Шушняк, колектив сформувався уже давно й злагоджено працює багато років. Не обійшлося, на жаль, без важких утрат – у період пандемії коронавірусна хвороба забрала життя лікаря Олександра Скажевського, який трудився тут тривалий час.

Уся робота у відділенні побудована згідно з розкладом, тож увесь заклад працює наче єдиний механізм. Для підопічних тут організоване різноманітне чотириразове збалансоване харчування. Воно відповідає усім розробленим нормам і рекомендаціям, страви готуються із спеціального збірника рецептур. У раціоні молочні продукти, яйця, риба, курятина. Готують супи, борщі, каші, макарони, запіканки, салати. Меню складається на десять днів і жодна зі став не повторюється за цей період.

Підтримують відділення й доброчинці. Місцеві фермери надають овочі, благодійники передають крупи, олію. Постійно допомагають керівники аграрних господарств Валерій Діброва, Євген Шелепіна. До війни підтримував Зимнівський монастир, надаючи консервацію, яблука, горіхи.

Знайомі завідувачки, які живуть в Італії та Франції, періодично присилають великі протипролежневі пластирі. Якось делегація з Німеччини привезла памперси і смаколики, а нещодаво від доброчинців заклад отримав колісні візки, милиці. Велику допомогу надала благодійна організація «Рокада» – холодильник, пральну та сушильну машини, морозильну камеру, ковдри, подушки, пледи, постільну білизну, посуд. Ніколи не відмовляють у допомозі благодійний фонд «Матері Божої Неустанної Помочі» та «Фонд Дитяча Місія України».

Часто у заклад приходять відвідувачі з творчими дарунками. Це учні місцевої школи, студенти педагогічного та колишнього агротехнічного коледжів, колективи закладів культури району, особливо із Зимнівської та Устилузької громад, гурт «Арсен». На Різдво з вертепом поспішають учні недільної школи храму Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії. Приносять з церкви й гостинці, зокрема паски та крашанки на Великдень.

Колектив відділення часто організовує для підопічних цікаві заходи – дні іменинника, свято осені чи відзначення Дня дідуся й бабусі, а ще – традиційно Андріївські вечорниці, випікаючи калиту й пироги. Проводять тут вечори пам’яті.

Однією з найвідповідальніших завдань для колективу відділення – бути поряд зі старенькими, коли ті відходять в кращий світ.

– На нас покладена місія проводити в останню дорогу тих, хто не має рідних. На місцевому кладовищі є декілька могил наших підопічних, за якими доглядаємо, обкошуємо, прополюємо, насаджуємо квіти. Вже вісім пам’ятників встановили. І щоразу замовляємо у храмі поминальну службу за спокій їхніх душ.

– Наша робота – не з легких і під силу далеко не кожному. Так старанно виконувати її можуть лише ті люди, які дійсно мають повагу до старості, до ближнього, у кого серце сповнене любові, доброти й милосердя, а ще – терпіння. У відділення потрапляють люди, яким потрібно допомоги підвестися, поїсти, помитися, переодягтися, вийти на вулицю. Дехто має розумові розлади, проблеми з пам’яттю: хтось забуває, що зробив чи сказав хвилину тому, хтось зривається бігти корову доїти, хтось хоче виговоритися чи поплакати… Лагідно наші працівники розповідають, що і корова видоєна, й нагадують про звичайні базові речі. Ми уже просто відчуваємо, коли й яку людину потрібно обійняти, кому поспівчувати… Розуміємо, що ці люди потребують душевного тепла, яким і самі щедро діляться з нами, – каже Олена Михайлівна.