На головну Новини Де  75  років  тому  героїчний  бій чота Берези  вела 

Де  75  років  тому  героїчний  бій чота Берези  вела 

101

   На прохання почесного громадянина міста і району Ярослава Царука,  з транспортом для поїздки у Новий Загорів, де  відзначали 75-річчі битви чоти Берези з німецькими окупантами та  відбувався фестиваль повстанської і стрілецької пісні «За волю України», допомогли у райдержадміністрації. Автобус, у якому було 21 місце, не вмістив усіх охочих….

І ось ми у Загорові біля стін легендарного монастиря, який заснований і розвивався коштом місцевого шляхтича Петра Загоровського та його дружини Федори з роду Сангушків. За їх  гроші у 1566 році перебудували деревяну церкву у камяну та висвятили на честь Різдва Богородиці, звели деревяний корпус для ченців.

- реклама -

   У 17 – 18 століттях монастирем опікувалися князі Чацькі, які перебудували  його у стилі бароко. У 19 столітті його передали місцевій громаді, пізніше  ці землі відійшли до Польщі і монастир став католицьким.

   У вересні 1943 року під час бою між загонами УПА та німецькими окупантами монастир зруйнований. За часів Незалежності відремонтовано лише його частину, де влаштовано церкву Вознесіння Господнього. Загорівський монастир увійшов до «Семи чудес Волині».

 

   75 років тому   8 вересня повстанська чота особливого призначення під керівництвом Андрія Марценюка («Берези») розташовувалась біля монастиря.  Проти 44-х повстанців німці кинули близько 400 осіб із жандармерії, донських козаків і поляків, поліцаїв із фольксдойчів.  Бій тривав усю ніч.  До повстанців долинали крики німецьких радистів, які викликали допомогу. Коли почало розвиднятися,  до німців прибула підмога. З Володимир-Волинського, Горохівського і Луцького районів приїхало 40 автівок, у кожній по 20 солдатів, на озброєнні у фашистів були міномети та артилерія. Обстріл монастиря тривав  увесь день, а під вечір на поміч окупантам прибуло ще 10 танкеток зі Здолбунова, які били по монастирю прямим наведенням. Три літаки, які бомбили монастир,  змусили упівців сховатися у підземелля.

10 вересня німці знову пішли в наступ. З 44-х повстанців живими залишились 18.  Усю ніч з і до полудня німці обстрілювали їх. А коли звечоріло, знову пішли на штурм. Троє повстанців загинуло, вбито командира чоти  бунчужного Андрія Марценюка («Березу»), але упівці позиції не здали.

Наступної ночі повстанці вирішили  прориватися з оточення. Розділившись на дві групи, заховавши поранених у підвалах храму, покинули монастир. Під прикриттям густого туману кинули на позиції ворога гранати і, скориставшись панікою серед німців, прорвались з оточення.

Німці, зайшовши  в монастир, знайшли одного пораненого, якого цього ж дня повісили. А тіла 29 вбитих вояків поховали місцеві жителі. Фашисти втратили в цьому бою 540 солдатів, ще близько 700 було поранено.

Про боротьбу чоти «Берези»  Петро Боярчук написав повість «Бій під стінами храму». А в 2010 році гурти «Тартак» та «Нічлава» випустили музичний кліп про бій у Загорові «Не кажучи нікому», у якому пораненого повстанця зіграв львівський фотокореспондент Віктор Гурняк.  У 2014-му, будучи бійцем загону «Айдар», Віктор загинув на Сході України. Як і колись, гинуть наші воїни, захищаючи незалежність Укравїни.

 

Приїхали у Новий Загорів зранку, до початку урочистості мали в запасі півтори години. Охочі зайшли на службу Божу у храмі відбудованого у 90-х роках монастиря. Місцеві мешканці  пригадують,  як у 1993 році, на 50-річчя бою, сюди зі всієї України і навіть з-за кордону з’їжджався люд під жовто-блакитними стягами. Ще були живі учасники цієї невідомої для історії битви.

Тоді були виділені значні кошти на відбудову святині, їх  надавала і діаспора. Але, окрім церкви, де монастирський корпус, нічого не відновлено.  Куди поділись гроші, ніхто не знає.

Опівдні  під маєвом прапорів –  державного, «Свободи», «Батьківщини», УПА, колона ворушила до пам’ятника полеглим борцям. На ньому викарбувано прізвища 21 вояка та восьми невідомих. Переважно то хлопці з Горохівського та Іваничівського районів. Ярослав Царук встановив,  що серед учасників бою був і мешканець нашої Галинівки. Певно, він серед отих невідомих.

Після поминальних заходів відбувся мітинг-реквієм, де виступили почесний голова братства ОУН-УПА Василь Кушнір, заступник голови обласної ради Олександр Пирожик,  учасник  АТО Сергій Зиза, володимир-волинський активіст Дмитро Себій.

Усі сходились в одному: минула війна  і  теперішня подібні, тільки тоді з німцями, а  тепер з росіянами. А ще майже всі зазначали,  що мало молоді і дітей, зокрема учнів, на таких заходах. Ось де треба вчитись патріотизму, вивчати історію краю,  адже нічого немає про цей бій в підручниках з історії.

 

Фестиваль відкрив голова Локачинської  РДА Віктор Дудецький.  З патріотичними промовами виступили  голова «Союзу українок» області Любов Ганейчук, викладач університету Олексій Колісник,  а новозагорівський сільський  голова Ростислав Остапчук запрошував приїжджати вшановувати пам’ять українських героїв.

А далі розпочали свої виступи  хорові колективи, ансамблі, солісти, діти. Локачинська аматорська капела виконала гімн ОУН-УПА  «Зродились ми великої години», а також «Молитву за Україну» і «Козацькому роду нема переводу»,  Луцька «Злагода» привезла на фестиваль в’язанку повстанських пісень, свою пісню «Весела гора» заспівав Микола Більшевич. Виступали також аматори сцени з Горохова, Любомьського району,  Маневиччини, Рожищ, Устилуга, Нового Загорова.

Після двогодинного концерту,  посмакувавши кулішем від Братства ОУН-УПА, вирушили додому.

 

Коли виїхали з Нового Загорова,  Ярослав Царук повідомив,  що дорогою ще заїдемо у Старий Загорів. На повороті з траси до села на узвишші стоять два пам’ятники. На одному увічнено імена князів Загоровських, які народились і проживали тут: засновника монастиря Петра Загоровського,  фундатора церкви Пресвятої Богородиці, де було видрукувано Пересопницьке Євангеліє, на якому присягають президенти України, Василя Загоровського,  ієромонахів Федора і Григорія,  матері наказного гетьмана Максима Булиги Варвари. А на іншому  – портрет Івана Мазепи та шляхетної Олени Загоровської і напис «Тут стояв будинок, у якому в 1663 році у княгині Олени Загоровської гостив майбутній гетьман України Іван Мазепа». Кожен час має своїх героїв, доброчинців…

На подвір’ї Старозагорівської школи пам’ятник 23-м загиблим односельчанам, які боролись за волю України в УПА. Як для села це досить багато. Бо ж були ще заарештовані і вислані до Сибіру. Є у селі і ще радянський  пам’ятник  полеглим у війні з гітлерівцями. А цей вдячні односельці встановили недавно. Вчитель Ігор  Баран показав нам і музей історії села, який свого часу посів друге місце в Україні. Тут безліч найрізноманітніших експонатів від давньої доби до сучасності.

Дорогою додому зупинились у селі Павловичі. Там над дорогою є пам’ятник, де вписані всі, хто загинув і постраждав у різні часи – від вояків УНР у 1918-му році до нашої доби. Його власним коштом спорудив місцевий агроном.  На закінчення хотілося б звернутися до вчителів історії, аби частіше возили дітей сюди, вчили шанувати історію, бо у нашій делегації не було жодної молодої людини.

Антоніна СОЛОДУХА.

 

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

пять − два =