На головну Війна Де «Активні ВПО Володимира»

Де «Активні ВПО Володимира»

168

Юрист з Херсонщини заснував телеграм-канал для переселенців.

Задля налагодження комунікації між внутрішньо переміщеними особами, які нині проживають на Володимирщині, інформування їх про цікаві заходи та майстер-класи, вакантні пропозиції, а також із закликом до знайомств, взаємопідтримки, спілкування, активної участі у житті громади, був створений окремий телеграм-канал. Заснував його житель міста Олешки Херсонської області Сергій Божко, щойно оселившись у нашому місті.

- реклама -

До Володимира пан Сергій з дружиною Наталією приїхали 29 квітня. За рекомендацією знайомих, сконтактували з одним із місцевих жителів, переночували в його домі, а вранці наступного дня звернулися у координаційний центр та ЦНАП, де зареєструвалися як внутрішньо переміщені особи. Поселилося подружжя в одному з гуртожитків місцевих навчальних закладів. 

– Я помітив, що у місті відсутня комунікація між мешканцями з різних куточків України, які тікаючи від війни, були змушені залишити рідний край, та тимчасово оселилися у Володимирі. Вирішив цю ситуацію змінити й створив чат у телеграм-каналі та долучав до нього тих, хто мешкає поряд з нами у гуртожитку, своїх нових знайомих, – розповідає Сергій Олександрович. – Згодом під час спілкування з міським головою Ігорем Пальонкою виникла ідея відкрити телеграм-канал “Активні ВПО Володимира,  до якого самостійно можуть долучатися усі охочі, ввівши його назву у пошукову стрічку або відсканувавши QR-код, який ми разом із повідомленням про створення цього джерела інформації та комунікації розмістили у координаційному центрі, на вході до гуртожитків.

Долучатися до телеграм-каналу запрошують не лише вимушених переселенців, а й місцевих мешканців, підприємців, роботодавців, керівників різних установ для оперативного інформування та поширення відомостей, що можуть бути корисними для понад чотирьох тисяч тимчасових жителів Володимирської громади.

Життя в окупованому місті 

Про свою рідну Херсонщину Сергій Божко розповідає з болем у голосі, адже цей сонячний край нині перебуває в окупації, там господарюють рашисти, які несуть страх, страждання, біль і встановлюють свої порядки…

Чоловік за фахом – юрист. Трудовий шлях розпочав зі служби в органах внутрішніх справ, де обіймав посади дізнавача та слідчого, згодом працював у прокуратурі, а потім змінив правоохоронну діяльність на роботу у сфері землеустрою. Рік очолював ТОВ «Фелія», а тоді, відкривши ФОП, разом ще із чотирма спеціалістами організував консультативний центр, де надавали допомогу місцевим жителям у вирішенні земельних та майнових питань. Дружина пана Сергія працювала у одному з дитсадків помічницею вихователя, а двоє уже дорослих дітей влаштовували свої особисті життя.У кожного було стільки ідей та планів, та їх реалізації завадила війна.

Російські війська зайшли в Олешки у середині березня, згодом місто опинилися під контролем ворожих сил, але місцеві жителі, не бажаючи миритися з ситуацією, стали регулярно виходити на мирні протести. Родина Сергія Божка тривалий час намагалася виживати в нових умовах, щодня надіючись, що ось-ось військові ЗСУ звільнять територію від загарбників. Чоловік каже, лишалися у місті стільки, скільки могли, хоч ситуація там дійсно важка та напружена. Місто постійно здригається від гучних ударів по Херсону, чутно, як  ЗСУ нищить техніку ворога в Чорнобаївці… Ці звуки уже стали фоновими для життя під окупацією. Життя, яке ворог може відібрати у будь-яку хвилину.

Пригадав Сергій Олександрович, як одного разу патруль російських солдатів зупинив двох молодих чоловіків і після розмови, випустив у них автоматну чергу. Поранених у важкому стані вдалося доправити у лікарню і за їхнє життя боролися медики. Постійно трапляються у місті випадки викрадення людей, доходить інформація й про звірські знущання та катування активістів. Зокрема, залишається невстановленим місце перебування голови організації ветеранів АТО, очільника Голопристанської ОТГ та багатьох інших. Деякі громадських діячів рашисти затримували, а згодом відпустили.

Наш міський голова Євген Рищук зараз перебуває у Львові, дистанційно керує громадою, веде онлайн-трансляції у фейсбуці, підтримуючи місцеве населення, – розповідає пан Сергій. – Працівники комунальних установ та підприємств (медики, комунальники, соцробітники) попри такі  обставини продовжують виконувати свої професійні обов’язки. А більшість людей не мають можливості працювати й заробляти кошти на життя. Заощадження закінчуються. Зняти готівку з банківської карти важко. Для цього потрібно їхати у Херсон або користуватися послугами людей, які працюють подібно до валютників, мають спеціальний термінал і готові видати готівку, узявши за послугу10 відсотків від суми.

Продуктів у місті поки вистачає, однак ціни на них досить високі. Деякі власники магазинів роблять добрячу націнку на товар, але дозволяють розрахуватися за нього карткою. Звісно, є чимало й добросовісних підприємців. Є  у громаді проблеми із телефонним зв’язком та інтернетом.

Складний шлях евакуації

Рідну домівку Пан Сергій з дружиною та донькою покинули рано-вранці другого дня Великодня, користуючись послугами земляка-перевізника. Син зі своєю коханою жінкою та її дитиною мали евакуйовуватися наступного дня, але зробити цього не змогли й наразі залишаються на окупованій території. 

Ми прокладали три маршрути – на двох напрямках нас розвернули. З тисячної автоколони виїхати вдалося лише дев’ятьом автомобілям, які окупанти погодилися випустити після двогодинних перемовин. Кожні три-п’ять кілометрів ми проїздили ворожі блокпости. Нарахував їх близько 70. Російські вояки перевіряли наші документи, телефони, змушували роздягатися, шукаючи татуювання на тілі, копирсалися в речах. Деякі просили цигарок та їжі, – пригадує чоловік. – Назад в Олешки перевізник зумів повернутися лише через тиждень. Ще два дні з ним не можна було поспілкуватися, адже не було зв’язку. Коли ми все ж змогли по вайберу сконтактувати, то дізналися, що повертався він через Запоріжжя та окупований Мелітополь.

Сергій Олександрович розповідає, що зараз лише цим коридором, ризикуючи життям, можна виїхати з Олешків, усі інші шляхи перекриті. Чоловік сподівається, що скоро зможе евакуюватися на безпечні території і його син. Донька пана Сергія виїхала у Німеччину, тимчасово живе у трейлері, тож батько шукає через знайомих можливості поліпшити умови її перебування там. 

«Це – моя громада, хоч і тимчасово»

Тимчасово проживаючи у Володимирі, чоловік намагається себе реалізовувати. Маючи 15-річний досвід діяльності у сфері землеустрою, він запропонував до розгляду місцевому керівництву ідею створення консультативного осередку на базі місцевого фонду підтримки підприємництва «Бізнес Центр». Також надіслав свої резюме у місцеві аграрні підприємства з метою знайти роботу. Він згідний надавати свої професійні послуги юриста і на волонтерських засадах – у вільний час.

Задля підтримки земляків, які залишаються на тимчасово окупованих територіях, чоловік на зустрічі з міським головою Ігорем Пальонкою  висунув ідею організувати своєрідний флешмоб – записати відео, зробити фото, які засвідчать, що Володимир-Волинська громада співпереживає мешканцям Херсонщини та вірить, що незабаром ця територія буде звільнена від ворожих військ. Бібліотечні працівники нашої  ТГ уже записали звернення зі словами підтримки жителям Херсонської області, які не припиняють гучно заявляти, що їхня Батьківщина – це Україна. Відео Сергій Божко оприлюднив у найпопулярнішому телеграм-каналі свого рідного краю, а також у нещодавно створеному «Активні ВПО Володимира».

Ініціативний чоловік долучається до плетіння маскувальних сіток для військових, залучає до такої справи й учасників телеграм-каналу та жителів свого гуртожитку, розміщуючи відповідні оголошення.

Наразі це моя громада, хоч і тимчасово, тому намагаюся долучитися до її життя, бути корисним. І хотілося б, щоб таке прагнення мали й інші люди, які вимушено покинули свій край та зараз проживають на Володимирщині, – каже чоловік.

Валентина ТИНЕНСЬКА.

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

дванадцять + одинадцять =