На головну Новини Де зустрічають та проводжають  поїзди

Де зустрічають та проводжають  поїзди

79

Професії, пов’язані з подорожами, у багатьох викликають романтичні уявлення. Та чи це так? Як же насправді живеться і працюється тим, чиє серце б’ється в такт коліс потяга, ми дізнавались на вузловій залізничній станції «Володимир-Волинський» у її начальниці Дарії Серафін.

На цій посаді Дарія Василівна трохи більше року. Хоча обов’язки керівника станції виконувала й раніше. А загалом у неї прекрасний професійний ювілей – 40 років її життя пов’язані із залізницею. Каже, за цей час не було жодного дня, коли б їй не хотілося йти на роботу.

- реклама -

У штаті установи 39 осіб і лише восьмеро із загальної кількості працівників – чоловіки, тож багато справ на станції тримаються на тендітних жіночих плечах.

«Колектив у нас переважно сталий. Звичайно, є жінки, що тимчасово полишають роботу у зв’язку із відпусткою по догляду за дитиною до трьох років, хтось переходить на інші посади чи на інші залізничні стації. Але більшість – це все-таки багаторічні працівники», – розповідає пані Дарія та знайомить із робочим місцем чергового по станції, де багато років відпрацювала колись сама. Це величезний пульт управління з незрозумілими для пересічної людини кнопками та ручками, а також широкий стіл, заставлений різного виду апаратами – від такого, що складається із навушників та мікрофону, до телефона без диску та кнопок. Це все засоби зв’язку диспетчера із різними службами станції, іншими підрозділами залізничного сполучення й навіть потягами. Сьогодні чергування на цім відповідальнім посту несе Галина Волочай, яка, до речі у професії теж уже 39 років, двадцять один з яких – у Володимирі-Волинському.

Про інші спеціальності, необхідні для роботи на станції, начальниця також охоче розповідає. От приміром, є така посада – «складач поїздів». Це людина, яка розформовує та формує поїзди і групи вагонів: відчіпляє і причіпляє вагони, подає їх на вантажно-розвантажувальні та інші спеціалізовані колії і прибирає їх з цих колій, зчіплює вагони за напрямками чи фронтами навантаження і розвантаження, а при цьому ще й забезпечує безпеку руху, схоронність рухомого складу і вантажу. Інша не менш важлива робота – черговий стрілочного поста. Він переводить та замикає стрілки під час приготування маршрутів для приймання, відправлення, пропускання поїздів і виконання маневрової роботи.

Фактично офісними працівниками є комерційні агенти залізниці. Це спеціалісти, що оформляють перевізні документи на вагони, вантажі. Ну а з роботою квиткових касирів, напевне, знайомий кожен, адже всі хоча б раз у житті подорожували поїздом. До речі, розповідає Дарія Василівна, у касі можна не тільки взяти квиток за будь-яким напрямом, а й роздрукувати той, що замовлений через онлайн-сервіс «Укрзалізниці». І головною особливістю функціонування залізничної станції є те, люди тут працюють позмінно, аби забезпечити постійну, цілодобову роботу, без огляду на свята чи вихідні.

«Щоб працювати у залізничній галузі, потрібно мати відповідну освіту. Окрім ряду професійних училищ, що готують випускників за робітничими спеціальностями, авторитетними навчальними закладами цієї галузі в Україні є Львівський коледж транспортної інфраструктури та Дніпровський національний університет залізничного транспорту. Колись, щоправда, для вступу туди потрібно було пройти конкурс, у якому по кілька людей претендували на одне місце, а тепер абітурієнтів запрошують, агітують до вступу. А молодь не надто охоче обирає спеціальності, де висока відповідальність та невисока заробітна плата», – розповідає Дарія Василівна. До прикладу, вона наводить кілька моментів – стрілочний проміжок мусить мати 4 мм, а якщо 5 – може статись лихо. Помилка у діяльності комерційного агента теж просто недопустима, бо може призвести до значних фінансових втрат. А, крім того, до роботи станції мають справу практично усі існуючі контролюючі органи, як розповідає пані Дарія, між собою начальники залізничних вузлів жартують: «Нас не перевіряє хіба тільки рибнагляд!».  Отака це відповідальна справа – залізничні сполучення, які в нашому місті є як пасажирськими, так і вантажними.

Через Володимир-Волинський у докарантинні часи постійно курсував один пасажирський поїзд за номером 142 сполученням «Львів – Бахмут – Львів», це уже продовжений маршрут, адже кілька років тому його кінцевою станцією був столичний вокзал. Крім цього, знайомими містянам є приміські сполучення між Ковелем та Ізовом, Червоноградом і Львовом, куди легко і недорого можна було доїхати у вагонах з сидячими місцями. Нерідко цими потягами користувались студенти, пенсіонери і, звичайно, місцеві господині, що везли свою городину для продажу на ринках у інших містах.

За пам’яті Дарії Серафин були спроби запуску кількох додаткових потягів через наше місто – один сполучав Україну і Польщу, пускали й новий приміський поїзд до Ізова, а під час ремонту відтинку колії в об’їзд залізничного полотна, на якому велись ремонтні роботи, через наше місто проходив і поїзд «Ковель-Чернівці». Та все це тривало лиш кілька місяців.

А вантажні перевезення є основними на володимир-волинській станції. Через неї проходить безліч вагонів, про наповнення яких тут часто й не знають. А от на завантаження саме у нашім місті найбільше йдуть зернові від аграрних підприємств, що займаються вирощуванням різних сільгоспкультур у районі. Найбільшими користувачами залізничних перевезень є ТзОВ «П’ятидні», Володимир-Волинська птахофабрика та меблеве підприємство «Гербор-холдинг». Ще зовсім недавно підприємці міста відвантажували великі обсяги металобрухту на вивіз, а от лісгосп своєї продукції вже кілька років  не транспортує.

Епідемія внесла значні зміни у роботу станції – фактично припинилось пасажирське перевезення. Врешті таки дозволили одному приміському поїзду курсувати з Ковеля до Іванич, а з 20 липня його рух продовжили до Червонограда, втім, працівники з нетерпінням чекають відновлення поїздів, що йдуть до Львова. Тоді вокзальну тишу знову наповнять людські голоси, і станція заживе у звичному гамірному режимі.

«Мені з дитинства настільки подобалось стрічати поїзди, що й вчитись пішла на залізничника. Трудову діяльність розпочала у рідному Прикарпатті, а завершуватиму незабаром тут, на Волині», – оповідає Дарія Серафин свою життєву історію. У цієї жінки вона схожа з багатьма іншими історіями людей, що свого часу обрали цю ж професію. Бо залізниця – це дуже сімейна справа. Чомусь так стається, що трудяться у цій сфері цілими родинами, а діти незмінно обирають батьківських шлях, хоч і бачать, що він нелегкий.

От і в Дарії Василівни чоловік у минулому машиніст тепловоза, обоє синів працюють на залізниці – один обрав спеціальність, як у батька, інший став черговим по станції, як колись мама. Їхні дружини теж працюють на залізниці. А один із п’яти внуків, який саме перейшов до 9 класу, розмірковує над тим, щоб наступного року вступити до залізничного коледжу та отримати омріяну професію. Лише донька пані Дарії не пішла у звичну для родини галузь, а обрала фах, пов’язаний із програмуванням та іноземними мовами.

У залі очікування та на пероні – чисто і затишно, хоч, як розповідає начальниця станції, ремонт робили 12 років тому. На клумбах квітнуть чорнобривці, яких вона сама й насіяла. А трохи далі – скульптура Матері Божої, що наче проводжає у добру путь усіх мандрівників. За більш як десяток років фарба вицвіла та трохи попсувалась. «Я мушу її відновити, пофарбувати, а тоді можна й на заслужений відпочинок», – ділиться своїми планами Дарія Серафин і йде далі до нагальних щоденних справ, бо що-що, а поїзди чекати не можуть.

Юлія ПАШКОВА

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

вісімнадцять − 4 =