Новини

День на «Бандерштаті»: Яскраві моменти фестивальної суботи

Архів
11 переглядів

Чи можна за один день пройнятися атмосферою фестивалю? Я спробувала перевірити це на собі і в суботу зранку подалася до Луцька, на «Бандерштат». Хоч він  і «прописаний» у селі Рованці, туди не потрібно їхати маршруткою – достатньо пройти через парк імені Лесі Українки від проспекту Волі аж до пляжу. Щоб перебратися на інший берег Стиру, організатори фестивалю щороку споруджують тимчасовий міст. Проходиш по його надійному настилу, одягаєш браслетик, відкриваєш сумку, яку охорона перевіряє на наявність алкоголю, – і ти вже на головній локації, величезній території фестивалю.

Ранок суботи тут розслаблений і затишний: майстри неспішно розкладають на прилавках свій крам, сонні баристи готують ранкову каву, а за одним зі столиків фронтмен гурту «Kozak System» Іван Леньо, який увечері енергійно запалюватиме сцену, ліниво длубається у своєму смартфоні. Тим часом на саундчек виходять музиканти гурту «QARPA». Для багатьох, хто не планує залишитися на фесті до пізньої ночі, зокрема й для мене, це єдиний шанс почути їх наживо: програма складена так, що гратимуть вони далеко за північ.

Тим часом літературно-гутіркова сцена, розташована на іншій локації, під деревами над річкою, вирує із самого ранку. Суботня програма тут яскрава й насичена, серед гостей – Макс Кідрук, Ірена Карпа та Яніна Соколова. Втім, натовп слухачів збирається не лише на «зірок», дуже багато людей приходять послухати істориків, громадських активістів, ветеранів.

Ветеранські історії і паризький негламур

– Моїми найближчими побратимами виявилися люди, які підтримували Антимайдан, – зізнається учасниця міжнародних спортивних змагань «Ігри нескорених», громадська активістка Майя Москвич. На гутірці разом з іншими молодими ветеранами, Андрієм Усачем та Юрієм Дмитренком, вона розповідає, як після отриманих на війні травм зуміла віднайти сили і жагу до життя у спорті. Усі троє на фронт пішли добровольцями й отримали надзвичайно різний досвід.

фото Тетяни Шавловської

– Я збиралася відвойовувати міста, встановлювати прапори, перемагати. А натомість більшість часу провела на блок-постах. Собаки облизували мені руки, поки я спала, а мої «побратими» вранці вмикали гімн Радянського Союзу і казали, що мені на Майдані платили гроші, – поділилася Майя. Коли за станом здоров’я мусила покинути службу, то довгий час почувалася дуже погано не лише фізично, а й морально. Дівчина, яка завоювала золоту медаль у стрільбах з лука на міжнародних «Invictus Games» каже, що лише завдяки Іграм та справжнім побратимам зі збірної знову навчилася сміятися.

Андрій та Юрій – красиві, усміхнені і впевнені чоловіки. І лише згодом помічаєш, що в обох замість лівих ніг – протези. В Юрій Дмитренко розповідає, що ще в госпіталі почав займатися спортом, згодом наполегливість принесла йому срібну медаль з метання на Іграх Нескорених. А Андрій Усач пригадує, як, лежачи пораненим в Луганському аеропорту, благав Бога про смерть. Але коли біля нього не розірвалася ракета, натомість прийшов порятунок, зрозумів: ще не час прощатися з життям, його треба проживати. Тепер він навіть жартує про свою втрачену ногу, займається волонтерством і не збирається зупинятися на досягнутому – «золоті» зі стрільби з лука. Після завершення гутірки слухачі вітають нескорених героїв стоячи, оплесками.

Макс Кідрук приїхав на «Бандерштат» без нового роману – «Доки світло не згасне назавжди» от-от вийде друком у видавництві «КСД». Це буде  інтерактивна книжка. З допомогою спеціального безкоштовного мобільного додатку можна буде не лише «оживити» обкладинку, але й дізнатися про сюжетні повороти, яких немає у книжці, початитися з персонажами і навіть побачити, куди потрапив герой одного з попередніх романів, розповідає Кідрук. Докладніше познайомити з фішками нового роману він обіцяє на презентації, з якою до Володимира завітає вже 16 вересня.

фото Тетяни Шавловської

Поки численні фанати селфляться з Максом, на літературну сцену виходить Ірена Карпа. Її нова книжка «Добрі новини з Аральського моря» має майже 600 сторінок і складається з паралельних історій чотирьох героїнь, причому одну з них авторка «вбиває» вже на самому початку. П’ятий, неочевидний герой – це Париж, в якому й відбувається більшість подій роману.

Фото Тетяни Бондарюк

Ірена розповідає про живий досвід – і особистий, і численних друзів та знайомих, який використала у романі, і зауважує, що цю книжку можна розглядати і як такий неформальний путівник столицею Франції, який дозволить побачити її справжнє, нетуристичне обличчя. Після того, як письменниця зізнається, що речі, які вона бажає читачам, підписуючи книжку, починають здійснюватися, до неї за автографами вишиковується довжелезна черга шанувальників, спраглих здійснення своїх мрій.

Сценолаз з «Epolets» і сльози Даніели

Суботня музична сцена стартує звично: потроху розігрівають публіку гурти «Bakenbardy», «Роллікс» та інші. Незмінні ведучі «Бандерштату» Вікторія Жуковська та М’яч Дредбол заповнюють паузи цікавою, важливою і дотепною інформацією. І коли на сцену виходять вінницькі металісти «Space of Variations» ніхто не чекає від них нічого, крім потужної важкої музики. Але після першої пісні вокаліст Діма Кожухар звертається до публіки…російською мовою. І вже незабаром загальне збентеження змінюється обуренням: коли він намагається переконати фестивальників у тому, що «ми всє украінци, нє надо нас раздєлять», «Бандерштат» вибухає вигуками «Ганьба!».

фото Тетяни Бондарюк

Одразу ж з’ясовується, що Діма таки може говорити українською, причому непогано. Незлопам’ятна фестивальна публіка йому аплодує і продовжує відриватися під потужні ритми. Правда, недовго: у натовпі комусь стає погано, фронтмен гурту кличе лікаря, виступ переривається на деякий час. Зрештою, «Space of Variations» виконують останню пісню, але настрій у них уже зовсім не той, що на початку.

Натомість лідеру одеського гурту «Epolets» Павлу Варениці ніщо не заважає розмовляти українською. Шокувати «Бандерштат» він береться в інший спосіб: під час програшу видряпується по кріпленнях на саму верхівку сцени і там, угорі, продовжує співати. Коли пісня закінчується, натовп ціпеніє від захоплення і страху: хто ж буде його звідти знімати? Але хлопець так само хвацько спускається і продовжує концерт.

   Кожен виступ на «Бандерштаті» перетворюється на окреме шоу зі своєю атмосферою – епатажною, яскравою, чарівною. «Сумна фея» української музики, Даніела Заюшкіна з Vivienne Mort, дивлячись на сотні простягнутих до неї відкритих долонь і неймовірний захід сонця над Луцьким замком не змогла стримати сліз від зворушення. «Вибачте. Я не знаю, чому я плачу. Просто я хочу, щоб у всіх все було добре. Мабуть, тому», – зізналася Дана. Плаче не тільки співачка: проникливі пісні викликають сльози у багатьох слухачів.

Наче спалах запальнички, перші акорди гурту «Kozak System» перемикають аудиторію на енергійний настрій. «Твоя порядність така спокуслива», – падаючи на коліна перед Вікторією Жуковською, співає Іван Леньо. Віка кокетливо усміхається і «запалює» з музикантами на сцені.

На «Бандерштаті» «козаки» виступають з друзями: згодом до виконання пісні «Холодного січня» приєднується автор тексту Сергій Мартинюк, фронтмен гурту «Фіолет» і арт-менеджер фестивалю, а на завершальну ліричну «Не моя» на сцену виходить Сашко Положинський, який допоміг дописати для неї вірш Василя Симоненка.

Скільки живе «Бандерштат», стільки на ньому звучить «Тартак», і цього року саме він закриває основну суботню музичну програму. Після кількох пісень його потужна енергетика «вирубає» генератор…

І поки техніки залагоджують проблему, я тихенько бреду з території фестивалю, думаючи про те, що ось я на ньому вже вшосте, і щоразу він зустрічає мене по-різному, але щоразу дарує відчуття якоїсь магії – від зустрічей з друзями, розмов, обіймів, музики, усмішок і сліз. Добре, що він, попри різні труднощі, продовжує жити. І наступного року, як обіцяють організатори, відбудеться знову.

Віталіна МАКАРИК.

Коментарі
Поділитися
Головні новини
Реклама
keyboard_arrow_up