На головну Новини Дезінфекція і контроль: як у Китаї борються з коронавірусом, розповіла володимирчанка

Дезінфекція і контроль: як у Китаї борються з коронавірусом, розповіла володимирчанка

2196

Поки українці панікують щодо гіпотетичної появи коронавірусу на теренах країни, на батьківщині цього захворювання методично і ретельно дбають як про тих, хто захворів, так і про тих, кого потрібно вберегти від хвороби. Аби контролювати її поширення, застосовують не лише медичні, а й технологічні розробки, а статистика, яку оприлюднюють щодня, діє на мешканців країни заспокійливо, адже динаміка одужання – позитивна. Про це розповіла нам уродженка Володимира, скрипалька Іванна Ворошилюк, яка зараз живе і працює музиканткою у Китаї.

Мешкає зараз Іванка у місті, що на південному заході країни. Ухань, звідки почалося поширення вірусу, знаходиться ближче до центру Китаю. «У нашому місті набагато менше підтверджених випадків коронавірусу, – 184. – розповідає Іванка. – З тих, хто захворів, двоє осіб померло, але 115 уже одужало. Тож ситуація доволі нормальна і нападів паніки не провокує».

- реклама -

Коли епідемія набирала силу, наша землячка була у Камбоджі. Там підхопила вірус – зовсім інший, але теж малоприємний. Розповідає, що після повернення  у Китай її вразили чіткість реакції і швидкість виявлення вірусу, запобігання хвороби і боротьби з нею. Так, кожен пасажир при прильоті чи вильоті з країни заповнює форму, де під страхом кримінальної відповідальності повинен вказати правду про стан свого здоров’я. При проходженні контролю заміряють температуру. “Оскільки я мала кашель, то у мене просто в аеропорту взяли аналізи на коронавірус і лихоманку денге, – розповідає Іванка. –  Протягом двох днів результати були б готові – бінго! Фаховість головного лікаря просто вразила. Він виявився не лише чудовим професіоналом, а й дуже фаховим психологом”.

Зокрема, медик у аеропорту заспокоїв її, мовляв  – не переживайте, так, ви зараз тут, ми беремо аналізи, але це нічого страшного, тому що люди, у яких насправді підозра на короновірус, знаходяться зовсім в іншому місці і до них застосовують зовсім інші заходи безпеки. “Не знаю, наскільки це була правда, чи мені це сказали для заспокоєння, але коли нічого небезпечного дійсно немає, всі поводяться дуже спокійно”, – зауважує Іванка.

Контролюють ситуацію не лише в аеропортах. При вході до кожного житлового комплексу, супермаркету, паркінгу, лікарні, взагалі, на будь-якому вході-виході до закладів, функціонування яких не припинено (бо багато локацій для проведення дозвілля перекрито – парки, туристичні місця, прибережні зони), встановлено оригінальний QR-код, при скануванні якого телефон вноситься у загальну базу даних. Таким чином контролюється пересування кожної людини, щоб у разі виявлення вірусу бачити маршрут носія і людей, які були поблизу й мали ймовірність інфікуватись. Також за допомогою спеціального мобільного застосунка можна дізнатися, на якій відстані від тебе знаходяться найближчі хворі – і уникати тих місць чи районів. Це дає відчуття контролю над ситуацією.

“Завдяки усім цим заходам не почуваєшся безнадійно приреченим. Ти відчуваєш, що зі своєї сторони можеш робити оце, оце й оце: зісканувати код, одягнути маску, оминати небезпечні місця, не тусуватися з невідомими людьми у незрозумілих локаціях, не подорожувати, особливо по Китаю. У ситуації підвищеної небезпеки це елементарно, як особиста гігієна”, – пояснює Іванка.

У місцях загального користування постійно проводять дезинфекцію. “Якось мені довелося досить довго вирішувати справи в банку, за цей час кілька разів виходила і поверталася до приміщення. І щоразу стілець, на якому перед тим сиділа, був продезинфікований. Така практика – повсюдна”, – ділиться спостереженнями наша землячка.

Чи справді епідемія короновірусу у Китаї схожа на апокаліпсис, коли люди падають буквально на ходу? В Ухані, на початку епідемії, коли ще ніхто не знав, що відбувається, дійсно траплялися такі випадки, каже Іванна Ворошилюк. Але зараз медичні служби працюють злагоджено, чітко, інфікованих осіб виявляють і одразу надають їм допомогу. “У людей певне відчуття контролю над ситуацією, вони бачать чітку статистику, яка оновлюється щодня, доступна всюди і не є аж такою страшною. Щодня кількість тих, хто одужав після хвороби, збільшується”, – зауважує наша землячка.

– Медики жартували, що цей вірус – расист, сексист і ейджист, – зауважує Іванка. –  І справді, статистика свідчила, що він «любить» переважно азіатів чоловічої статі і більш похилого віку, зокрема тих, які і так мають якісь хронічні хвороби в анамнезі, тобто їхній імунній системі просто важче боротися з цією недугою. Але після того, як вірус вийшов за межі Китаю, зокрема, добрався до Італії, стало зрозуміло, що ризикують усі.

– Я гадаю, що панікувати не варто, а от максимально дбати про свою безпеку таки потрібно, – каже наша землячка. – Країнам, до яких дістався вірус, варто переймати досвід Китаю в плані контролю і превентивних заходів. Він дає позитивні плоди: скажімо, за 24 лютого не зареєстровано жодного нового випадку захворювання, а з 25 лютого шість провінцій Китаю перевели на нижчий рівень епідеміологічної небезпеки. По суті, найвищим він лишається лише в Ухані. Дуже сподіваюся, що Україну ця загроза повністю омине, головне – пильнувати, не піддаватися паніці і зберігати людяність.

Віталіна МАКАРИК.

 

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

сімнадцять − 1 =