Майже два десятиліття, знаний на Волині благодійний фонд «Незабудка», що в Іваничах, опікується дітьми з кризових сімей. Тут вчать любити батьків та друзів, шанувати свою країну і тих, хто простягає руку допомоги. Все ж повномасштабне вторгнення росії внесло свої корективи – в «Незабудці» облишили звичні справи та стали своєрідним гуманітарним хабом Іваничівщини.
Розпочалося все в середині дев’яностих із запрошення до колишньої школи-інтернату скаутів з Німеччини. Разом з ними з дружньою допомогою до Іванич почали їздити німецькі друзі. Це були важкі 90-ті, іваничівці, котрі потрапили у складне становище, почали приходи до закордонних гостей та просити про допомогу. Саме тоді зародилася ідея створити щось на зразок соціальної станції. В круговерті подій була і очільниця фонду Сніжана Горбачук.
– Співзасновників благодійного фонду з української сторони двоє – я і Людмила Кононенко. Наші спонсори та донори знаходяться в Німеччині – це недержавна організація «Vergiss -Mein-Nicht», що у перекладі теж означає незабудка. Німецькі партнери вирішили, що люди мають отримувати допомогу на постійній основі. Починали з квартир, винаймали хатину, 15 років тому викупили напівзруйноване приміщення санепідемстанції. Зробили ремонт, добудували другий поверх. Нині нас тут працює шестеро.
Основна діяльність «Незабудки» спрямована на допомогу дітям з малозабезпечених сімей та тим, які потрапили у кризові ситуації.
– Практично, щодня після школи, до нас на харчування приходило до 70 дітей. Проводили з ними різні заняття – гурткові, з обов’язковою біблійною частиною, оскільки ми християнська організація. Любов до Бога намагаємося прищеплювати без прив’язки до конфесії. Людяність, порядність, довіра – це ті чесноти, які мають характеризувати людину у житті. Ми кажемо дітям, що сідаючи їсти тут, вони в першу чергу мають подякувати Богові, адже він розпорядився так, щоб хтось пожертвував гроші на добрі справи. Ми нікому не кажемо, що ви маєте бути баптистами чи п’ятидесятниками – тут співпрацюють різні конфесії.
Діти дуже люблять заняття з малювання, особливо розфарбовувати картини за номерами. Таких картин багато прикрашає стіни фонду. Пані Сніжана жартує і каже, що малюють тут тонами. Старші дівчата шили сумки-шопери, хтось готував домашнє завдання. Але головним для дітей було спілкування.
Також фонд зареєстрований як отримувач гуманітарної допомоги. Двічі на рік до Іванич приїздили фури з одягом, шкільними меблями, місцеву лікарню забезпечили ліжками, матрацами. А ще тут є акція «Різдво в пакунках». Щороку перед новим роком німецькі сім’ї збирають різдвяні подарунки у коробки з-під взуття. Її декорують і наповнюють різними смаколиками та подарунками для українських дітей.
Війна внесла свої корективи
Пані Сніжана каже, що буває важко, але, коли почалася війна, то навіть не виникало питання кудись виїхати. Було страшно, але у фонді розуміли, що не мають права опускати руки, навпаки – треба працювати. З початку війни тут годували військових. Згодом почали надходити гуманітарні вантажі, прибули перші внутрішньо переміщені особи і все закрутилося.
– З початку повномаcштабного вторгнення ми переформатували свою діяльність. Минулого року з дітьми не працювали взагалі, а цього навчального року лише годуємо їх. Я бачу, що їм бракує спілкування та підтримки старших і ми скучили за нашими гуртками. Та нині маємо допомагати військовим, деокупованим територіям та переселенцям, – зазначає пані Сніжана.
Активізувалися й німецькі партнери, додалася ще одна організація «GAIN» з міжнародним статусом, яка активно включилася у надання допомоги Україні. Одних лише сім «тірів» з матрацами прибуло – їх всі розвезли у військові госпіталі Одеси, Запоріжжя, Нового Бугу, Дніпра.
– Нам почали возити спальники, каримати, медикаменти, перев’язувальні матеріали, бандажі, генератори та продукти харчування. Впродовж цього травня відвантажили 12,5 тонни допомоги, а з початку повномаcштабного вторгнення – більше як сотню тонн.
А ще минулого року фонд відкрив двері для внутрішньо переміщених осіб. У його кімнатах поселили людей, а коли їх стало більше, у залі розставили розкладушки. Прихистили загалом 25 осіб з Донеччини, Білої Церкви, Бучі, Ірпеня, Нікополя, Херсона. У маленьких «кубричках» на матрацах спали діти. Кияни вже повернулися додому, донецька сім’я, у якій була людина з особливими потребами, виїхала до Німеччини.
– Зараз переселенці у нас не живуть, та ті, хто знаходиться на теренах нашої громади, двічі на місяць отримують продуктові набори. В середньому щомісяця приходить до 200 осіб. Ми тісно співпрацюємо з Павлівською громадою, яка періодично організовує доставку вантажів на схід і чимало продуктів бере у нас. Ділимося також з волонтерами Оксаною Куценко, Олександром Веселим. Хочу згадати добрим словом нині покійного волонтера Петра Супрунюка – саме він розвіз матраци у військові госпіталі. Він горів волонтерством, був приємною людиною і працював на перемогу нашої країни.
Сніжана Горбачук запевняє, що поки йде війна фонд «Незабудка» буде приймати гуманітарні вантажі та допомагати тим, хто цього потребує. І саме на волонтерах тримається наш тиловий фронт.
Валентина ТИНЕНСЬКА.
«Публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю редакції «Слова правди» і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу».
