Новини

Донорська кров не лише рятує, а й може навіть воювати

Війна, Володимирська, Головне
28 переглядів

1800 літрів крові від майже чотирьох тисяч донорів заготовляють за рік у відділі трансфузійної допомоги

 З початком війни, а особливо після повномасштабного вторгнення, кожен свідомий і небайдужий українець зрозумів, що на шляху до омріяної перемоги всім потрібно об’єднуватися і різними способами допомагати. Щотижня на сторінках газети розповідаємо про численні й такі різнобічні прояви волонтерства. Сьогодні ж торкнемося ще одного – донорства крові. Адже кров пересічної людини здатна не лише рятувати, зцілювати, а й навіть воювати.Як формуються запаси крові для наших захисників, хто долучається до поповнення Банку крові та як ця справа стала об’єднувати все більше й більше небайдужих людей – про це з нагоди Дня донора спілкуємося з керівником Володимир-Волинського відділу трансфузійної допомоги Володимиром Панащуком.

– Володимире Олексійовичу, які виклики постали перед службою крові з початком повномасштабної війни?

– Тема донорства крові актуальна завжди, а після початку повномасштабної війни різко зросли потреби у крові та її компонентах. Ті станції переливання крові, що знаходяться на Сході країни, або не працюють взагалі, або діють лише частково. Наприклад, харківська, яка була однією із найкращих в Україні, постраждала у перший же день війни. Будівля зруйнована, вціліле обладнання перенесли у підвал і колектив намагається у максимальних обсягах заготовляти кров.

А вона країні нині потрібна і для лікувальної мережі, яка проводить планові та екстрені операції, і для порятунку поранених воїнів та постраждалого населення. Тож постала необхідність ще активніше організовувати донорів для кровоздач, передавати кров у зони бойових дій.

Уже добре налагоджена уся логістика, і раз у місяць на прифронтові території із західного регіону вирушає спеціально обладнаний автомобіль з холодильним устаткуванням, який перевозить зібрану на станціях упродовж кількох певних днів кров та її компоненти.

Зазначу, що усе добре організовано, тож ми заготовляємо кров для військових упродовж кількох певних днів, попередньо отримавши дані щодо потреб. Відправляємо передусім еритроцити, які можуть зберігатися від 30 до 42 днів, залежно від консерванту, плазму, термін зберігання якої до трьох років.

 – Як вдається залучити донорів для кровоздач і наскільки люди нині стали свідомішими у цьому плані?

– У перші дні повномасштабної війни охочих здати кров збиралися довжелезні черги, ми навіть не мали змоги всіх прийняти, складали списки, а потім телефонували до кожного, запрошуючи на конкретний день. Тепер наплив трошки зменшився, про потребу поповнення запасів крові інформуємо населення через оголошення у ЗМІ та соцмережах. Люди охоче зголошуються.

Дуже активною є молодь, приходять здавати кров і люди старшого віку. Зараз донором можна бути від 18 років. Колись кров здавали лише до 60-ти, тепер такої вікової межі немає, лиш би у людини було збережене здоров’я й не виникло протипоказань. Якось до нас звернулася 80-річна жінка з бажанням стати донором. Вона була дуже патріотично налаштована й у такий спосіб прагнула допомогти ЗСУ.

Здають кров сім’ями, буває, приходять батьки з уже дорослими дітьми. Часто донорами стають і вимушені переселенці, які приїхали з постраждалих від війни областей, і жителі інших країн. Раніше могли брати кров лише у тих осіб, котрі проживали на нашій території, про яких мали інформацію з кабінету інфекційних захворювань та тубкабінету. Зараз, згідно із новим законом про донорство крові та її компонентів, таких обмежень немає, адже працює загальна інформаційна система з потрібними даними. Головне, щоб потенційні донори мали документ, що посвідчує особу, ідентифікаційний код. До нас регулярно приїздить донорка з Грубешова, куди вона переїхала після заміжжя. Військові часто звертаються для кровоздач, зокрема, воїни зенітно-ракетного полку, чом сприяє й їхнє командування.

 – Торік організовано здавати кров приїздили представники громад Володимирщини?

– Раніше наші бригади виїздили у певні пункти, до підприємств, установ, щоб здійснювати забір крові, але зараз від цієї практики відмовилися, адже дещо змінилася технологія заготівлі, працюємо лише у стаціонарних умовах. Тому так зване корпоративне донорство у нас не розвивається, натомість торік вдало застосували практику щодо залучення жителів окремих територіальних громад до здачі крові. Спрацювали голови ТГ, старости, які збирали усіх охочих і у певний день своїм транспортом доставляли до станції переливання крові. Найактивнішими були Затурцівська та Іваничівська громади. Нововолинська громада регулярно привозить по 10-15 донорів. Організовує охочих здати кров трансфузіолог Володимир Середюк.

Володимирські медики теж сповна забезпечують потребу в донорах. Донорської крові тут потребує хірургія, терапія, а також відділення гемодіалізу, яке постійно використовує еритромасу. Важливо, що нині діє певна форма взаєморозрахунків за видані компоненти крові між лікувальними закладами і станцією. Ми обслуговуємо третину медустанов області – Володимирську, Любомльську, Турійську, Шацьку, Локачинську, Нововолинську та Іваничівську лікарні. Кожна отримує безоплатно стільки компонентів крові, скільки надала донорів. Якщо лікарні потрібно більше крові, то її потрібно оплатити – на це передбачені певні тарифи. Звісно, коли запрацює повною мірою кластерність лікарень, то деякі заклади, які рідше оперують, потребуватимуть менше крові.

 – Скількох донорів потребує відділ трансфузійної допомоги щомісяця?

– За рік заготовляємо 1800 літрів крові від майже чотирьох тисяч донорів. Якщо правильно організувати процес забору, то за день можемо прийняти до ста донорів. Але не женемося за цифрами, а стараємося заготовити крові саме стільки, скільки її потрібно, тож процес регулюємо. Немає конкретної норми на кожен місяць.

 – Чи є зараз потреба у донорах крові?

– Так, тому запрошуємо усіх охочих стати донорами. Зокрема, є потреба у заготівлі крові рідкісних груп – це всі з резусом «мінус». Дуже дефіцитна – перша і четверта групи з негативним резус-фактором.

Процес забору крові нетривалий. Користуємося тільки одноразовим інструментарієм, заготовляємо кров у одноразові контейнери. Кожному донору компенсуємо вартість харчування у 100 гривень. Також законом передбачається їм вихідний у цей та наступний день. Загалом кров можна здавати щодвамісяці, а плазмодачі дозволено робити через 14 днів. Гордимося, що маємо дев’ять Заслужених донорів України, які здійснили понад сотню кровоздач, та пів тисячі почесних, які здали кров 40 і більше разів. Для кожної з цих категорій законом передбачені пільги, а також доплата до пенсії.

 – Як часто ваші фахівці виявляють інфекції в охочих здати кров?

– Проводимо скрупульозне обстеження всіх, хто виявляє бажання здійснити кровоздачу. Вимірюємо тиск, рівень гемоглобіну, перевіряємо кров на наявність інфекційних захворювань – ВІЛ/СНІД, сифіліс, гепатити В і С, у тому числі методом ІФА й ПЛР, якими також виявляють вірус COVID-19. Досить багато людей, які приходять здати кров, саме у нас вперше виявляють гепатити, адже це захворювання протікає безсимптомно.

– Кілька років тому місто переймалося долею станції переливання крові. Яка зараз ситуація в установі та які перспективи щодо використання вільних площ будівлі?

– Володимир-Волинська станція переливання крові була дуже потужною, не поступалася Луцькій. Ми здійснювали не лише забір, переробку на компоненти і зберігання крові, а й займалися виробництвом її препаратів, зокрема, альбуміну. Після реорганізації, що відбулася 2019 року, увійшли до складу обласного центру крові, ставши його структурним підрозділом. Виробничий цех закрили, як це відбулося по усій країні, адже тепер виробництвом альбуміну займається приватна фармакологічна компанія. Із 98 членів колективу лишилося 40. Нині певні лікарські і лаборантські спеціальності є досить дефіцитні, тож стараємося висококваліфіковані кадри зберегти. Більша частина колективу – це люди, які не один десяток років віддали роботі на станції, молоді значно менше. Маємо потребу в нових кадрах, а ще – в оновленні обладнання, тож звертаємося до волонтерів з проханням допомогти.

Станція розміщується орієнтовно на чотирьох тисячах квадратних метрів, враховуючи підсобні приміщення, дизелектро- та помпову станції. Користуємося половиною цієї площі, тож неодноразово велися дискусії щодо подальшого використання вільних приміщень. Обласна рада переконана, що має бути цілісний комплекс у сфері надання медпослуг, тож, ймовірно, частину передамо ТМО, яке стане кластерною установою і потребуватиме розширення площі. У тісних умовах нині й екстерна медична допомога.

Наприкінці нашої розмови Володимир Панащук висловив бажання подякувати на сторінках газети усім донорам за їхню благородну справу, альтруїзм, небайдужість. Побажав усім міцного здоров’я, щасливої долі і переможного миру.

Валентина ТИНЕНСЬКА.

Коментарі
Поділитися
Головні новини
Реклама
keyboard_arrow_up