Уже другій рік Еліна Баландіна спить не у ліжку, як усі, а у кріслі, бо через хвору ногу і паралізований лівий бік, не може самостійно піднятись і ходити. Їй терміново потрібна операція, яка коштує чималих грошей, а їх хвора жінка не має.
У газету Еліну Дмитрівну примусила звернутися біда, а ще відчай і безвихідь. У понеділок вона зателефонувала з проханням, аби хтось з журналістів вийшов до машини, якою вона приїде, бо сама не подолає відстань у редакцію.
– Дякую сусідам, котрі завжди послухають, – каже немічна жінка з перемотаною ногою і показує у бік водія, який цього разу, як і у попередні, виручив та підвіз її куди треба. – Довго думала перш, ніж звернутися за допомогою до людей, бо ж у кожного є свої проблеми й біди, але…
Її розповідь схвилювала і розчулила, бо уявила, як важко доводиться їй, інваліду першої групи, самостійно виконувати звичну для нас домашню роботу – прати, готувати їсти, прибирати… Кожен рух потребує значних зусиль, а нестерпний біль проймає кожну клітинку тіла. А ще, хоч і сама практично немічна, вона піклується і доглядає 76-річну матусю, котра також ходить удома «по стінах» і з табуреткою.
Біда прийшла майже 15 літ тому, коли 30-річна Еліна потрапила в аварію: розбита голова, понівечене тіло, переломи й повна втрата свідомості. У реанімаційному відділенні центральної районної лікарні її підключили до апарату штучного дихання, а медики тільки співчутливо розводили руками: моліться, надія на Бога. І її мама молилася. Вона ні на мить не відходила від доньки, розуміючи безвихідь, дозволили їй постійно сидіти біля неї у палаті. Коли ж вирішили вимкнути апарат, бо Еліна вже деякий час не подавала ніяких ознак життя й довго не виходила з коми, попрохала реаніматологів: потримайте ще трохи… І невдовзі безнадійно хвора пацієнтка розпдющтла очі. Свій новий день народження вона святкувала на лікарнянім ліжку.
Опісля були кілька важких операцій, півроку лікування у медичному закладі й ще три місяці – вдома. Після найскладнішої операції їй паралізувало лівий бік. Еліна по-новому вчилася говорити й рухатися, а надію на одужання їй дав хірург Михайло Дудич, котрий їй підтримував, як міг.
Може помаленьку б тягнула Еліна Дмитрівна свою біду, та через значне порушення кровообігу, відрилися на лівій нозі нові виразки, шкіра всихалася й відмирала. Минулої осені два місяці пролежала у лікарні, а там кажуть: треба робити операцію і пересаджувати шкіру, бо інакше доведеться ампутувати ногу. Хто тоді догляне мою немічну неньку? – бідкається жінка, яка з мамою уже два роки сплять у крісах на кухні – так їм зручніше, бо з ліжка встати самостійно не можуть.
– Дякую усім медикам, котрі турбуються про мене, лікарю-дерматологу Василю Олянському, котрий підбирає різні мазі й завдяки їм ще трохи ходжу, – каже жінка. – За два тижні на лікування треба 400 гривень, а ще комунальні тягнуть, борг набрався за газ, але помаленьку його виплачую з пенсії, яка лише 1400 гривень. Щоб врятувати ногу, треба чималі гроші, та де їх взяти?..
Еліна Баландіна чекає на ваше милосердя, просить відгукнутися небайдужих людей і щиро надіється, що разом із вами подолає недугу. Зважте й на те, що їй важко пересуватися, тому не може зробити карточку і відкрити рахунок у банку.
Якщо вас зворушила доля цієї жінки, телефонуйте у редакцію за номерами: 2-28-61 або 2-29-90, а ми вже скеруємо вас туди, де дуже потребують милосердя і допомоги.
Тетяна АДАМОВИЧ.
