На головну Новини Доповнють один одного добром і любов’ю

Доповнють один одного добром і любов’ю

73

Уже понад 60 років день народження для Петра Франчука – свято подвійне.  Адже саме під час невеличкої вечірки з цієї нагоди,  у далекому вже 1960-ому,  хлопець познайомився з чарівною сусідкою зі студентського гуртожитку Львівського торгово-економічного інституту. А вже за рік Ізольда Яворська змінила дівоче прізвище на чоловікове. Розписуватися і гуляти  весілля поїхали до Шполи – на Черкащині із зятем хотіла познайомитися велика родина нареченої.

Ізольду з дитинства звикли оберігати всі рідні.Бо як же інакше, коли народилася вона  під час бомбардування, на вокзалі міста Воронеж. Тоді, у  грудні 1941-го сім’я, щоїхала в евакуацію, дорогою розгубилася по всьому Сибіру, але  згодом бабусі вдалося зібрати своїх близьких у Кемерово. Саме бабуся й обрала дитині таке вишукане ім’я, казала, аби не дражнили на вулиці. Післявизволення уже всі разом знову повернулися до Шполи. Однак Ізольда  з матір’ю до 1948 року проживала у Берліні, де у комендатурі її тато служив перекладачем. Ще під час війни, у військовому училищі, поляку Анатолію Яворському  порадили записатися  росіянином, мовляв, так уникнеш зайвих непорозумінь. Згодом, не зважаючи на перспективи щодо підвищення на службі, демобілізувався, повернувся на Черкащину, працював директором школи.

- реклама -

Дівчина, яку у сім’ї ласкаво називали Азою, з дитинства гарно малювала, і, закінчивши десятий клас,  вже було зібрала свої роботи, аби їхати з ними до  Київського художнього інституту. Однак в останній момент материн брат, знаний столичний архітектор, налякав великим конкурсом. Тому й рушила  до Львова, де, як виявилося, доля готувала їй зустріч із судженим.

Після навчання Петро Франчук  назавжди привіз молоду дружину до свого рідного міста. Оселилися спершу разом із його батьками, в невеличкому помешканні на початку вулиці Поштової, на цьому місці зараз магазин «Маяк». До речі,  незважаючи на повоєнні нестатки, майже неписьменні батьки Марія Лаврентіївна і Федір Павлович Франчуки зуміли прищепити своїм дітям прагнення до знань – обидва старших Петрових брати,  як і він,  здобули вищу освіту – Йосип став кандидатом хімічних наук, Павло – після «Львівської політехні» будував наш цукровий завод. 

Згодом молода родина  переїхала до гуртожитку на Ковельській, опісля одержали квартиру на Устилузькій. Роботи дипломованим фахівцям у 60-х вистачало. Петро працював у змішторзі, на міжрайбазі, у райспоживспілці, трохи, навіть, на Півночі, де не вистачало спеціалістів.  Був і товарознавцем, і директором кількох магазинів. Він організовував перший кафетерій у Володимирі, що працював на розі вулиць Шевченка і Ковельської  (зараз там магазин «Комп’ютерний всесвіт”).Це зараз відомо безліч способів та нюансів заварювання кави, а тоді, у 80-х, доводилося попоїздити, аби знайти й закупити різноманітні її види, навчити кадри, а кавомашину віз на таксі аж із Одеси. Із керівної посади й на пенсію вийшов. Колеги та друзі й зараз знають, що  до Петра Федоровича завжди можна звернутися не лише за життєвою, а й за юридичною порадою. Старша донька Марина називає батька юристом-самоучкою. Ще працюючи, він  дуже прискіпливо ставився до усіх правових питань, адже торгівля у часи радянського повального дефіциту була галуззюнепростою.  Згодом Петро Франчук відстоював права дітей війни і навіть виграв позов до Європейського суду,  за рішенням якого держава  мала виплатити йому та дружині відповідні компенсації та надбавки  до пенсії.

Його дружина починала трудову біографію у магазині «Тканини». А  після перемоги на конкурсі з оформлення вітрин її запросили  до художньої майстерні змішторгу, де й реалізувала свій мистецький хист. Завдяки  старанням Ізольди Анатоліївни та її неабиякому естетичному смаку міські магазини  вабили покупців гарними,  виразними й доречними розкладками товарів на вітринах. Діти пригадують, що вона колись мріяла, коли піде на пенсію, то буде малювати. На жаль, це не дуже вдається за домашніми клопотами. Однак материнські творчі гени успадкувала молодша донька Світлана. Після закінчення Львівського художнього училища імені Труша вона викладала художню вишивку у Ковельському профтехучилищі.Старша за фахом – технолог молочної промисловості.

-Завжди дивувалася, – розмірковує Марина Петрівна, –  як можуть разом уживатися наші батьки,  зовсім різні за характерами. Батько – енергійний, діяльний, справжній холерик, усе вміє зробити власними руками. Маючи  77 років, освоїв  комп’ютер і тепер вільно заходить на потрібні й цікаві для нього правові сайти.  Мама, навпаки, – спокійна, врівноважена, дуже добра.Так складалося, що до неї завжди тягнулися діти, спершу допомагала глядіти двох своїх молодших братів, потім народилисями, доньки, тоді четверо онуків, є вже і маленький правнучок. Ми знаємо, що можемо звернутися до тата з будь-якими  своїми життєвими чи навіть, виробничими проблемами.Мама завжди зрозуміє, ніжно пригорне, підтримає. Вдячні батькам за те, що нас із сестрою виховали гідними людьми, за те, що допомагають підняти на ноги наших  нащадків.

Як розповідають діти, на Різдво, Новий рік, Пасху  Ізольда Анатоліївна, бабуся Аза,  запікає м’ясо, готує свої фірмовий холодець і голубці.Обов’язково ставлять на стіл квашені помідори й огірки, що вдаються їй особливо пікантними. Солодкою випічкою займаються доньки.  Такі зустрічі у Франчуків – традиційні, трішки порушив їх лише короновірусний карантин. Та навіть він не застудить родинного тепла, що живиться доброю батьківською любов’ю. Її вистачає на усювелику і дружну родину.

Ірина  НАДЮКОВА.

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

10 + 5 =