У багатьох із нас є мрії. Але не кожен наполегливо, долаючи труднощі та нові й неочікувані виклики, йде до своєї. І хто її таки втілює – гідний того, аби стати прикладом для наслідування. А коли мрія однієї людини здатна здійснювати десятки мрій інших людей, то це варте захоплення. Щоб на власні очі побачити місце, де здійснюються мрії молоді з інвалідністю (і їхніх батьків), де вони разом відпочивають, займаються творчістю, грають ігри, спілкуються, розвиваються, ходять на екскурсії, ми поїхали у Львів. Там уже дев’ять років діє громадська організація «Майстерня Мрії», яку створила Анна Іванічева. Спершу денний догляд юнаків і дівчат з психічними порушеннями забезпечувався раз на тиждень, а зараз діяльність масштабувалася, і тепер у різних частинах міста діють два центри зайнятості для таких людей, готується до відкриття третій, а також створені два будинки підтриманого проживання, куди поселилася молодь, яка жила у закритих інституціях, психоневрологічних інтернатах і психлікарнях. Досвід львівської ГО щодо надання цих важливих соціальних послуг став цінним і для голови володимирської громадської організації «Берег надії» Олени Кандиби, яка склала нам компанію у цьому відрядженні, адже теж прагне, щоб на наших теренах запрацював подібний центр і докладає зусиль для його відкриття.
Соціалізація, дозвілля і навички самообслуговування
До денного центру зайнятості для молоді з інвалідністю від ГО «Майстерня Мрії», куди ми завітали для ознайомлення з організацією роботи, проводить офіс-менеджерка Христина, яка привітно зустріла нас біля будівлі. Підіймаємося на другий поверх. Заходимо до приміщення, що нагадує звичайну квартиру, тож виникає відчуття, наче ти вдома. Тепло, охайно, затишно. Тут облаштовані простір для творчості та різноманітних занять, кімната відпочинку, кухня, а також кабінет для працівників організації.
Ми навідалися у цей осередок у передобідню пору, тож побачили, як студенти (саме так тут називають молодь з інвалідністю, яка відвідує центр) поділилися на дві групи: одні виготовляли ялинкові прикраси у майстерні, інші на кухні готували обід.
Зі студентами, які займалися творчістю, працювала Людмила, теж студентка, але уже одного з львівських вишів, котра проходить у закладі практику. Вона й почала знайомити нас з відвідувачами майстерні.
«Це Юрій, який мешкає в одному з наших будинків підтриманого проживання, а це Богдан – він сьогодні у нас вперше (осиротівши, щоб не потрапити в будинок для літніх людей, у рідному Ковелі, приїхав сюди на підтримане проживання), це Льоня і Яна, а це Данило, який живе у центрі «Емаус» при Українському католицькому університеті. Він зараз засмучений через трагічну новину про смерть татового друга у Польщі…», – доки нас знайомлять з іншими студентами, дівчина Яна підказує, що є ще Юліан, який у той день відсутній, бо йому видалили зуб мудрості…
Цей денний центр зайнятості відвідують 14 молодих людей з психічними порушеннями, та одночасно збирається не більше десяти осіб. Їх приводять сюди батьки, а троє резидентів, тобто ті, які мешкають у будинках підтриманого проживання, Юрій, Микола і Михайло, приїжджають громадським транспортом. Данила приводять асистенти з «Емаусу».
Свою роботу центр розпочинає о десятій годині, заняття тривають до 16.00, у п’ятницю – до 15.00. Тут працюють згідно з розкладом – інформація про плани на тиждень записана на великій дошці, щоб ті, хто вміють читати, у будь-який момент могли з нею ознайомитися, іншим її зачитують працівники. Серед традиційних заходів – ранкове коло, під час якого співають разом пісень, кожен розповідає про те, чого б хотів попросити й за що подякувати, діляться, як минув учорашній вечір чи нинішній ранок. Далі проводяться творчі майстеркласи, заняття фізичними вправами, музична терапія, екскурсії та чимало інших заходів.
Щодня чергові, а це двоє-троє студентів, готують під наглядом працівниці центру (її посада в організації – асистентка) обід у кухні-майстерні. Зазирнули туди й ми та не втрималися, щоб не запитати студентів, які страви вони люблять готувати найбільше?
«Ми любимо макарони і каші», – відповідають ті навперебій, а асистентки додають, що меню складають заздалегідь, воно дієтичне й попередньо узгоджене з батьками. У раціоні – гарячі страви, які готують у мультиварці, салати та чай. Періодично студенти вирушають в один з будинків підтриманого проживання, де повністю обладнана кухня, й там разом куховарять, втілюючи свої кулінарні фантазії, і навіть печуть торти.
Почергово студенти денного центру зайнятості виконують певні «побутові» обов’язки – миють посуд після обіду, виносять сміття, адже таким чином навчаються самообслуговуванню.
У цій майстерні дуже тепла атмосфера. Колектив працівників дбає про потреби кожного студента. Тут їм надають право вибору – займатися спільним із іншими заняттями, чи побути у спокої. Акцентують на розвитку самостійності та відповідальності, навичок дружби і взаємодії. І така організація дуже потрібна молоді – студенти Яна, Микола і Юра натхненно розповідали нам, що із задоволенням відвідують центр і що їм тут дуже подобається.
Як створилася «Майстерня Мрії» і її шлях до успіху
Очільниця ГО «Майстерня Мрії» Анна Іванічева розповіла, що упродовж п’яти років працювала в організації, яка надає послуги денного догляду для молоді з інвалідністю.
Розуміла, що запит суспільства на такі послуги зростає, а осередків, де їх можна отримати не вистачає, тож і вирішила відкрити простір, де люди з інвалідністю могли б розвивати свій потенціал, знаходити друзів та опановувати нові навички.
«Щороку підлітки закінчують школу й опиняються в ізоляції. Потрібно змінювати це. У мене була ідея, моральний ресурс, підтримка сім’ї, тож я покинула роботу, яка давала певну стабільність, й узялася реалізовувати свою мету. У 2015 році ми ще з кількома однодумцями зареєстрували громадську організацію. Майже рік тривав пошук приміщення. Ми стукали в різні двері, шукали варіанти. З останньою надією звернулися в управління соцзахисту і його керівниця нам запропонувала вільну площу – дві кімнати на порожньому поверсі у центрі обліку бездомних людей. Близько пів року оформляли документи на право оренди та проходили необхідні процедури. Нам пощастило, у приміщенні був непоганий ремонт, тож постало питання облаштування меблями. Розмістили оголошення у соцмережах і на нього відгукнулися представники іншої організації, які допомогли облаштувати простір. Власними силами ми купили деяку побутову техніку. Цього було достатньо для відкриття», – розповідає Анна.
Спершу денний центр зайнятості працював один день у тиждень. Робота на волонтерських засадах проводилася п’ять років. Анні допомагали її друзі.
«Ми намагалися розвивати соціальне підприємництво. Зараз я б так не робила, бо дуже важко одночасно приділяти увагу і громадській організації, і бізнесу. У нас була ідея виготовлення карпатських чаїв. Спершу планували пів року заготовляти трав’яні збори в Карпатах, а інші пів року їх фасувати. Та коли молодь почала відвідувати центр, ми побачили, що їм потрібні зовсім інші речі – соціалізація, розвиток побутових навичок. Тому переформатували ідею: знайшли травників, які заготовляли сировину для чаю, а ми в організації усе пакували. З часом зрозуміли, що цей бізнес потребує багато сил, а в нас у пріоритеті розвивати соціальну складову», – ділиться очільниця ГО.
Та саме завдяки реалізації карпатських чаїв Анні вдалося зібрати трохи грошей, тож вона опублікувала інформацію про вакансію. Так до неї приєдналася Галина Штогрин. Розділені обов’язки вивільнили час для написання й реалізації грантових проєктів. Завдяки цьому згодом змогли узяти на роботу ще трьох людей. А з часом діяльність розширилася, збільшився і штат працівників, зараз їх 27. А студентів і резидентів 25.
Молодь в майстерню почала приходити завдяки «сарафанному радіо» – батьки студентів рекомендували організацію іншим, адже з роками «Майстерня Мрії» здобула довіру в громади, підтримку влади. І коли оголошували про відкриття наступної майстерні – уже була черга охочих її відвідувати.
«Коли ми тільки починали працювати, відвідування центру було безоплатним. Морально важко було переходити на встановлення символічної плати за надання послуг. Зараз є фіксована плата за місяць. Кошти спрямовуються на зарплатню, комунальні послуги та інше», – пояснює Анна.
Звісно, цих невеликих фінансових ресурсів не вистачає для повноцінної діяльності організації. Підтримують донори, благодійники. Щоб проводити більше заходів для своїх підопічних, ГО реалізовує грантові проєкти.
Цікавимося в Анни, що найважче в організації та діяльності такого осередку для денного перебування молоді з інвалідністю?
«Найважче сформувати хорошу команду. Ми запрошуємо на роботу людей, розміщуючи оголошення в інтернеті, і самостійно їх навчаємо, охоче беремо участь у тренінгах для колективу, деякі маємо на постійній основі від закордонних колег. Ще одним викликом є постійна нестача грошей, бо скільки б їх не було, завжди можна придумати, що на цю суму зробити корисного. А ще заважають працювати стереотипи, які є в суспільстві», – ділиться керівниця «Майстерні мрії».
Окремо зупиняємося на питанні комунікації з батьками.
«Ми не батьківська організація, у нас працюють кілька мам, але це, радше виняток. Бо такі центри створені і для того, щоб дати батькам можливість працювати, чи переключитися на інші справи, доки їхні діти у центрі. Коли до нас проходить новий студент, ми з батьками укладаємо договір, де прописані обов’язки обох сторін, також просимо заповнити анкету, у якій запитуємо про харчові заборони, ліки, які приймаються, що може рознервувати і що заспокоїти, які вподобання у їхньої дитини, як проходить день вдома. Щомісяця проводимо батьківські збори, розповідаємо про те, що відбувається в організації, які новини, які здобутки кожного. Крім того, коли батьки приводять своїх дітей вранці, асистенти запитують про те, як минув час вдома, а коли забирають, то розповідають, що відбувалося в майстерні. Раз на три місяці у нас спільні виїзди на природу чи екскурсію. Комунікація з батьками важлива. В один дуже важкий період, коли ми думали про закриття, саме батьки підтримали нас, озвучили ідею підняти плату за перебування. Крім цього, вони виготовляють вироби й долучивши поробки молоді, проводять ярмарки», – розповідає Анна.
Ми розпитали керівницю «Майстерні Мрії» про чимало сторін діяльності організації, нюанси роботи. Їхній приклад може бути корисним і нашій громаді, яка теж має потребу в облаштуванні подібного осередку для молоді з інвалідністю. Наш «Берег надії» уже згуртовує жителів Володимира і сусідньої Зимнівської громади за спільними заняттями по дві години тричі у тиждень, але прагне розширювати свою діяльність і може власними силами створювати центр денної зайнятості, про що ми уже розповідали на сторінках газети. Але найперше, потрібно знайти приміщення. Тож просимо вас, шановні читачі, підказати, де у нашій громаді є житлові й складські будівлі, які стоять пустками, які можна перетворити у затишний центр денного перебування для підлітків і молоді з інвалідністю.
Валентина ТИНЕНСЬКА
Матеріал підготовлений завдяки фінансовій підтримці Української Асоціації Медіа Бізнесу за гроші «Німецького Фонду Маршалла з США» та «Українського Медіа Фонду»
