Іще кілька років тому володимирчанка Ірина Пчолкіна, яка тепер мешкає у Львові, не замислювалась над розумним використанням природних ресурсів, сортуванням сміття та зменшенням кількості відходів. Тепер екологічна відповідальність стала невід’ємною складовою життя її родини, яка для багатьох є взірцем того, як щодня можна вносити маленький вклад у збереження нашого спільного дому – Землі. 

Щодватижні автівка наповнюється сміттям

- реклама -

Уже півтора року, як Ірина сортує сміття. До такої думки спільно дійшли з чоловіком Ігорем після того, як переглянули документальні фільми «Дім» та «Дім-2», з яких більше дізнались про екологічну катастрофу, що загрожує планеті. Відтоді молоде подружжя почало вивчати це питання, усе більше переконуючись, наскільки масштабною та глобальною є ця проблема. До сліз Ірину доводили світлини та відеоролики з тваринами і птахами, які загинули через те, що заплутались у смітті або ж наковтались пластику. А поїздка на Грибовицьке сміттєзвалище, що поблизу Львова, шокувала величезними сміттєвими горами.

«Для Львова ця тема є особливо актуальною після сміттєвого колапсу, який розпочався тут у 2016 році. Відтак усе більше містян вчаться, як максимально зменшити кількість відходів та правильно сортувати сміття, що не може не тішити. Хоча спочатку, коли казала друзям та рідним, що починаю сортувати сміття, більшість не вірили, що з цього взагалі щось вийде», – розповідає Іра.

Та недаремно кажуть, що той, хто хоче, то шукає можливості, а хто не хоче – лише відмовки. Почавши із відокремлення пластику, який викидали у спеціальні контейнери, подружжя почало ще скрупульозніше сортувати сміття, яке тепер вивозять на сортувальну станцію, що неподалік їхнього дому. До відходів, які на станції можна розподіляти по двадцяти п`яти контейнерах, є чіткі вимоги – усе сміття має бути чистим. Тож перед тим, як викинути пляшку чи якийсь пакет, його обов’язково миють та сушать.

До цього Ірина привчає і своїх сусідів у багатоквартирниму будинку – із власної ініціативи вона встановила у під’їзді декілька окремих коробок для скла, пластику, картону, тетрапаків, кришок, пакетів та стаканчиків, які відвозить на сортувальну станцію щодватижні, ущерть наповнюючи свою автівку сміттям. За це вона не отримує жодної копійки, адже сортувальний центр «Зелена коробка» – це суто соціальний проект, метою якого є зростання культури сортування сміття та зменшення сміттєзвалищ.

Менше купуєш – менше викидаєш

Та порятунок планети залежить не лише від ефективного сортування сміття, а й від зменшення кількості відходів, зазначає Ірина. Це є головною складовою популярної серед екоактивістів філософії «zero waste», що перекладається з англійської як «нуль відходів». Аби менше продукувати сміття – потрібно менше купувати речей, без яких можна обійтись, а тим паче, якщо вони виготовлені з таких матеріалів, що не переробляються та приносять шкоду навколишньому середовищу.

«Спершу зрозуміла, що надто багато купую пластикових пакетів, яких накопичилась уже ціла торба. На те, щоб нарешті використати їх, у нас пішов цілий рік! – ділиться Ірина. – Пакети, які відтепер завжди ношу з собою, здаю на переробку лише тоді, коли вони зношуються. Для круп, які купую на вагу, фруктів та хліба – на все маю окремі торбинки. А м’ясо у тих магазинах, де це дозволено, прошу класти у мій пластиковий контейнер. Лише тепер зрозуміла свою маму, яка завжди ходить за покупками із власною торбинкою, роблячи це, як виявляється, не лише для економії».

Ніколи не купує Ірина ковбасні вироби у вакуумній упаковці, а також молочну продукцію у білих пляшках, бо такий пластик не переробляється. Не користується і пластиковими трубочками для напоїв та не купує воду у пляшках, бо бере свій стаканчик з дому. Це ж стосується і «кави з собою» та напоїв у кінотеатрі, де вже не дивуються, коли дівчина просить налити колу чи каву у її тару.

Попри поширену думку про те, що поліетилен – це зло, Ірина вважає, що краще користуватись одним пластиковим пакетом протягом тривалого часу і потім здати його на переробку, аніж кількома паперовими. Адже таке, здавалося б, екологічне пакування приносить ще більше шкоди, бо ж для виготовлення паперу потрібно зрізувати дерева. Саме для того, щоб врятувати «зелені легені планети», і вигадали поліетилен, тільки от люди цим користуються безконтрольно і неощадно.

«Усе, що ми викидаємо, – це є тим повітрям, яким потім дихаємо. Не раз дивуємось з Ігорем, що людям набагато легше перерахувати гроші на лікування хворих на рак легень, аніж зробити щось корисне для навколишнього середовища, щоб таких людей стало менше. У Володимирі, до речі, у порівнянні зі Львовом, повітря набагато чистіше, тому коли приїжджаю до батьків, не можу надихатись», – зауважує дівчина.

Для своїх володимирських друзів та підписників її сторінки в інстаграмі, яку Ірина веде дуже активно, вона навіть відзняла відео, де у нашому місті можна здавати сміття на переробку. Постійно сортують сміття і у бістро та у магазині «Ірена», які належать її мамі. За виручені кошти працівниці купують необхідні для господарства речі – швабри, миючі засоби тощо.

Хто є справжньою жертвою моди

Відповідальне ставлення до екології проявляється не лише у сортуванні сміття та виборі продуктів у правильній тарі, а і в економії ресурсів – аби менше використовувати пального, подружжя Пчолкіних намагається ходити пішки, а авто перевели на газ. Те ж саме стосується і інших енергоресурсів.
Окрема історія – придбання одягу. Для Ірини, яка недавно опанувала нову для себе професію стиліста, це особливо болюча тема. Каже, що їй «відкрив очі» на модну індустрію, яка приносить шкоду екології не менше, ніж харчова промисловість, документальний фільм «Реальна ціна моди». Тепер вона намагається оминати такі популярні масмаркети, як Bershka, Mango, ZARA, Pull and Bear, Stradivarius та інші, адже для вирощування бавовни в Індії вони використовують дуже багато пестицидів.

Окрім цього, виробництво тканини вимагає великої кількості води, яка потім забруднює річки та інші водні артерії. Через це у містах, де є текстильні комбінати, люди хворіють на рак та народжують дітей з численними вадами. При пошитті одягу використовується дешева робоча сила – індійські жінки змушені гнути спину за швейними машинками у нелюдських умовах, за три долари на день. Через те, що одяг щороку у світі викидається тоннами, його везуть як гуманітарну допомогу в Африку. Але там його вже настільки багато, що утворюються цілі острови з одягу.

Тож Ірина почала шукати для себе альтернативу і знайшла чимало цікавих українських брендів. Купуючи одяг, обирає такий, що буде носитись, як мінімум, два-три сезони, тому надає перевагу якісним речам базового гардеробу, а «трендовості» образу додає аксесуарами. Щоправда, зізнається Ірина, має один «гріх» – ідеальні джинси для себе досі може підібрати лише у Mango та ZARA.

Карантин для того, щоб замислитись

З ініціативи чоловіка, якого Іра жартома називає «Аграрієм Сергійовичем», подружжя Пчолкіних часто висаджує молоді дерева – на їх рахунку уже близько двох десятків дерев, які посадили у Львові. Під час карантину молоде подружжя теж не сидить без діла – висадили удома уже цілий розсадник хвойних дерев із насіння шишок.

«Ще до початку пандемії коронавірусу не раз замислювалась над тим, що світ став аж надто швидким – навіть якщо на день лишитись удома, то потім відчуваєш, як сильно відстав від світу. Мені здається, що Земля нас хотіла трохи зупинити.

Населення планети зростає надто стрімко,через що основною проблемою екології є перенаселення. Тож як не жорстоко це звучить, зараз Земля певним чином очищується. Сподіваюсь, що пандемія спонукає нас замислитись над такими речами, а також відволіче від гонитви за фінансовими ресурсами, аби переоцінити справжні радощі життя», – підсумовує Ірина.

Тетяна ІЗОТОВА.

 

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

1 × чотири =