На головну Новини Етнографічна колекція з родинного горища

Етнографічна колекція з родинного горища

49

Художниця і викладачка педагогічного коледжу Леся Мартинюк нещодавно взяла участь у відкритті виставки «Ой радуйся, земле» у Закарпатському музеї народної архітектури і побуту в Ужгороді. Там вона представила приватну етнографічну колекцію – вишиті сорочки з Волинського Полісся, можливо, із Холмщини.

Ці цінні речі були знайдені під час перекриття даху будинку уже покійної матері Лесиного чоловіка забужнячки Євгенії Мартинюк. Жінка разом з родиною була переселена сюди під час горезвісної операції «Вісла» з польського села Уханька. Той вузлик із вісьмома сорочками – це ніби справжній скарб, яким тепер пані Леся дорожить, ще досі нікому його не демонструвала, а тепер, на запрошення великого шанувальника мистецтва, мецената і колекціонера, нашого земляка, але вже давно й ужгородця, Юрія Діка відвезла показати закарпатцям.

- реклама -

У колекції Лесі Мартинюк також мамині та бабусині вишиванки. Зі знайденими сорочками з того чарівного вузлика довелось трохи побавитись, адже від довгого перебування там, на горищі, вони зробились майже чорними. За порадою однієї з колег їх довго вимочувала у кількох водах, аби жовтизну й чорноту акуратно змити, був острах, що від тертя вони можуть просто розсипатись.

Сорочки не барвисті, на них чорна і червона вишивка, є кілька парних сорочок, підліткові. На подолі чоловічої і жіночої вишиванок однієї з пар містяться однакові символи, імовірно, ініціали власників або ж якісь інші знаки, тепер невідомо. Часто трапляється сигма – символ великого змія, зародку життя, вічного життя. Пані Леся давно відома писанками і вишиванками власної роботи, вона також викладає у коледжі декоративно-прикладне мистецтво, тож активно цікавиться символами, а у вишивці і у писанках вони часто є однаковими.

Відправляючи колекцію в Ужгород «Новою поштою», художниця дуже хвилювалась, чи дійде вона, чи все збережеться. А потім, коли вже сама прибула на відкриття і побачила усе акуратно розвішеним на манекенах, заспокоїлась, що її скарб потрапив до дбайливих рук. До деяких сорочок вона встигла підібрати спідниці, деякі так і виставлені без нижньої частини костюму.

Колекція, без сумніву, шикарна. Нею щиро зацікавились і ужгородці. Виставку «Ой радуйся, земле» уже відвідало чимало шанувальників мистецтва, поважних персон Закарпаття, зокрема і консул Угорщини. Поки що виставка діятиме до 24 лютого. Разом із реліквіями Лесі Мартинюк на ній представлена також кераміка Магдалини Пуглик-Белень та картини художниці Вікторії Грабар. Усіх цих талановитих людей полюбляє вишукувати, разом збирати і в майбутньому підтримувати організатор виставки Юрій Дік. На його рахунку чимало розкручених митців.

Кілька років тому у Володимирі-Волинському Юрій Дік організовував всеукраїнський пленер, який тут діяв поза традиційним міжнародним, який проводиться зазвичай у місті щороку. Тоді Володимир відвідало чимало знаних художників з усієї України, саме там і відбулось знайомство Лесі Мартинюк із меценатом. Привозив він сюди і виставку художника Василя Красьохи. А у тепер рідних йому Карпатах також часто збирає художників на пленери. З найближчих планів – організувати пленер «Напровесні» на Світязі.

Ну а Лесю Мартинюк тепер закарпатці знову запрошують до себе, можна і разом зі студентами. Хочуть побачити її писанки, сподіваються, що вона дасть там кілька своїх майстер-класів. Вона каже, що виношує уже задум створення писанок до теми «Зірка Вифлеємська». Традиційно ми звикли, що писанки пишуть до Пасхи, але колись у предків і новий рік був весною. Тож можна було і до зимового новорічного циклу писанки прив’язати. Чому б і ні? Леся Мартинюк нині над цим міркує.

Світлана КОШИРЕЦЬ.       

 

 

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

три × три =