Науковиця, письменниця і журналістка Олександра Шутко дослідженням теми жінок-українок, які стали впливовими особами Османської імперії займається уже давно. У першій книжці дослідила міфи та реалії про Роксолану, а згодом написала адаптовану для дітей біографію цієї непересічної жінки. Крім того, дослідниця переклала і видала майже усі відомі листи Роксолани.
Вивчаючи історію українських султан, Олександра відкрила для широкого загалу українців постать Хатідже Турхан і написала про неї біографічний роман у трьох книгах. Зрештою занурилася у дослідження самого феномену жіночого султанату, йому присвятила найсвіжіше видання – «Жіночий султанат: Влада та кохання». Про величних султан-українок розповідала на презентації своїх книг у книгарні «Є». Ми записали найцікавіші тези.
Роксолана була не лише дружиною Сулеймана Пишного і матір’ю його спадкоємця Селіма ІІ, але також соціально активною жінкою, яка брала активну участь у міжнародній політиці. Іноземні посли у своїх листах називали її імператрицею та королевою. Вона листувалася з європейськими і східними монархами.
Листи Роксолани, яких нині відомо дев’ять, – це безцінне джерело інформації про неї, про те становище, яке вона займала в Османській імперії, про вплив, який мала на внутрішню і зовнішню політику держави.
Навіть із самого почерку можна багато чого відчитати. Так Роксолана була здібною до мов і, очевидно, швидко опанувала арабську, точніше, турецьку османську. Листувалася нею, а також латиною. Однак якщо для арабських мов характерне широке, вільне письмо – літери розташовані доволі далеко одна від одної, – то Роксолана писала дуже нетиповим для нього, щільним почерком. Так, як пишуть, наприклад, слов’яни. Звідси з високою долею ймовірності можна припустити, що вона була письменною з дитинства, тобто ще до того, як її забрали в полон, вміла писати українською.
Роксолана вела не лише офіційну, а й секретну кореспонденцію. Наприклад, написала таємного листа до Ізабели, королеви Угорської.
В Османській імперії дуже добре працювали соціальні ліфти: колишній раб міг дослужитися до титула візира, а рабині народжували спадкоємців престолу. І були це чужоземки, адже, за Кораном, мусульманку не можна було зробити рабинею.
Роксолані вдалося зробити те, що не вдавалося численним її попередницям. Більше 150 років султани не одружувалися зі своїми наложницями, навіть тими, які народжували синів-первістків. Роксолана домоглася, аби Сулейман взяв із нею офіційний шлюб, ще й влаштував пишне святкування.
З чужоземними монархами Роксолана обмінювалася не лише листами, а й подарунками. Так, привітавши польського короля Сигізмунда ІІ Августа з підписанням мирної угоди з османами, вона надіслала йому доволі інтимний дарунок – власноруч вигаптувані рушнички, кальсони та сорочку. А от коли перська принцеса запропонувала їй найкращий килим (мовляв, скажіть тільки розміри і колір – і наші майстри його створять), Роксолана дещо зверхньо відмовилася – дякуємо, мовляв, та у нас всього вистачає.
Не менш впливовою султаною-українкою, про яку в Україні натомість знають зовсім небагато, була валіде Хатідже Турхан, Надія з Поділля. Її син Мехмед ІV із армією дійшов до завойованого ним 1672 року Кам’янця (нині Кам’янець-Подільський), а потім до Хотина. До речі, у той похід нібито разом із султаном ходила валіде Хатідже Турхан та його хасекі, фаворитка, Гюльнуш. Ці військові перемоги над польською шляхтою на Поділлі султан здійснив за присутності гарему й у союзі з українськими козаками гетьмана Петра Дорошенка.
До гарему Хатідже Турхан потрапила юною дівчиною – 12-річною її викрали з рідного Поділля кримські татари. І судячи з її почерку, типового для османів, писати навчилася уже в Туреччині. Перші роки їй велося несолодко, мусила боротися за владу зі своєю свекрухою. Після смерті чоловіка, султана Ібрагіма І, стала фактично регенткою при неповнолітньому сину-султану Мехмеду ІV. У цей період їй теж доводилося, доволі жорстко, відстоювати свою владу.
На відміну від Роксолани, яка тим, що діялося на рідних для неї землях особливо не переймалася, Хатідже Турхан цікавилася Україною, заступалася за козаків, допомогла гетьману Дорошенку отримати протекторат її сина, об’єднатися у походах.
Про ще одну султану з України відомо зовсім небагато. Українка Марія, тобто Шехсувар (у перекладі – вправна вершниця) була п’ятою дружиною Мустафи ІІ і матір’ю його сина Османа. На жаль, точна дата і місце її народження невідомі. Після смерті чоловіка Мустафи ІІ вона разом зі своїм оточенням, донькою Емметулах та малолітнім сином Османом, який був другим претендентом на трон, мусила перебратися до Старого палацу. Там її кавування одного разу призвело до великої пожежі, що зруйнувала покої гарему та хамам.
У гаремі османських султанів були ще сотні, а то й тисячі українок, імена яких ми не знаємо. У XVII ст. в султанських гаремах була справжня мода на українок із Наддністрянщини, тобто Поділля, адже краса тамтешніх жінок вражала.
Чому історії султан-українок для нас такі важливі? Бо вони вкотре підтверджують силу українських жінок, які, потрапивши у чужі краї, вміють не тільки вижити, а й досягти вершинвлади, впливовості, успішності і визнання.
Віталіна МАКАРИК.
