На головну Інтерв'ю Фермерська філософія Юрія Михальця

Фермерська філософія Юрія Михальця

572

Вперше в Україні цього року відзначають професійне свято фермерів. Про становлення і розвиток цієї сфери, проблеми та навіть філософію фермерства розмовляємо із Юрієм Михальцем, який заснував своє господарство ще 27 років тому. Хоч він і зізнається, що в літню пору фермерам не до святкування, та все ж вітає колег із визнанням на державному рівні та бажає усім гарних врожаїв, достатку і міцного здоровя для нових звершень.

   – Юрію Борисовичу, фермерство – ваш фах, чи покликання душі?

- реклама -

–  Освіта у мене відповідна, за спеціальністю я – інженер з автоматизації технологічних процесів сільськогосподарського виробництва. Уже в ті далекі роки ми вчились на базі мікропроцесорної техніки, це були перші кроки до комп’ютеризації галузі. Пригадую, колись у молодості мені  один парткерівник сказав: «Ти не знайдеш роботи за фахом». Але, як бачите…

Щодо покликання, то мій дід ще за Польщі був землеробом, досі зберігаю засвідчені у 1890-1894 році царським нотаріусом у місті Влодава документи про «морги землі», які йому належали. При вимогах влади приймати польське громадянство дід, на відміну від своїх братів, відмовився, перебравсь сюди, за Буг, втративши все господарство, але не зраджуючи українській ідентичності. А десь у роках 70-х, пам’ятаю, йому дозволили відвідувати родину у Польщі. Брав із собою й мене малого. Їздили на місяць на жнива. Там і полюбилась мені та важка, але достойна хліборобська праця. Тож фермерство для мене – справа і для заробітку, і для душі.

   – Чи не боялись починати таку нову для себе і для країни справу?

– То були часи змін – початок 90-х.  Уже мав певний досвід у сільському господарстві, хоч і був міським жителем. Свого часу працював у «Райсільгоспенерго» – наші бригади обслуговували усі ферми в колгоспах району, а їх було чимало – від ВРХ до качиних, там встановлювали освітлення, підігріви, працювали на інкубаторній станції. Сім років віддав роботі у комсомолі, але переважно спілкувався із трудовими колективами тодішніх колгоспів. А ще завжди був відкритий до чогось нового – у мене навіть комп’ютер з’явився у одного з перших у області, придбав його за тодішні дві тисячі доларів, правда долар коштував 90 копійок у 1988 році.

А коли у районі розпочався проект зі створення фермерських господарств,  у 1993 році зробив те, у що ніхто не вірив. Тесть, який більшу частину життя працював на керівних посадах у колгоспах, не хотів миритись із тим, щоб його донька з міста поверталась у село. Деякі знайомі думали, що я просто жартую. У той час уже створювались подібні господарства в усіх сільрадах, лиш у П’ятиднях не було жодного. Я й прикинув, що землю слід просити там. Попри заперечення тодішнього голови сільради Миколи Калити написав заяву на виділення мені 50 дозволених гектарів для обробітку, переконав у цьому сільських депутатів на сесії, і врешті отримав 34 га орної землі у «неперспективних» Хрипаличах та гектар під забудову, який теж спочатку використав як поле. На кошти десятимільйонного кредиту, який оформив у банку «Україна», придбав трактор, два причепи, плуг, культиватор, сівалку і будку для зберігання інвентаря. У перший рік засіяв 30 гектарів ячменем, на чотирьох посадив цукрові буряки, а гектар відвів під гірчицю – насінням з цього клаптика згодом щоосені після збору урожаю засівав поля сидератами.

   – Але ж господарювання часто перепліталось із адміністративною діяльністю…

– Так, у 1999 році мені довірили очолювати управління сільського господарства РДА. Колеги по фермерській справі раділи спочатку, що можна буде на рівні району впровадити перевірені у господарствах прийоми. Але то були складні часи, розвалювались колгоспи та інші підприємства галузі, з людьми не розраховувались за здане молоко чи буряки, район загалом мав перед державою 7 мільйонів боргу. Щоб втриматись на плаву,  запропонував нечуване тоді бізнес-планування для колгоспів, проаналізував їхні технічні можливості, необхідні темпи росту за всіма показниками. Під власну відповідальність розподілили між господарствами матеріальне постачання, що надійшло з області. Так вдалось запобігти їх банкрутству. Але вже тоді розумів сам і переконував у цьому людей, що майбутнє – за реорганізацією, поділом на дрібні господарства. Та прогресивні ідеї не були «зручними» для керівництва, не подобалось і працівникам управління сільського господарства від статистів переходити до менеджменту галузі, тож довелось піти з посади мені.

Вдруге повернувся в РДА уже її керівником у 2005 році. На той час обробляв 150 гектарів землі, а держслужба змусила відійти від справ. Тоді на перше місце вийшла робота, було модернізовано майже усі котельні шкіл району, газифіковано 14 населених пунктів, побудовано водогони у 17  селах. А газову трубу навіть у Польщу вивели. Проект ПРООН мали перші у області… .

Коли  прийшов на посаду, у районі облогувало чимало земель, доводилось шукати, хто б згодився її обробляти, це зараз за кожен наділ сперечаються. Тоді, щоправда, не раз претендували на землі заїжджі, але моя позиція була принциповою  – чужим не роздавати. Собі ж за час роботи у адміністрації, теж не взяв ні клаптика, навіть трохи втратив – зараз обробляю 114 гектарів.

   – Що росте на ваших полях і чи доводилося змінювати напрями сільгоспвиробництва?

– Ця сфера дуже динамічна.  Пробував багато варіантів, щось приживалось, а щось відкидав. Уже років три не сію цукрових буряків, хоч і мав дієву технологію їх вирощування, цукор невеликим господарствам все важче стає збувати. Була у нас кілька років гарна полуниця, але нестача робочих рук давалася взнаки. Господарства, які зупинились на вирощуванні цієї ягоди, змушені звозити сезонних працівників навіть із сусідніх районів.

Зараз найбільше практикуємо вирощування зернових, картоплі, а також кукурудзу на зерно і сою. Оскільки після збору врожаю залишаються лишки з цих культур, то перейшли і до розведення свиней. Вирощували їх без біодобавок, поголів’я було і до п’яти десятків, але знов-таки важким є питання збуту.

Знайомий із Закарпаття колись привіз мені шість овець, зараз їх уже 15, для них збудовані кошари, а недавно завів кілька кіз, вже й перший сир з їхнього молока родина скуштувала. Звичайно, не обходиться у господарстві без курей, раніше молодняк купували, а цьогоріч обладнав інкубатор –  інженерські навички й стали у нагоді. Створив його з шафи-вітрини для пепсі-коли – усе автоматизовано.

Є й невеликий садок з поливом, де вирощуємо ягоди і фрукти для себе. Дружина хоч і освітянка, не цурається роботи у теплицях, помідори, огірки, усіляка городина  – усе на ній. А для душі завів собі коника. Він ні разу не ходив за плугом, навчений лише під сідло.

   – Коли слухаєш вас, професія фермера здається якоюсь навіть романтичною…

– Не люблю слова «фермер», чомусь назвали нас так по-американськи. Мені більше до душі польське «рольнік», зразу зрозуміло, що людина працює на землі. Вважаю, що філософія фермерства має соціальне спрямування.  Це робота, зайнятість для великої родини, її благополуччя, а потому – податки у місцевий бюджет, розвиток села, в глобальному сенсі – продовольча безпека держави. Адже саме малі господарства виробляють той продукт, який на європейський лад називаємо екологічно чистим.

Сьогодні ж сільське господарство віддане великим підприємствам, для яких це просто бізнес. У дилемі виробляти продукт для споживання чи просто валовий продукт агрохолдинги обирають друге. В управлінні сільського господарства застав іще часи, коли колгоспникам за збори урожаю 35 центнерів з гектара давали медалі, а тепер і 90 – не межа.

Працював з Миронівським інститутом, разом з Євгеном Колачем відкривали науково-дослідне господарство, де селекціонери були на вищому рівні. Зараз більшість сільгосппідприємств застосовують інтенсивні програми для збільшення врожайності. Для цього зерно, а це живий організм, «годують» нітратами, нітритами, за допомогою технологій скорочують стебло, для знищення шкідників застосовують хімію. Сортове насіння, що дає гарантований результат, потребує втручання – генної модифікації. Частину зібраного урожаю, як колись, тепер на насіння не лишають. Такий спосіб виробництва неприйнятний для малих господарств, що дбають про якість продукції, фактично ми не витримуємо конкуренції з великими агрофірмами.

   – Ви були першим головою Асоціації фермерів району. Що давала ця громадська діяльність?

– Вважаю відстоювання своєї позиції необхідним елементом будь-якої справи. Тоді, від початку 90-х до середини двотисячних, Асоціація мала дійсно визначальне значення, нас чули на рівні держави. Тож і солярка для фермерів була трохи дешевша, і податки посильні. Колись делегацією навіть ходили до Кучми, добивались спрощення звітності, запровадження єдиного податку, заснування Фонду підтримки фермерства,  дорадчих служб. І всього цього вдалось досягти.

Особисто брав участь у шести всеукраїнських з’їздах фермерів, працював з обласним відділенням Асоціації, за моєю ініціативою згодом в єдиному Володимир-Волинському районі прийнято на посаду працівника, що займався питаннями цього об’єднання, зокрема, логістикою, пропонував я забезпечити для фермерів і централізоване бухобслуговування, що значно спростило би діяльність. А ще фахове спілкування фермерів, обмін досвідом, в тому числі і з польськими колегами, є безцінним і потрібним.

Тепер теж є багато проблем – фактично вбивчим для фермерства є ПДВ, бо це тимчасовий податок, а в сільському господарстві часові рамки виробництва продукції дуже розтягнуті, нестабільні, ми ж залежимо від погоди, цін на продукцію. Скажімо, на днях  реалізував урожай, у який вкладати почав ще восени 2018 року.  Як при такому часовому циклі щомісяця сплачувати ПДВ? Та й підняття ставки деяких податків у рази, скажімо земельний, три роки тому – у 20 разів, а нещодавно – ще у три рази, підриває малі господарства.

Чи користувались ви державними програмами підтримки сільського господарства?

– Ніколи раніше такої допомоги не просив, а тепер її й нема. Техніка у мене хоч і не нова, але надійна. Два «Білоруси», сівалка, картоплесаджалка, міні-комбайни, звичайний Т-150, на якого, правда, сам поставив двигун від «Мерседеса». Працюю на полях разом із членами родини, з задоволенням беру на практику студентів сільськогосподарських навчальних закладів. На багато не зазіхаю.

   – То з уведенням у дію закону про обіг земель, площі не розширюватимете?

–  Купувати землю точно не буду. Узагалі я проти ринку земель, розумію, що отримаю шквал критики від тих, хто підтримує цю реформу, але мушу висловити своє бачення. По-перше, всі землі давно куплені і перекуплені. Людям не варто розрахувати на великий зиск від продажу ділянок, адже і ціна відразу не виросте до бажаного їм рівня, а якщо й ростиме, то з нею збільшуватиметься плата за послуги нотаріусів, виготовлення документації тощо. Інше питання, чи мають всі власники ділянок документи на них? Скажімо я, беручи в оренду паї, у рахунок виплат допомагав людям оформити державні акти на землю, та не всі орендарі так вчиняють. Та й не так мало при нормальних договорах люди отримують від здачі земель в оренду – десь на рівні двох тисяч гривень за гектар. Це стабільні надходження, а гроші від одноразового продажу швидко проїдяться.

А ще земельна ділянка – це все ж капітал, який можна лишити дітям, внукам. Думаю, багато молодих людей з часом зрозуміють цінність власної землі, захочуть господарювати. Незаповнених ніш багато – ті самі сади і ягідники, вирощування тютюну, затребуваними стають вишні і так далі. В українців хазяйновитість у крові, тож вірю, що до землі вони ставитимуться розважливо і мудро.

Розмовляла Юлія ПАШКОВА.

 

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

одинадцять + 16 =