Новини

Філософська поезія і колоритна проза Романа Заставного

Культура
152 переглядів

Наш читач Роман Заставний до редакції приніс велику теку рукописів. На аркушах, густо списаних акуратним почерком, – актуальні поезії воєнного часу, наповнені яскравими образами і філософськими паралелями, гостросатиричні замальовки, цікаві й колоритні прозові етюди. Чоловік розповів, що нині на пенсії, і хоч його професія із творчістю пов’язана не була, та у вільний час писав давно. А тепер вирішив винести свій творчий доробок на люди. Тож залюбки ділимося із вами кількома поетичними та прозовим текстом автора.

Кіборгам

Фантоми пекла визріли в реальність.

Коли розпише той картяр фінал,

Він цілиться на точність у банальність,

Московський злодій в сірий термінал.

Там наші хлопці – кіборги по долі,

Там дух Майдану і страшна печаль.

Хто б міг сказати, що вкраїнськім полі

Смерть засівати вирушить москаль.

Аеропорт Прокоф’єва, мов привид, –

Не привид опери, а реквієму знак.

Від вирв і мін їдкого диму сивий,

Проте нескорений стоїть, степний козак.

Тут тче павук не павутину, а розтяжку

І сипле стріли ненаситний град,

А пацани стоять, хоч як їм тяжко,

Боронять, мов вкраїнський сталінград.

А осінь сипле впалий цвіт журби,

Холодні ночі і пекельні будні

Героїв української доби

До себе горне в Дантовій безодні.

Тут вже не поряд, а плече в плече

Торкає смерть безсмертного героя.

А як болить, а як вогнем пече

Летальна мить у тім фатальнім бою.

І строчить без перерви кулемет

В оту навальну штурмову ораву,

І курить епізодами комбат,

Спереду – хлопці, а за ним – держава.

Це не блокбастер голлівудських мір,

Це – українська в попелі Вандея.

Тут землю рве чужу кремлівський звір,

А український кіборг землю риє,

Оту зухвалу зомблену чуму.

Підступний снайпер цілиться у скроню,

Як на Майдані. Підкажи, чому,

Всевишній Боже, в нас стріляють знову?

І там, і тут в гібридній цій війні

Герої гинуть, та жиріє нечисть.

Як побороти зло в його тіні,

Коли вона дублюється, як пошесть.

На краю леза на передовій

Вкраїнський дух нездоланий витає,

Тут кіборги ведуть щоденний бій

І родяться із попелу герої.

Миттєва тиша і густий туман

Вкривають землю зранену і брата

Тут мілітарний з розуму гурман

Скоріш зійде. А в них така робота.

Дай сили, Боже, тим стальним бійцям,

Серцям хоробрим, що боронять волю,

Їм тільки слава з честю до лиця

В тім терміналі фермопільськім полю.

 

Автомат

Від голоду в очах палає лють,

Наситившись, інстинкт бажає волі.

Безумні очі маревом блищать

До диких оргій екстрімськім полі.

І тягне в пасть холодний автомат

Мамони лялька ляльку ту із гніту.

Дзвенить монета, і лютує кат.

Як нафта, кров виблискує в судинах.

Ось-ось запалить всю прогнилу плоть,

Апокаліпсис звив в мізках хорому.

Як це бажання в ляльці зупинить,

Як відвести безумця від содоми?

 

Три напасті

Баба Люба не просто любила свою дачу, вона нею щоденно жила. Тільки-но зійшло сонечко, а вона, як бджілка, уже літає по пиріях. То обходить, то оглядає, то саджає, то прополює, а то, як кицька, ловить полівок і кротів.

Її сусід по дачі Петро був «совою» і прокидався значно пізніше, ще зразу по приїзду вітався з бабою Любою шаблонною, затертою фразою: “Ви, як завжди, Петрівна, по графіку. У скільки сьогодні зійшло cонце?” А баба Люба традиційно відповідала: “Як кожного дня”. Петро був нині в хорошому настрої, напевно, смачно поснідав запеченим курчаком, а може, і штефик пропустив, бо часто облизувався, як кіт. Але продовжив свій діалог:

– З ким сьогодні плануєте воювати, бабо Любо?

– Я не знаю, як ви, шановний сусідонько, а я приступаю до боротьби з трьома традиційними дачними напастями: ахінеєю депутатською, пролетаріумом всесвітнім і корупціумом махровим.

Від такого жвавого епітету баби Люби в Петра очі повилазили з орбіт.

– А ну-ну, Петрівна, детальніше розтлумачте, що ви мали на увазі?

– Я мала на увазі те, що мала, але для вас зроблю виняток і все по порядку прокоментую.

Ось, дивіться, вирвати брудними пальцями кучку мокрецю. Цю лахмату зелену кучку я називаю “ахінея” депутатська, бо вона за звичкою особливо розростається по краях дачі, як депутати українського парламенту. А ще недавно вичитала у “Саді й городі”, що настійка з неї сприяє помутнінню свідомості, чисто як в депутата з його небувалим єднанням з народом і поліпшенням матеріального стану, вирощеного зеленню. От тільки термін життя не співпадає. Бо мокрець багаторічний, а ахінея депутатська – п’ятирічна. А он там, поближче до середини, і, особливо, по периметру доріжок красується плющ, який я називаю “пролетаріум всесвітній”.

–  І чого б це? – здивовано хмикнув сусід.

– Ось, дивіться, він, як пролетаріум, ніби володіє початками мислення, тобто плететься за ногами, думає, що таким чином сподобається мені і приляже до серця. Однак дарма. А ще, коли його піділлєш водою, як пролетаріум алкоголем, то дуже любить єднатися з іншим зіллям, як той же пролетаріум з народом. А якщо води і алкоголю багато, то єднаються з ким завгодно. І насамкінець квінтенсенція моєї годувальниці, “пирій”, який я називаю корупціум махровий – росте пишним зелом по всій території. Свідомо не піддається хіміотерапії, прополці і обсапуванню, як корупція правоохоронним органам. Розмножується пагонами, як корупція хабарями. Із цим всім зеленим царством свинства доводиться воювати працею. То як, прийшли до теми?

– На сто відсотків переконаний у ваших аргументах, більше того, повністю розділяю вашу тривогу цим зеленим тероризмом і приєднуюсь до такої боротьби з цими даними напастями.

– Хай щастить нам у цій нелегкій боротьбі, – змовила баба Люба і, прибравши агресивну позу, взялася до наполегливої прополки.

Сторінку підготувала Віталіна МАКАРИК

Коментарі
Теги: літературна сторінка
Поділитися
Головні новини
Реклама
keyboard_arrow_up