«Взаємодія поколінь через творчість» – саме таку назву для цікавої зустрічі людей не лише різного віку, соціального статусу та й не тільки для нововолинців, але й вимушено переселених осіб, запропонувала Світлана Нарольська – пасилітатор проекту «Зміцнення соціальної згуртованості у громадах, які постраждали від війни», який втілюють у життя працівники обласного благодійного фонду «Карітас Волинь».
У Нововолинську з їх ініціативи відбувається багато надзвичайно цікавих заходів, котрі надовго залишають у серці чудові спогади. Цього разу тут зібралися люди, які закохані у слово та пісню. Серед таких – Галина Ільницька. Хоча родом жінка із Вінниччини, та давно вважає себе волинянкою, адже більш як сорок літ живе у шахтарському місті, куди приїхала на роботу після здобуття вищої освіти у Київському інституті харчової промисловості.
– Усе в нашому житті трапляється невипадково, а з волі Всевишнього, – розпочала свій виступ на вечорі поезії, пісні та прози пані Галина. – У молоді роки ніколи навіть не думала, що полонить серце поетичне слово. А писати власні вірші почала лише п’ять років тому. Втішена тим, що вдалося видати власну збірку, яка має назву «Станьмо світлом». Моя поезія вміщена і у двох літературних альманахах – «Стихія» та «Відродження».
Авторка прочитала кілька віршів, зокрема «Дві душі», «Присвята мамі», «Хвилина мовчання», «Душа України». З особливим щемом читала жінка духовну лірику. До речі, передмову до збірки поезії «Станьмо світлом» написав настоятель Свято-Духівського храму ПЦУ Нововолинська, митрофорний протоієрей Віталій Голян, який, зокрема, зазначив: «Призначення людини – нести світло, істину у світ, творити добро, сповідувати вічні цінності. Україна знає багато поетів, велетнів духу. Але є і ті, які, з Божою допомогою, відкривають у собі дар слова. Одна з них – Галина Ільницька, якій Господь відкрив цей талант. У її віршах – життя не вигадане, а таке, яким є насправді. Пише про одвічні цінності – Бога, створений ним прекрасний світ, про покаяння і навернення, про віру і живі стосунки з Творцем, про любов, вірність і щирість між людьми. Прості поетичні рядки торкаються душі, не залишають байдужим читача».
Дещо інший напрямок у творчості Валентини Мірошниченко – вимушеної переселенки із Соледара.
– Там, де раніше був мій дім, а тепер залишилася тількируїна, серед іншого проклята війна знищила і п’ять моїх збірок віршів, – ділилася наболілим Валентина Петрівна. – Довелося шукати для себе прихисток у Західній Україні. Скажу відверто: дуже переживала і боялася, коли їхала сюди. Та, як виявилося, добріших і щиріших людей, як тут, мабуть не знайти. Відвідуючи міську бібліотеку, зустріла немало однодумців. З часом побувала на засіданнях літературно-мистецької вітальні «Мамина криниця», що працює при ЦМБ, і почала знову писати. Але на цей раз переважно прозу, на яку надихають і природа, і спогади минулого.
Кілька коротеньких оповідок, які прочитала Валентина Мірошниченко, слухачі супроводжували гарячими оплесками. Особливо приємно було спостерігати за реакцією молоді, якої у залі того вечора було немало. Від її імені член молодіжної громадської ініціативи «Компас» Герман Голян не лише подякував організаторам та учасникам, а й порадував чудовою грою на гітарі.
– Наше об’єднання молоді – наймолодше у місті, але вже зуміло добре зарекомендувати себе, – сказав Герман. – Втішені, що долучилися до цього заходу хлопці та дівчата із студентського об’єднання «Підйом». Це активна молодь з чіткою патріотичною позицією, а згуртувались для того, щоб і надалі відроджувати культуру та традиції української нації.
Затамувавши подих, слухали патріотичну поезію з вуст студентів ТНЕУ Анни Юрчук, Анастасії Музичук, Евеліни Гонтар, Ангеліни Приступи. Власний вірш прочитала Юлія Собчук.
Родзинкою вечора стала гра на баяні переможця всеукраїнського конкурсу української народної музики Олександра Нестеренка , у виконанні якого звучали «Естрадний вальс», «Лібер танго», «Несе Галя воду», «Ніч яка місячна». А коли зазвучала мелодія добре відомої пісні «Києве мій», то спочатку тихенько, а потім на повний голос уже співали всі учасники дійства.
Взаємодія поколінь через творчість справді таки вдалася. І дорослі, і молодь дякували за це організаторам. Та особливо щемною була подяка матері загиблого захисника України Галини Бугайчук.
– Після смерті сина для мене згасли всі кольори і залишився тільки чорний, – говорила жінка. – Був час, коли злилася на весь світ. Мене тоді дратував і дитячий сміх, і добрі люди, котрі просто співчували моєму горю. З цього стану вийшла завдяки Галині Ільницькій, яка зуміла знайти підхід, захопила своєю поезією, повела до храму, на зустрічі до «Маминої криниці». І раптом розвиднілося в очах, побачила веселку кольорів і зрозуміла, що мушу жити, а не скніти, щоб спокійною була душа моєї дитини.
Хоча вечір завершився, та його учасники не поспішали розходитися по домівках, а ще довго гомоніли за чашками кави чи чаю, висловлюючи надію на неодмінну перемогу і розквіт волелюбної української землі.
Валентина ПЕТРОЩУК
