Новини

«Галі», крамнички і “Париж”: торгове життя на Колейовій

Архів
35 переглядів

Вулиця, яка з’єднує центр міста із залізничним вокзалом, за свою історію змінила багато імен. Була Колейовою, адже вела до залізниці, носила прізвище останнього польського короля Понятовського, вождя більшовиків Леніна, а з прийняттям Незалежності отримала ім’я Тараса Шевченка. До Другої світової війни та окупації міста нацистами на ній відбувалося жваве торгове життя – крамнички, майстерні і навіть два готелі були залюдненими. А під час війни по Колейовій пролягала межа гетто, в яке вивезли євреїв міста і звідки їх потім відправили на вірну смерть.

Про добрі, щасливі і радісні дні та непрості і криваві періоди вулиці Колейової-Понятовського-Шевченка говоримо з науковою співробітницею державного історико-культурного заповідника Орисею Вознюк.

По м’ясо, бляху і бакалію завітайте у «Галі»

Торговельні ряди, що простягалися Колейовою з перехрестя з вулицею Пілсудського (нині Ковельською) і називалися на польський манер «Галі» («Hale»),  зафіксовані на багатьох старих світлинах. У маленьких крамничках торгували всякою всячиною. Їхні двері зазвичай у теплу пору року були відчиненими, щоб покупці могли спитати про бажаний товар, а крамарі – закликати перехожих на покупки, рекламуючи свої фірмові товари чи новинки. Коли покупців було мало, торговці могли посидіти на стільчиках біля своїх магазинчиків і побалакати між собою. На кожній маленькій крамничці була вивіска з інформацією про продукцією та прізвищем власника. Нерідко саме прізвище було отим «фірмовим знаком» чи «брендом», на який орієнтувалися містяни.

– З переписів і старих світлин нам вдалося з’ясувати, які крамнички у чому спеціалізувалися і кому належали, – розповідає Орися Вознюк. – Щоправда, у більшості випадків відомі лише прізвища й ініціали крамарів, а не повні імена.

Так, відповідно до записів 1930 року, Б.Купер торгував бляхою, М. Грімберг та Й. Фройнер – залізом, а неподалік В. Ерліч продавав стільці. У «Галях» діяла «Галантерея» Н. Коха і «Бакалія» Гоплана. У Б. Плота можна було придбати взуття, а в Л. Ройтера – канцелярію. М’ясом торгувала К. Шепеляковська, і до її крамнички збиралися черги, як і до магазинчика ковбас Й. Андріюка. Родина Кам мала кілька торгових точок. В одному магазині торгували А. Кам та С. Брегман, в іншому – І. Кам. Магазин готового одягу тримали Ф. Груф та Б. Ткач.

Крамнички капелюшків і парфумів, кравець Боден та скупка шкур

«На Колейовій було все, чого тільки могли очікувати ті, хто прибував до Володимира з прилеглих містечок та сіл, – оповідає Орися. – Ця вулиця по праву може вважатися найбільш торговою у місті.Здається, кожен охочий прагнув відкрити свою справу на Колейовій. Вулиця зачаровувала, манила до себе ароматами смачної кави, пиріжків і тютюну. Готелі, тютюнові фабрики, торгові склади, кав‘ярні та різноманітні крамнички з зазивалами, створювали тут свій особливий «бізнесовий» шарм».

Чоловік з українським прізвищем Горбач відкрив тут  власну майстерню із пошиття взуття. Крамничку з найрізноманітнішим крамом у будинку №8 тримав єврей Гіткліг. В.Мясковському належала бійня, а М. Штерн. на Колейовій, 60 скупляв шкури. Н. Бобух та Ч. Гутман були шевцями, а Б. Вайс торгував сигаретами.

Мабуть, чи не кожна володимирська панянка, від бідної до багатої, хоч раз, але таки заходила в магазинчик до Марії Юркової.  Бо у крамничці пані Марії голова йшла обертом від ароматів – солодких, цитрусових, п’янких і квіткових, адже вона єдина у місті в 1927 році мала невеличку крамничку з парфумами. Не відомо, чи виготовляла вона їх сама, змішуючи різні аромати, чи торгувала вже готовими, але вишукані пляшечки з тонкими пахощами були тими цінностями, за якими панянки зліталися до парфумерної крамнички, як метелики на мед.

А майже через сусідні двері була ще одна жіноча Мекка – магазин капелюшків пана Мілгрома. Він же тут, на Колейовій, тримав невеличку майстерню з тканинами.

Нам зараз достеменно невідомо, в якому зі збережених з міжвоєнних часів мурованих і дерев’яних будинків (а їх на Колейовій – Шевченка таки немало) хто з цих майстрів і крамарів працював. Зате знаємо точно, де була майстерня одного з найкращих місті кравців – Бодена. Адже вивіска з ім’ям цього кравця дбайливо збережена під склом на стіні одного з будинків.

Про кравця Бодена у своєму «Щоденнику вчителя» згадує уродженець міста Макс Шехтер. Коли Макс був юнаком і вчився в гімназії, йому почали замовляти костюми і пальта у відомого в місті кравця Бодена. «Це був молодий чоловік з красивою шевелюрою, – переповідає спогади Шехтера Орися Вознюк. – У Володимирі він вважався майстром екстра-класу. Мав добірну клієнтуру і за свої послуги брав утричі дорожче, ніж решта кравців міста. Сам він гарно  одягався і бездоганно володів польською мовою. Подейкували, що він кілька років шив у Парижі і там набув не лише майстерності, але й світського лоску. У Бодена було багато альбомів із зразками тканин. Тканину замовляв з Польщі – із Бельсько-Бяла та Лодзі».

«Париж», кав’ярні і заїжджий двір

Нині важко у це повірити, але майже сто років тому у Володимирі було аж сім готелів. І два з них розташовувалися практично один навпроти іншого. Готель «Краківський» мав адресу Колейова, 24. Імовірно, будинок, у якому він розміщувався, зберігся до нашого часу – принаймні, один будинок на теперішній вулиці Шевченка, двоповерховий і, очевидно, побудований у 1920-х роках, стоїть одразу за комплексом «ПанБуду».

А ось майже навпроти, за адресою Колейова, 19, був готель «Париж». Чи мав він той легендарний французький шик, напевне невідомо. У сучасній забудові ще одного схожого на готель будинка нам не вдалося відшукати.

Надзвичайно цікаво уявляти, де ж на цій вулиці діяли кав’ярні Болальського, Інгбера та Вайнера і яка публіка у них збиралася, які страви подавали у закусочній, що її відкрив неподалік від вокзалу Йосип Заблотін, і чи комфортно було мандрівникам у заїжджому дворі Літвака. Так прикро, що у дослідників наразі немає свідчень, які б описували інтер’єр, деталі, атмосферу цих місць, і покладатися ми можемо лише на власну уяву.

«Але джерела натомість зберегли імена тих, хто в різні роки, у міжвоєнний час, мешкав на Колейовій», – зауважує Орися. – «І ми знаємо, що десь на цій вулиці жила приятелька Сталіна на прізвище Мєдвєдєва, акушерка Л. Теппер, інженер Артур Гебгарт, посередник з купівлі-продажу нерухомості К. Лісовський та інші».

***

Але веселе жваве життя Колейової тривало до початку німецької окупації. У 1942 році нацисти збудували гетто, межа якого пролягала якраз по вулиці.  

Щодня зморених і змучених євреїв, мешканців гетто, ганяли по Колейовій на залізничну станцію розвантажувати боєприпаси – зокрема авіабомби. Про це пише у своїй книжці «Володимир єврейський» дослідник Володимир Музиченко, наводячи спогади сучасників. Конвоїри знущалися з полонених, били прикладами і підкутими залізом черевиками, нацьковували на них собак. Практично ніколи розвантажувальна команда не поверталася у гетто в повному складі: тих, хто падав і не міг підвестися, стріляли на місці. Шлях від гетто до залізничного вокзалу був всіяний загиблими…

У подальші роки ця вулиця де-не-де змінювалася до невпізнання, а де-не-де лишалася, такою ж, як і була, лишень постарілою на десятки років. В обидвох кінцях Колейової виросли багатоповерхівки, одні старі будинки потемніли від часу або вкрилися тріщинами, інші ж руками господарів «омолодилися», вкрившись модними штукатурками й утеплювачами, але позбувшись свого первозданного шарму.

Незмінною зосталася лише кам’яна бруківка, яка хоч і перекладалася з місця на місце, та лишилася тою самою. Саме вона найкраще пам’ятає і криваві трагедії, і веселі часи вулиці Колейової.

Віталіна МАКАРИК.

Коментарі
Поділитися
Головні новини
Реклама
keyboard_arrow_up