Після аншлагу прем’єри, нова вистава народного аматорського театру-студії «Різнобарв’я» ще двічі збирала практично повну залу глядачів. Це й не дивно, адже більше двох десятків акторів під керівництвом режисерки-постановниці Лариси Половньової створили яскраве видовище і водночас показали глибину суспільних хвороб і негативних явищ на прикладі однієї родини.
Починається спектакль з яскравої появи танцівниць кордебалету (постановкою танцю займалася хореографиня Ірина Божик) та маленького ресторанного дебошу, а потім глядач знайомиться із сім’єю підприємця-мільйонера Животи Цвійовича (образ цього заклопотаного, знервованого, певною мірою цинічного і безпринципного чоловіка, в глибині душі якого ще лишилися людяні почуття, чудово втілив актор Юрій Попов). Цвійовичу поталанило заробити статки, але ні блискучої освіти, ні вагомого суспільного авторитету він не набув. Тому вирішив реалізувати свої амбіції через старшого сина Мілорада, якого у п’єсі дуже правдоподібно зіграв Максим Шинкарчук. Одна халепа – юнак гультіпака, ледар і бешкетник. Жодних здібностей до науки, брак бажання вчитися і нуль відповідальності.
На сцені глядач бачить вітальню, по центру якої висить у рамці великий диплом доктора наук з ім’ям Мілорада Цвійовича. Отже, батькові у певний момент таки вдалося навернути сина на шлях освіти? Ба ні, Живота, використавши гроші, вплив і зв’язки, здобув це звання обманом. До університету під іменем свого сина він послав навчатися його приятеля дитинства, здібного, але бідного юнака Веліміра Павловича, якого переконливо зіграв Павло Конон. Однак той виявився не таким тишком і простаком, як його вважали – надбав у чужих краях не лише знання, а й дружину та дитину. А ще завів дружбу з поважним професором. І ось у дім Цвійовича приходять два листи: одним професор сповіщає, що дорогою до Афін навідає свого улюбленого студента Мілорада, а другим Мілорадова дружина повідомляє, що їде до нього з дитиною. От тільки жодне з них не здогадується, що вони мали справу із фейковим Мілорадом, а справжній про них ні сном ні духом. Ба більше, батьки збирають оженити його на міністровій доньці…
Ситуація вкрай заплутана, Живота з допомогою свого шурина і помічника у цих не зовсім законних оборудках намагається все розрулити, але натомість заплутує ситуацію ще більше, а коло залучених у домашні скандали людей лиш зростає. Дивовижно, але завершується все не вибухом емоцій (хоча вони таки вибухатимуть на сцені, і не раз), а хеппі-ендом – звісно, наскільки це можливо, і не для всіх.
«Доктор філософії» – п’єса, написана сербським драматургом Браниславом Нушичем майже сто років тому, але вона не втрачає актуальності і зараз. Бо й тепер люди, в яких є гроші, часто мислять себе ляльководами, які «роблять політику» чи то в межах своєї родини, чи в межах більшої спільноти, і мислять, що завдяки своїм тисячам і мільйонам можуть усе, так би мовити, «порішати». Однак людьми керує не лише жадоба багатства, а й безліч інших спокус, відтак усе може піти дуже не за планом. І ця прекрасна трагікомедія чудово це демонструє.
70 відсотків акторів, задіяних у цій п’єсі, були дебютантами. Однак кожному вдалося яскраво втілити характер свого персонажа. Так Валентина Гнатюк переконливо зіграла врівноважену, однак дещо відсторонену дружину мільйонера Мару, яка намагається усіх заспокоїти, Вікторія Никонюк – їхню доньку, таємно закохану у Веліміра, Євгеній Кузін – крутія Благоє, який у всьому намагається знайти собі вигоду, Софія Любинецька – чемну служницю Маріцу, яка, втім, не втрачає нагоду підзаробити на домашніх скандалах, Сергій Романський – секретаря господаря Ніколіса. Образ поважного професора Райсера чудово втілив Стас Бабік, штивної свахи пані Драги – Дарія Послєднік, балакучих жіночок із сиротинця – Наталія Родіна та Світлана Федосєєва, «професійних свідків» Сойки та її чоловіка Сими – Софія Ясюк та Артем Чижевський. Блискуче роль дружини-чужоземки Клари зіграла Аліна Грудковська, яка навіть акцент вдало передала. Окремої похвали заслуговують і наймолодші учасники, які грали майже без слів, однак дуже яскраво: це Анастасія Романська, яка виступила в ролі дівчинки із сиротинця, та Євген Шубьонкін в ролі Пепіка. Яскраву точку у фіналі вистави поставила поява на сцені Наталі Самрук у ролі розкішної фрау Шольц.
Добротна драматургія, багатоплановість і багатошаровість історії, доречні жарти, колоритні образи і майстерна акторська гра – ось вам на останок кілька переконливих аргументів на користь того, аби, за нагоди, відвідати постановку «Доктора філософії» від «Різнобарв’я». Отримаєте задоволення від перегляду і ще довго опісля матимете про що поміркувати.
Віталіна МАКАРИК
